-
-
НА ЖАЛІСНИЙ (НІТ) ПОГРІБ ЧАРЛІ КІРКА
Зі мною нещодавно сталася штука, яка змусила мене багато думати. Ну тобто, вона сталася радше не зі мною, а з таким собі Чарлі Кірком, американським інфлюенсером, якого застрелив пацан, поїхавший на зброї. Але моя реакція на цю подію мене здивувала і змусила багато думати, потім читати, потім писати цей довгочит.
Пристебніть ремені, поїхали.
Отже, я геть нічого не знала про існування Чарлі до моменту, коли побачила відос, де його вбивають, і моя первинна реакція була «Джизус, це було жорстоко, бідний чувак!»
Але ще декілька гортань стрічки — і моя реакція стала полярною. Я раптом зраділа так, наче помер щонайменше Кадиров.
Це мене здивувало. Так, чувак був гнилий і думки його були гнилі, і ще гидотніше було те, що він старанно ховав гидоту за обгорткою пристойності — тіпа, я не хочу вбивати геїв, я люблю геїв, як добрий християнин, але ДОСКОНАЛИЙ ЗАКОН БОЖИЙ У КНИЗІ ЛЕВІТ каже, що… Або: я не расист але ДЕЯКІ ЧОРНІ ЖІНКИ не мають достатньо мозку і просунулися у житті завдяки тому що вкрали місце білої людини. Щодо України в нього теж були гнилі ідейки —тіпа Крим і Донбас мають належати Росії, як вам таке. Але хіба він єдиний гівняний чувак з гівняними опініями? Нещодавно Маня Симоньян оголосила, що в неї рак. Я подякувала кармі, але я не відчувала такого приливу раптової радості, як з Кірком. Коли підірвали Дугіна й Татарського, коли Пригожин отримав своє, коли самовипилявся Мурзілка, я раділа, але не було аж такого раптового допамінового приходу як з Кірком. Чому? Чому смерть цього рандомного чувака для моєї лімбічної системи важила більше, ніж смерті давно відомих ворогів? Що зі мною не так?
(Білі пальтечка, які хочуть сказати, що не так взагалі те, що я здатна радіти смертям ворогів, ідіть нахуй. З точки зору біології тут якраз все зі мною так, про це буде нижче.)
Додатково приємно було від того, як праворульних трусило і ковбасило в Твіторі від того, що групи людей, яких Кірк ображав — чорні, жінки, чорні жінки, геї, ну і українці, не без того, — радіють з того, що він гигнув і тягнуть прикола з того, що його вбив однодумець-МАГАшник, радше за все клозетний гей, але це не точно, ну і з того, що на церемонії прощання Каш Пател ляпнув «До Валгалли», теж іржуть. Словом, праворульні раптом побачили, що втратили монополію на гучні висловлення ненависті, і це чомусь їх дуже засмутило. Особливо приємно від того, як виє Маск.
Не буду ховати правди, я теж вигуляла свою темну тріадоньку в Твіторі. Я не дуже це собі дозволяю, але цього разу я просто пішла у відрив. І щоразу як я копала в сраку якогось альтрайта, мозок виписував мені жирний допаміновий кусень. Бляха, я навіть після акули так не розлюднювалася. Власне, акула мене залишила байдужою: я розуміла, чому українці гієнять і розгоняють шакалячий експрес, але сама не брала участі. Але цього разу мені як поробили. Чого б це?
Я не люблю таких загадок. Але я пригадала, що читала колись книгу Олександра Маркова про еволюційну психологію, і подумала, що отам має бути відгадка.
І вона там була, я правильно пам’ятала!
Почнемо здалеку. У природі покарання передує появі відчуття справедливості. Воно передує взагалі появі усіх відчуттів. У комах лімбічна система відсутня, але бджоли неухильно карають хижаків за спроби пролізти у вулик і пожерти мед і бджолину дітву. Не просто виганяють на мороз, перешкодивши проникненню у вулик — ні, наздоганяють і вбивають. Бджоли не думають, що захищати вулик від хижака є гідним і праведним, особливо якщо ти жертвуєш життям (а бджола жалить ворога один раз у житті – перший і останній). Бджола просто це робить, бо так запрограмована генетично. Бо бджоли, які втратили цей ген, дали хижакам пожерти своє потомство і не передали свій генокод далі. До нас дожили лише ті бджоли, в чиїх генах чітко закодована інструкція жалити все, що намагається пролізти у вулик і не пахне при цьому як бджола з цього вулика, а якщо воно тікає — наздоганяти і жалити.
Ще раз: генетичний механізм, який стимулює популяцію карати порушника передує не лише моралі і поняттям «добра/зла», а й емоціям в діапазоні «приємно/неприємно». Види, які не мали цього механізму захисту себе і потомства, або навчилася розмножуватися шаленими темпами, які перекривають винищення хижаками, або вимерли.
Але далі ще цікавіше. Найперша «провина», за яку «карають» навіть види, які не знають ані емоцій, ані провини, ані справедливості — це навіть не зазіхання на потомство. Це відсутність альтруїзму. Соціальні комахи, які виживають та продовжують рід спільними зусиллями, карають «халявщиків» або відлученням від загального здобутку, або просто вбивають їх і знищують їхні яйця. Знов-таки, без гніву і злості, просто тому що еволюція винагороджує таку поведінку репродуктивним успіхом.
Але «халявщики» теж не залишаються внакладі. Якщо з’являється мутація, яка дозволяє «халявщику» безкарно насититись і розмножитись, вона теж отримує еволюційну винагороду у виді можливості продовжити рід, заощаджуючі зусилля за рахунок «альтруїстів».
Таким чином і «альтруїсти», і «халявщики» ведуть між собою тиху неоголошену вічну війну, і здіймаються вище й вище еволюційними щаблями, аж поки не доходять до приматів, у яких все цікавіше й цікавіше, а вже коли доходить до лисих розумних мавп — то просто цікавезно.
Отже, альтруїзм у приматів спостерігається чітко, і у більшості видів це родинний альтруїзм: мавпочки готові зробити щось хороше для своєї рідні. Також поширений реципроксний альтруїзм: ти мені, я тобі. На відміну від бджілки, мавпочка орієнтується не лише на запах свого родича, вона пам’ятає у обличчя того, хто почухав їй спинку і поділився мняском. Того, хто не почухав і не поділився, теж пам’ятає. Реципроксний альтруїзм у мавп’ячому середовищі теж дає еволюційні бонуси: щедрий і лагідний самець легко може, не бувши «альфою», стати батьком половини наступного покоління. Хоча щедрість популярна і серед самців, і вона може зробити його «альфою». У шимпанзе і павіанів бувають дуже цікаві ігри престолів.
Нагадаю: «первинним гріхом» у природі є відсутність альтруїзму. Мавпи-«альтруїсти» також карають «халявщиків» — як простим побиттям, укусами і негативними демонстраціями, так і соціальною ізоляцією. Зі свого боку, мавпи-«халявщики» знаходять засоби імітувати альтруїзм, причому бувають такими винахідливими, що антропологи з приматологами диву даються: ну чисто тобі як люди.
Одним з засобів уникнути соціального покарання у мавп є… здобуття влади і встановлення деспотичної ієрархії. Но правда, хто тебе покарає за никання своєї і відбирання чужої їжі, якщо ти головний і сам всіх караєш? Хто тебе покарає за убивство чужих дитинчат і ґвалтування самиць, щоб наробити скоріше своїх дитинчат?
Але на всяку хитру дупу еволюція знаходить болта з гаком. Тиран у мавп’ячому стаді може забезпечити короткочасний репродуктивний успіх собі — але що в ньому за зиск, якщо зникне стадо? А воно може: від тиранів «піддані» розбігаються. Молоді особини все одно свого часу вирушають у мандри — так мавпи зберігають генетичне розмаїття — тож вони можуть просто не повернутися. А ті, що залишаються, міняють тактику поведінки і проявляють менше альтруїзму (нікому не хочеться віддавати тиранові більше необхідного), менше чухають і пестять одне одного, менш активно шукають їдло, а що знаходять, те намагаються сховати, чи зжерти на місці. Може, тиран і наплодить дитинчат, але не факт, що вони виживуть у роздрібненому байдужому стаді.
Тому наших еволюційних кузенів, як і нас, хитає між ієрархічністю і егалітаризмом: обидві різновиди поведінки в різних обставинах дають переваги.
Але тиранія — не єдиний засіб «халявщиків» отримати зайвий кусень. Мавпи достатньо розумні, щоб практикувати обман — з’їв банан, шкірку віддав ближньому: тіпа поділився, який я молодець.
Але мавпи достатньо розумні, щоб роспізнати обман. Вчені проводили експеримент: макака виконувала нескладне завдання (віддавала дослідникові камінець) і отримувала винагороду: солодку виноградину. Коли одній мавпі замінили виноградину шматком огірка, вона почала голосно обурюватися. Отже, зрозуміли вчені, у мавп є відчуття справедливості. Більш за те, вони можуть запам’ятовувати спричинене їм зло і мститися кривдникові навіть через кілька років.
(Подейкують, що це можуть не лише мавпи, а й, наприклад, коти з собаками, і навіть щури — щоправда, у них пам’ять коротша.)
І знаєте що? Мавпам приємно, коли вони карають порушників. У них виділяються ті ж самі гормони задоволення, що й у нас. Вони також кайфують від винагороди у грі і навіть від самої гри, що, власне, робить їх таким гарним матеріалом для досліджень.
Щось ми далеко відійшли від нашого первинного темату — Чарлі Кірка. Але зачекайте, те, що було сказано, дуже важливо. Ми вже дійшли до мавп — отже скоро повернемося і до Чарлі.
На прикладі мавп ми бачимо, що емоції передують виникненню моралі. Але ми вже знаємо, що необхідність покарання за напад чи за халявництво еволюційно передує навіть емоціям. Що це значить для нас? Зокрема те, що коли ми когось сприймаємо як загрозу, наш перший імпульс — покарати його, другий — відчуття ненависти і страху до нього, і лише в третю чергу ми якось раціоналізуємо ненависть і страх.
І це дуже, дуже важливо. Бо ми звикли думати, що все відбувається навпаки: спершу ми отримуємо в дитинстві якісь моральні засади, а потім, коли бачимо, що хтось порушує ці моральні засади, відчуваємо обурення і хочемо цю людину покарати. А насправді ніт. Ми спочатку сприймаємо когось як загрозу (з різних, часто несподіваних причин), хочемо покарати, відчуваємо з його приводу обурення, і пояснюємо собі це обурення моральними засадами. І добре, якщо на стадії пояснення собі зможемо правдиво відрефлексувати ступінь загрози і наявність провини. А то ж у 90% випадків просто заспокоюємо себе «правильним» поясненням своєї ненависті і страху.
Ще три цікавих факти про мавп, як волохатих, так і голих.
1. І ми, і наші кошлаті кузени запам’ятовуємо погане краще, ніж хороше, і реагуємо на погане швидше і інтенсивніше, ніж на хороше. Це логічно, адже уникання небезпеки сприяє виживанню як особини, такі популяції краще, ніж тяжіння до приємного. Який сенс в тому, щоб набити кендюх, якщо за годину тебе разом з набитим кендюхом з’їсть крокодил?
2. Ми отримуємо від покарання інших більше задоволення, ніж від винагороди для себе. Це теж логічно: адже покарання само по собі є небезпечним актом, природа не очікує, що винуватець буде сумирно чекати розправи. Якби покарання здійснювалося через «не хочу», жодна мавпа не ризикувала би бути побитою чи покусаною заради справедливості. До того ж, що більше особин бере участь у покаранні, то більше в кожної окремо шансів залишитися неушкодженою. Тому популяції, в яких участь в покаранні приносила задоволення учасникам, були більш соціальними і більш успішними знов-таки у репродукції — тобто, передавали цю властивість характеру далі.
3. «Халявництво» викликає і в мавпах, і в людях обурення і бажання покарати.
І те, й інше підтверджено спостереженнями і експериментами над мавпами і людьми. В експериментах над людьми багато хто навіть відмовлявся від винагороди для себе, аби лише той, на кого експериментатор вказав як на шахрая, отримав покарання. Все нормально, ніхто нікого не кусав і не бив, всі експерименти були простими іграми на невеликі гроші або цукерки у випадку з дітьми, «покараний» часто навіть не існував у реалі. І це теж важливо: для допамінової винагороди за покарання не треба особисто розривати «винуватця» на шмаття або на власні очі бачити, як це робить кат. Достатньо, щоб тобі авторитетно повідомили, що «винуватець» отримав невеличкий грошовий штраф. Бачите, ми як вид швидкі на розправу, але загалом радше запальні, ніж кровожерні.
Отепер повертаємося до кейсу Чарлі Кірка. Гадаю, кращої нагоди дослідити власні мавп’ячі імпульси в нас найближчим часом не буде.
(Закінчення нижче)Комментарий
-
(Закінчення)
Нагадаю: поки я не знала, хто Чарлі такий, я сприймала його убивство просто як жахливий акт жорстокості.
Але щойно я познайомилася з його поглядами, воно стало сприйматися як справедливе покарання. Бо мені захотілося, щоб так було. І не лише мені. В Тіктоці і Твіттері здійнялася справжня буря тих, хто поспішав висловити своє «Гори в пеклі!».
Звичайно, мене обурили рсняві наративи. «"Ви повинні поставити дуже просте питання, хто виграє від миру, а хто виграє від війни. Народ України виграє від миру. Народ Америки виграє від миру. Людство виграє від миру. Але тоді, хто виграє від війни? Військово-промисловий комплекс, олігархи панівного класу України". Тому що ну, знаєте, нема такої країни Росії, просто олігархи України ведуть якусь війну, мабуть, самі з собою. «Війна в Україні – це нескінченна війна… Україна ніколи не переможе Росію, незалежно від того, скільки грошей або скільки зброї ми їй дамо» — знайома мелодія, ми впізнаємо її з однієї ноти.
У американців, звичайно, були інші трігери. «На жаль, заради того, щоб ми могли мати Другу поправку, яка захищає інші наші Богом дані права, варто щороку платити ціною деяких смертей від вогнепальної зброї» — це отак Кірк висловився про шкільні розстріли. Не дивно, що люди, які працюють з дітьми, зокрема вчителі і лікарі, хором заволали «Карма!» Чувак пропагував вільний продаж зброї — чувака вбив псих, якому вільно продали зброю, все чітко.
Чорні у великій кількості теж раділи, що хтось на ноль помножив типа, який казав, що якщо він побачить, що у його літаку чорношкірий пілот, він буде хвилюватися, чи той пілот компетентний. Або якщо його обслуговує "тупа чорна баба", то він замислиться, чи її взяли на роботу за те, що вона кваліфікована, чи за колір шкіри. Ой, так, ці фрази «вирвані з контексту», кричать прибічники Кірка, адже він казав це не про всіх чорних жінок, а лише про Мішель Обаму і декількох телеведучих. Тааак, тепер все набагато краще (сарказм).
Він також наїжджав на геїв і трансів, був проти вакцин, писюрив демократів і казав, що Тейлор Свіфт має коритися чоловікові, тому що БІБЛІЯ!!! Коли його спитали, чи змусить він свою десятирічну доньку народжувати, якщо її зґвалтують і вона завагітніє, він відповів «Так, авжеж». Єдине іноземне, про що він казав щось добре і підтримував — це Ізраїль, тому і «фріпластеліни» на нього дихали вогнем.
Словом, для купи людей він замаркував себе позначкою ВОРОГ.
Але особисто мене зачепило навіть не те, що він казав про Україну. А ось це: «Я терпіти не можу слова « емпатія », насправді , я вважаю , що « емпатія » — це вигаданий термін нової епохи, який завдає багато шкоди» .
От саме цей вислів став відправною точкою, після якої мені реально захотілось, щоб ця смерть була покаранням і, оскільки вона вже відбулася, то організм виписав мені допамінову нагороду. Це вибісило мене навіть більше, ніж антиукраїнська маячня. І не треба казати, що воно вирване з контексту, бо далі Чарлі казав, що віддає перевагу симпатії. По-перше, слова Чарлі Кірка, вирвані з контексту — це гівно, яке дістали з каналізації. Коли його повертаєш у каналізацію, тобто контекст, воно не перестає бути гівном. Ах, я віддаю перевагу симпатії, але я не скажу, чому і що це таке, про це поговоримо наступного разу. Ні, чувак, наступного разу не буде, а того разу ти сказав саме це.
По-друге, симпатія працює лише тоді, коли трясця вже сталася і треба допомагати. Емпатія ж працює на _запобігання_ спричиненої комусь халепи. На емпатії побудоване «золоте правило етики»: «Чини іншим так, як хочеш, щоб чинили тобі» або ж «Не роби іншим того, чого не бажаєш собі». Уяви, якби з тобою вчинили так, як ти плануєш вчинити з іншим, постав себе на його місце. Сподобалось? Якщо ні — то не роби цього.
Це — реципроксний альтруїзм, базовий рівень, в який вміють наші волохаті кузени, бо в них теж є дзеркальні нейрони, вони можуть мати уявлення про відчуття інших. Той, хто зневажає емпатію, зневажає навіть не те, що робить нас людьми — а те, що робить нас соціальними тваринами. Він хоче, щоб люди перестали стримувати себе від спричинення іншим шкоди. Він працює на руйнацію суспільства, причому свого власного, що робить його або дурнем, або зрадником.
Іще один момент. Гадаю, що я знаю, що він мав на увазі, коли казав, що емпатію треба замінити симпатією. Симпатія вмикається тоді, коли ти вже записав людину в «свої», вона супутниця реципроксного та парохіального альтруїзму, ми обираємо, кому симпатизувати. Емпатія може ввімкнутися просто за фактом того, що перед тобою людська істота (ба навіть і тварина, емпатія легко поширюється і на інші види).
Чарлі був расистом і ксенофобом. Йому не подобалось, що хтось може співчувати «чужакам» просто за фактом того, що це теж живі істоти і щось відчувають. От симпатія до «своїх» це інша справа. Це хороший, корисний концепт.
Можливо, Чарлі попросту мав проблеми з недорозвиненим центром емпатії в мозку, корою острівця, який також відповідає за відчуття справедливості.
Коли я побачила відео вбивства Чарлі Кірка, я здригнулася, мені було шкода і боляче за нього як за людську істоту. На той момент він не був для мене маркований як «чужий» і «ворог». Я втратила емпатію і відчула радість лише коли ознайомилась з його поглядами.
Зате для купи американців, які бачили його виступи раніше, він вже був відомий як ворог, який нападає на їхню спільноту — не просто на чорних, геїв чи жінок чи мігрантів, а на спільноту людей в цілому, бо він атакує головну засаду будь-якого суспільства: емпатію.
«О, ні!» — кричать праві, — «чому серед тих, хто святкував смерть Чарлі, так багато вчителів та лікарів?» Тому що ці люди обрали собі професію, керуючись емпатією, і коли вони чули, що емпатія — «вигаданий термін… який завдає багато шкоди», вони розпізнавали в цьому замах на справу свого життя. Я не кажу вже про те, як уражені вони були словами Кірка про те, що діти-жертви шкільних розстрілів — необхідна плата за свободу володіння зброєю. Авжеж вони сприймали цього чувака як загрозу дітям! Авжеж усунення цієї загрози викликало в них допамінову бурю!
Виглядає парадоксально: якби він залишався цілком чужим і незнайомим, «просто людиною», якою була для американців бідна Ірина Заруцька, країну би захлиснула хвиля співчуття. Але він встиг відмаркувати себе як ворог — і тим поставив за межі емпатії.
І останній момент, якого би хотілося торкнутись. Праворульні доводять, що Чарлі був хорошою людиною, посилаючись на його відео, де він ніколи не виходив з себе, в той час як його опоненти починали злитися, кричати й лаятись.
Я не думаю, що це свідчить про нього як хорошу людину. Я думаю, це свідчить про нього як про людину, якій байдуже. Він говорить у мікрофон жахливі речі — наприклад, як було би добре повернути публічні страти, і водити на них дітей з 12 років — і говорить це не підвищуючи голоса і не міняючись в обличчі. Людині, в якої все нормально з емпатією, тут потрібний дуже сильний самоконтроль, бо природна реакція на таку гидоту — обурення впритул до крику і матюків, а то й мордобою. Ми уявляємо, що наших дітей ведуть подивитись на вбивство, і нам хочеться помити з милом центри уяви в своєму мозку і в мозку того, хто цю дурню запропонував, правда? А він знаходить це цілковито природним. Йому ніде не тисне. Гадаєте це характеризує його як хорошу людину? Як на мене, це характеризує його як соціопата.
Ітогі падведьом. Так, це неприємно визнавати, але радіти смерті ворога — природно. Не в тому смислі, що достойно і праведно, а в смисли, ну, як блювати: це суто біологічний прояв, реакція на потрапляння в організм гидоти, і не завжди можна навіть встигнути добігти до якогось дозволеного місця. Так і тут: мозок, не питаючи дозволу, виписує тобі порцію смачних нейромедіаторів, і решти не просить. І так само, як у випадку зі блюванням, можна себе зганьбити надто буремними проявами. Мені зараз соромно, що я побігла тикати паличкою в праворульних, але не соромно, що я пережила цю радість. Це була чиста біологія, не більше. І якщо вам хочеться надягти таки біленьке пальтечко і сказати, що я упириця і психопатка і расчілавєчілась, я на це відповім: ні, я звичайний примат виду sapiens, як і ви. І якщо ви кажете, що ні разу не відчували радості через чиюсь смерть, я скажу: або у вас просто достатнього стимулу ще не було, або ви попросту брешете.
Чому моя радість була такою раптовою і буремною? Мабуть, саме через те, що ворожість Кірка до України, емпатії, інших цінностей теж відкрилася мені раптово. Ненависть до руснявих пропагандистів тліла в мені давно, їхня смерть була очікуваною і сприймалася як дещо належне. Тут все вийшло екстра швидко, як спонтанний оргазм.
І наостанок — пам’ятаєте, що я писала про Третю Світову? Що вона вже йде, і це війна вже не між державами та ідеологіями, а війна між двома видами людей, в яких по-різному організований мозок? Ця подія здається мені зайвим підтвердженням моєї теорії. І я не здивуюся, якщо в Штатах почнеться громадянська війна між тими, хто має емпатію і тими, хто вважає, що вона «завдає багато шкоди».Комментарий
-
Дорогой Верти, Вот мой пост, на который Вы болезненно реагируете.
Я его повторю, ибо не вижу никакого греха в том, что я сказал.
------------------
Гнев как и отмщение, как и суд это удел Божий.
Их нельзя у Бога воровать.
Послание к Римлянам святого апостола Павла, глава 12, стих 19:
«Не мстите за себя, возлюбленные, но дайте место гневу Божию. Ибо написано: Мне отмщение, Я воздам, говорит Господь».
Если мы начнём мстить за себя, то о помощи Бога можно забыть.
К сожелению, или к счастью, но что есть, то есть, вдовий крик ненависти с угрозами и гримасы индейцев, не дают места гневу Божию.
------------------
Вот и всё, что я сказал. Зачем Вы раздуваете из этого скандал?
Опустите свой меч гнева, дайте место гневу Божьему.
Комментарий
-
Твои слова тебе не важны, это понятно
бросил слово, и забыл
или все-таки важны, и настолько, что пытаешься отстоять их смысл?
Но не пытаешься понять, что именно говорила убитая горем вдова?
Пойми, это не театр, убили человека в реале, детишки остались сиротами в реале
Да и также реально, образно говоря, на могиле Кирка прыгают, хохочут и беснуются те, кто упрекают его в ненависти.
не видишь вывих?Комментарий
-
У меня было основание думать, что это именно Вы сеете угрозы, показывая угрожающего вида татуированных новозеландских солдат объявивших всем своим видом войну и танцующих ритуал войны.
Ну, вам виднее, какими гримасами друг друга там пугать.
Мне сложно понять американский менталитет, может это в вашем контексте выглядит красиво и эстетично.Комментарий
-
Ты испугался безоружных людей, да еще за тысячи верст?
неужели?!
Признайся честно, этоивовсе не то, что собирался сказать
Ну не могу поверить, что ты это всерьез.
Пусть форумчане скажут, напугало ли это хоть одного из них
Ты так запросто путаешь возмущение злом и ненависть
Когда стреляют людей за их свободное выражение их мнений, вот это ненависть
А ты как думал?Комментарий
Твитнуть
Комментарий