Бог- националист и создатель наций.

[Enigma]

А можна трохи додам. Якщо у радіусі 4...5 км немає видобутку для бджоли, тільки сміттєзвалища, чи виживе вона?

На кожному сміттєзвалищі завжди знайдеться хоч одна квітка.)))

- - - Добавлено - - -

Это невозможно, мухе умереть, только так и умертвить ее вам в вас, мне в себе.

Аминь, сестра.

[Наташа К]

Как Россия уничтожала независимость Украины:

[Наташа К]

Об истории Сибири мы почти ничего не знаем. В российских учебниках истории освоение Сибири описывается так, словно раньше там ничего не было. Меж тем, в Сибири до прихода русских были государства.

Со школы мы все верим в миф о добровольном присоединении Сибири, о том, что русские колонизаторы принесли коренным народам цивилизацию. Это в Америке испанцы и англичане угнетали индейцев и захватили их земли силой, у нас ничего такого не было. На самом деле русское завоевание Сибири происходило в те же годы, и теми же методами, что и завоевание Северной и Южной Америк.

В Сибири существовали рабовладельческие рынки, русские казаки вырезали целые деревни, сжигали заживо женщин и детей всё это было. И об этом давно пора начать говорить.

[Наташа К]

За будь-яку правду і спротив радянській владі, митців, художників, письменників та інших просто висилали на вірну смерть в люті Сибірські табори...
Таке мало статись і з Оленою Кульчикою...

[Наташа К]

Гурт «Крихітка» презентував трек «Під весняним дощем» із нового альбому. В записі взяв участь вокаліст гурту «Хейтспіч» Дмитро Однороженко, а в основу пісні покладений вірш поетеси й військової парамедикині Олени Герасимюк.
Робота присвячується митцям та мисткиням, які загинули внаслідок російського вторгнення:

[Наташа К]

«Всяка влада від Бога» і по нинішній день ці слова стають предметом численних спекуляцій.

Переплітаючись із «На все воля Божа», вони часто дезорієнтують християн, формують серед них думки, які є далеким від Закону Божого: нібито християни мусять пасивно терпіти будь-який, навіть найбільш тиранічний і ворожий спільному благу режим.

Неправильне розуміння слів про «владу від Бога» породжує дві хибні картини політичної влади. Перша обожнює конкретний політичний режим, змушує християн по-язичницькому поклонятися йому. Друга навпаки краде у християн розуміння цінності політичної влади. У її випадку фраза «Всяка влада від Бога» сприймається в тому сенсі, що Бог карає людей поганою владою. Причому розуміння влади як Божого покарання абсолютизується: будь-яка влада є покаранням, яке християни мають терпіти. Спекулювання Ісусовими словами «Кесереві кесареве, Богові Боже» додає такому підходу довершеного вигляду. Потяг людини до щастя реалізується у площині «Богові Боже», а от площина «кесереві кесареве» в принципі не має нічого спільного з людським щастям. Мовляв, «Бог терпів і нам велів».

Таким чином виникає модель пасивного анархізму, коли політичній владі цілком відмовляють у благому характері, одначе не протистоять. Терпіння поза всяким сумнівом можуть відігравати вагому роль у християнському житті. Але навряд чи варто цінувати терпіння, що випливають із тотальної несправедливості і позбавляють людей того, що згідно з Божим задумом має їм служити.

В обох вище змальованих випадках апостолу Павлу приписуються речі, яких він не говорив.

Ідея безумовного послугу світській владі чужа апостольській добі. Хоча б тому, що «слухатися слід більше Бога, ніж людей» (Ді. 5:29). Якби ранні християни демонстрували абсолютний послух владі, вони зрадили б Бога і перестали бути християнами, приносячи жертву імператору як богу (як того від них вимагали представники світської влади). Цілком очевидно, що ні Павло, ні інші апостоли не вчили в усьому і завжди коритися владі.

Чому «немає влади не від Бога»?

Перечитаймо ці мудрі, але так часто спотворювані рядки апостола: «Нехай кожна людина кориться вищій владі, бо немає влади, як не від Бога, і влади існуючі встановлені від Бога. Тому той, хто противиться владі, противиться Божій постанові; а ті, хто противиться, самі візьмуть осуд на себе. Бо володарі пострах не на добрі діла, а на злі. Хочеш не боятися влади? Роби добро, і матимеш похвалу від неї, бо володар Божий слуга, тобі на добро. А як чиниш ти зле, то бійся, бо не дарма він носить меча, він бо Божий слуга, месник у гніві злочинцеві! Тому треба коритися не тільки ради страху кари, але й ради сумління» (Рм. 13:1-5).

Кидається в очі те, що Павло не просто наказує коритися владі, але й хвалить її. Влада, про яку пише апостол, є служителем добра. Тому ті, що чинять добро, отримують від неї похвалу. Зворотною стороною цього служіння добру є стримання зла саме для приборкання зла влада «носить меч», виконує репресивні функції.

Ракурс, у якому навчає коритися державній владі Павло, є відмінним від того, в якому в Першому соборному посланні апостола Петра ідеться про послух рабів своїм господарям. Петрові слова стосуються перенесення індивідуальної несправедливості. Павло ж навпаки пише про справедливість: про винагороду для добрих і кару для лихих. Петро також пише про цю функцію влади (1 Пт. 2:14), але потім змінює ракурс. Уподібнення до Христа у стражданнях є шляхом обоження конкретної людини з безсмертною душею. Суспільство такої душі не має. Його удосконалення і просто існування має здійснюватися за законами, відмінними від специфічних аспектів духовного життя людини. Петрові слова про необхідність послуху рабів не завадили християнству з часом викорінити рабство у античному сенсі (водночас зберігаючи розуміння справедливості самої соціальної нерівності). Цьому посприяв і той факт, що апостоли не лише закликали рабів коритися панам, але й говорили, що пани мають ставитися до рабів із належною повагою (Еф. 6:9). Таким чином етика індивідуального життя переплелася з законами існування суспільства. Влада, про яку пише Павло, стосується саме суспільного життя. Вона існує «тобі на добро», але аж ніяк не для того, щоб зробити суспільство заручником своєї несправедливості.

У рядках Послання до римлян ідеться передусім не про конкретний політичний режим (Римську імперію), а про владу як таку, про інститут і навіть принцип влади. А сам принцип влади безперечно є від Бога. Створений Богом світ спирається на систему нерівності, владарювання і підлеглості. В інакшому випадку світ не знав би жодного порядку. Це був би не космос, а хаос.

На тому, що Павло писав насамперед про принцип влади, з особливою чіткістю і переконливістю наголошував св. Іван Златоустий.

У своєму тлумаченні Послання до римлян він зазначає: «Немає влади, як не від Бога говорить апостол. Як це? Невже будь-який начальник поставлений від Бога? Не це я стверджую, відповідає апостол. Мені йдеться не про кожного начальника зокрема, а про саму владу. Існування властей, причому одні наказують, а інші коряться, і та обставина, що все відбувається не випадково все це я називаю ділом Божої Премудрості. Тому апостол і не сказав, що немає начальника, який не був би поставлений від Бога, але міркує про сутність влади загалом і говорить: Немає влади, як не від Бога, і влади існуючі встановлені від Бога. Так і Премудрий, коли говорить, що від Господа, що чоловік поєднується з жінкою (Прип. 19:14, Септуагінта), має на увазі, що шлюб встановлений Богом, а не те, що Бог поєднує кожного, хто вступає в шлюб, позаяк ми бачимо, що багато хто одружується з неналежними намірами і не за законом шлюбу, і це ми, зрозуміла річ, не можемо закинути Богу. () Оскільки рівність часто доводить до суперечок, Бог встановив численні види влади і підлеглості, як от між чоловіком і жінкою, між сином і батьком, між старцем і юнаком, рабом і вільним, між начальником і підлеглим, між учителем та учнем».

Тома Аквінський розглядає ієрархічні відносини між людьми в контексті ієрархії усього сущого: «Якщо акти природних речей витікають із природних здатностей, то людські акти витікають із людської волі. І так само, як у природних речах вищим належить спонукати нижчих до їхніх актів за допомогою переваги тієї природної влади, якою їх наділив Бог, у людських справах вищим належить спонукати нижчих за допомогою своєї волі в силу їхньої божественно встановленої влади. А спонукати за допомогою розуму і волі означає наказувати. Тому подібно до того, як у силу божественно встановленого природного порядку нижчі природні речі повинні підпорядковуватися рухові вищих, так само і в людських справах в силу природного і божественного закону нижчі повинні підпорядковуватися тим, хто має над ними владу» (STh, II-II, 104,1).

Тома розмежовує сутність, походження і використання влади. Сутністю влади є порядок панування і покори. В цьому сенсі влада є від Бога. Проте це не означає, що кожен, хто спромігся отримати владу у свої руки, є «від Бога». Незаконне походження влади робить її саму незаконною. Бандити, що тероризують певну місцевість, навіть якщо населення їм кориться, не можуть вважатися чимось таким, що належним чином розкриває сутність влади. Нарешті, важливу роль відіграє використання влади. Якщо певні люди здобули владу законним шляхом, але зловживають нею, здійснюване ними панування не відповідає сутності влади.

Відмінність між сутністю влади та її використанням добре помітна на прикладі цього старозавітного тексту: «Тож слухайте, царі, і розумійте! Навчіться, ви, що правите аж по край світу! Вважайте, ви, що верховодите безліччю, та пишаєтеся юрбою народів! Це бо Господь дав вам владу, від Всевишнього зверхність; Він діла ваші розгляне й ваші заміри розслідить. А що ви, бувши слугами Його царства, не судили по справедливості, ані закону не пильнували, ані за Божою волею не чинили, Він страшно й швидко нападе на вас, бо суд на вельмож суворий буде» (Мудр. 6:1-5).

Царі, до який звертається богонатхненний автор, мають владу від Бога. Ба більше: їхнє панування це елемент здійснення влади Бога, земні правителі є «слугами Його царства». Попри це, на практиці їхнє панування обертається в несправедливість. Використання влади може бути діаметрально протилежним її сутності.

Не кожен політичний режим є владою у її сутнісному вимірі. Конкретне владарювання може бути не владою (котра від Бога), а свого роду «анти-владою». З апокаліптичних пророцтв Святого Письма (Даниїла, Одкровення) дізнаємось, що політична влада здатна сягнути крайнього виродження і перетворитися на інструмент у руках Антихриста. Виродження політичної влади відображає загальну логіку існування зла як результату спотворення створених Богом речей. Якщо політична влада у відповідності до Божого задуму має служити підтримці справедливості, то «анти-влада» «Великий Вавилон» є «матірю розпусти і гидоти на землі» (Од. 17:5).

Водночас найбільш несправедливі режими, котрі відомі світовій історії, містили у собі частку істинної влади. Більшовицький режим за низкою критеріїв був нелегітимним. Але, коли радянська держава в особі міліції, прокуратури і суду кидала за ґрати справжнього злочинця (того, чиї дії були порушенням засадничих моральних принципів, а не лише кваліфікувалися як злочин світським законодавством), відбувалося справедливе застосування влади, здійснювалася її репресивна функція. Навіть режим, заснований на антихристиянській ідеології, показував у цьому аспекті свого існування, що він «Божий слуга, месник у гніві злочинцеві».

Християнський підхід до політичної влади включає і розуміння її вищої цінності, і усвідомлення того, що вона може бути злом, якщо відхилятиметься від своїх завдань. Коли державні лідери перестають діяти в межах права як того, що відповідає їхній істинній сутності, вони перестають бути правителями. Із християнської точки зору політична влада несе на собі відблиск божественної мудрості. Вона прояв ієрархії, що пронизує усе суще. Тому, назагал, християнин має ставитися до політичної влади з послухом і повагою. Але не кожен політичний режим заслуговує, аби в ньому бачили належне вираження божественних принципів.

Скинути тих, хто не від Бога

Отож, ставлення християн до конкретного режиму має залежати від його характеру.

Уже Євсевій Кесарійський (263-339) чітко розмежовував легітимну і нелегітимну імператорську владу. Критерієм розмежування для нього були релігійно-моральні якості правителя: «Відомо, що істинним царем, за всією справедливістю, варто називати того, хто прикрасив свою душу царськими чеснотами, за зразком найвищого царства; і навпаки: той, хто зрікся їх, відкинувши Всецаря, не визнав небесного Отця душ і не віддав належної Цареві пошани, але прийняв у душу неподобство і мерзенність, царську смиренність замінив дратівливістю дикого звіра, щедролюбиву налаштованість невиліковною отрутою злоби, розсудливість безумством хто віддався усьому цьому, той, хоч би й возвисився тиранічною владою, не може навіть найменуватися царем. Та і як йому нести небесний образ монаршого права, коли він наніс на свою душу численні образи демонів? Який із нього начальник і володар над усіма, коли він на самого себе привернув незліченну кількість жорстоких деспотів, коли він раб огидної пристрасті?» (Слово імператору Констянтину з нагоди тридцятиріччя його царювання. Гл. 5).

Такий диференційований підхід рано чи пізно мусив призвести до переконання, що можна не лише виявляти непослух певному режиму, але й усунути його. Це переконання жодною мірою не суперечить ідеї «влади від Бога». Адже усунення несправедливого режиму не означає нівеляції влади як принципу.

Із книги «Апостольство меча. Християнство і застосування сили». Публікується зі скороченнями і незначними змінами.

[Наташа К]

Московський патріарх Кіріл оголошує Україні «священну війну», а український парламент вже півтора року не може дійти згоди щодо заборони російської церкви в Україні. Вже третій рік йде повномасштабна війна Росії з метою знищення всього українського, а агентура ФСБ під прикриттям УПЦ МП досі працює у всіх куточках України, підриваючи національну безпеку зсередини. Заборона РПЦ - це умова нашої перемоги у війні з Росією. Про те, хто захищає в «русскій мір», кому потрібна кремлівська церква в Україні та що потрібно зробити для припинення її діяльності у новому фільмі-розслідуванні Миколи Княжицького «Геть РПЦ! Останній бій.

[Наташа К]

Війна росії проти України це війна не тільки за теріторії.

Те про що варто НЕ варто забувати ні на мить: війна росії проти України це війна не тільки за території. Це екзистенційна війна, у якій ми виборюємо право на існування нашої країни.

[Наташа К]

Миколай Сєрга військовослужбовець, очільник «Культурного десанту», музикант. Колись він був російськомовним ведучим, який жив і працював в Москві. Тепер він точно знає, якою мовою ніколи не говоритимуть його діти. Миколай дуже чесно проговорює, як змінилось його життя за останні 10 років і наскільки він сам змінив свої принципи. Його історія приклад повернення до свого коріння і того, наскільки важко це дається в часи війни.

[Наташа К]

Чому пам'ять робить нас людьми?

[alevtina28]

У Бога есть план, Он Создал людей совершенными материально, но Душа оказалась несформированной, рыхлой. А согласно плана, Душа формируется в течение жизни в добрую или злую. Конечно же Бог рассчитал какими должны быть люди (мера ума и глупости) для более эффективного развития Души в ту или иную сторону. Ведь Он же мог Создать более умных или более глупых людей (в среднем). Ну и весь Его гнев по библии в разных ситуациях среди прочего выделяет (ВЫ ЗАБЫЛИ БОГА И БУДЕТЕ НАКАЗАНЫ) . Так возникли нации. И после этого распри среди людей улучшили эффективность формирования ДУШИ в ту или иную сторону. Души, которые устраивают Бога, будут награждены. Вот Они реально и станут ПОДОБИЕМ Бога. ПЛАН Бога рассчитан условно на пятилетку(как говорили коммунисты)Так что совершенствование ДУШИ в течение жизни, пример Христа, есть путь к БОГУ и СПАСЕНИЕ каждого.

[Наташа К]

Центральна Азія позбавляється совітського спадку


П'ять країн Організації тюркських держав (Азербайджан, Туреччина, Казахстан, Узбекистан, Киргизстан) подолали багаторічні розбіжності щодо літер і діакритичних знаків, щоб домовитися про спільний латинський алфавіт для своїх мов, який складається з 34 літер.


Прийняття стандартного алфавіту може виявитися відносно простим для Азербайджану, Туреччини та Узбекистану, які вже використовують латиницю, а також для Казахстану, який перебуває в процесі переходу від кирилиці.


Але це залишається чутливою темою для Киргизстану, єдиного члена організації, який не прийняв рішення про перехід на латиницю на тлі тривалих дебатів серед науковців, політиків і громадськості.


Для частини цих країн це є історичним рішенням, враховуючи, що кирилиця була їм навязана після включення цих країн до совітського союзу.
Це особливо турбує росію, яка навіть надсилала неодноразові попередження Киргизстану щодо небезпеки відмови від кирилиці, оскільки російська мова має офіційний статус у Киргизстані. При цьому Киргизстан уже успішно використовував латиницю з 1927 по 1940 роки.


Попри поступове культурне віддалення від московії, країни Центральної Азії продовжують активну економічну підтримку російської економіки за рахунок реекспорту товарів та послуг із західних країн.


@OstanniyCapitalist