Сталина признали виновником голодной смерти миллионов граждан СССР

[sergey80]

Так что и рос власть вела б себя по другому, если б не украинофобы в самой Украине, некоторых вы можете даже лицезреть на этом сайте.

Bujim

Ну вот, идин сразу объявился, чтобы в очередной раз нагадить на ветке.

Да не нужна нам твоя компенсация, не доходит что ли. Просто оглашение правды, на весь мир и все. Или пресловутая гордыня не позволяет,а?

[Bujim]

Bujim
Ну вот, идин сразу объявился, чтобы в очередной раз нагадить на ветке.

Грязь из вашего ротового отверстия для меня что похвальба от честного человека.

Да не нужна нам твоя компенсация, не доходит что ли. Просто оглашение правды, на весь мир и все. Или пресловутая гордыня не позволяет,а?

Какая правда те нужна? ПАСЕ уже те всю правду сказала. Эх, эти национальноозабоченные меня удивлять не прекращают.

[sergey80]

Грязь из вашего ротового отверстия для меня что похвальба от честного человека.


Какая правда те нужна? ПАСЕ уже те всю правду сказала. Эх, эти национальноозабоченные меня удивлять не прекращают.

Грязью ты, тут воняешь, понял. Зашел и обгадил ветку, когда наконецто начали общаться здоровые люди.

Малорос, если ты такой, умный, дуй вообще с Украины, не отравляй своей украинофобией простых украинцев.
ВВВВАААССССССАААЛЛЛЛЛ, ну что тут поделаешь.

Можешь писать свои провокаторские коментарии. Теперь я вообще тебя игнорирую.

[sergey80]

Київська область
Свідчення: Жигадно Оксани Андріївни,
1926 р. н., м. Боярка
Голодомор - то таке страшне, шо хто живий остався, до смерті буде помнить. Та які причини, коли в людей все начисто забирали, а якби і душу можна було забрати, то комуністи і те б украли. Та отак приходили раз, потом ше раз, коли бачуть, що не вмирають. Приходили голодранці та деякі, що приходили в село і нікого не знали. А були й такі звірюки, як ото у сусідки брат був двоюрідний, то оце вуса не росли, зелений, то він у другій хаті жив, а в селі то шо не хата, то куми, родичі, то він до тітчиної хати приходив. Як ото такий активіст і у родичів забирав. То тітка його прокляла, як він другий раз прийшов з чоловіками, чисто друзі його прокляті були, так вони підводою у той день через дамбу їхали, а вона ще в той час не замерзла гарно і в той же день утопився.
Їх звали активістами, швідьками, комуністами. Не вмирали ті, шо ходили, а також євреї. Вони в нашому селі шинок тримали, а коли голод почався, то з шинку зробили Турксеб і міняли золото на зерно. А де ж в селі те золото? Біля річки, хто там жив, так і жаб варили, і очерет, поки молодий, то під корнем сантиметр десь солодкий, наче огірок, то їли. Так оце ходили власті і витоптували той очерет, то вони ж про очерет начальству не звітують, але все одно ходять і витоптують, і випалювали. Ну як коли це все тільки почалося, то деякі жінки ходили, мабуть, в різні другі села по два дні, у кого діти малі і сир з кози несли у пазухах. Так на дорогах власті, де стрінуть, так витягали і топкали, вони ж його такого не їли. Сталін, мабуть, то як помер, то вже й життя почалося. У 33-му році вимирали цілі сім'ї, цілі села. З сіл йшли в район в надії на смітнику знайти хоч лушпиння з картоплі. Але вже нічого їстівного не було. Люди вмирали, падали на ходу. Люди ходили сонні-голодні. Батько помер. А біля річки була бойня, де худобу різали. А щоб люди не брали відходи, поливали карболкою. Пішла моя мама, назбирала там вуха, ратиці. Принесла додому, пошкребла і зварила (карболка то отрута, щоб запаху не було від рештків). Поїли - і мама померла, а я, мабудь, з'їла небагато, бо осталась жива, а були галюцинації, бо мені здавалось, що кругом мене лазять гадюки і жаби. Я була мала і не розуміла, що мама вмирає, стала тікать від гадюк і кричать, і на порозі впала, знепритомніла. А моя старша сестра в той час пішла з сусідами в ліс, щоб нарвать трави, називали левурда, що часником пахне. Прийшла додому, мама вмерла. Їздила підвода, збирала мертвих, завернули маму в рядно й повезли. Там стояли чоловіки, біля глибокої ями. А ми, діти, стали голодні, отупілі, нічого не розуміли, що то діється. Нашу маму вкинули в яму, а ми даже не плакали. А коли пішли додому, настав вечір - темно. Аж тоді до нас дійшло, ми зрозуміли, що мами вже немає. Ми стали плакать, кричать, звати маму, отак сиділи, кричали, що якби не сусіда, то, мабудь, серця б полопались. Сусіди нас заспокоїли, погодували й розійшлися. Досками забивали вікна, а бур'яни повиростали вище хат. Були села мертві. Але недовго так було. Влада навезла людей з Росії і з Білорусії. Заселили. Потім розказували, що з Польші хотіли допомогти голодуючим на Україні, але радянська влада сказала, що в нас голоду немає. В Олександрівці багато жило євреїв в той час, але в голодні роки ні один не вмер...
Записала Перерва Анна, студентка КНУ ім. Тараса Шевченка

[sergey80]

Полтавська область
Згадує: Гавриленко Михайло Павлович,
1919 р. н., смт Котельва
А чи пам'ятаєте про голод в тридцять другому, в трид*цять третьому році? Та добре знаю. Те, я щитаю, це іскуствений голод був. Ну я же можу сказать, у нас сім церквів було тут, у Котельві, і в каждій церкві повно хліба було, а люди з голоду здихали. Мельниці були попечатані, і вітряки стояли тоді усі попечатані, хліба возили з будкою двадцять, а ні тридцять-двадцять хлібин, так його ж не можна взять. Ну оце ж так... А картошку забирали, коні в колгосп. О... А хліб забирали, ходили бригади. Буряки забрали сахарні. Бригада така - сімнадцять чоловік, а мо, й більш. Отака збирана. Штаби були, понятно, штаби. У штабі главний, которий їм давав наряд, а бригада - це ходила, там старший був. На нашім селі були в бригаді Швидкісний, то Гнилосирівський, то Молохівський, отакі. Ходили забирати, ну, піка така, загострена, отак ручка, отою пікою, значить, шука скрізь, чи ніде нема закопано нічого. Хліб ховали. У нас, допустім, то мати ховала хліба, тоді були печі, отакі, ну в нас і щас то є. Там комин то... Тоді значить вона, мати, туди кілограм двадцять жита, а на печі ж стара квасоля лежала, мак, цибуля висіла... Я прийшов з школи, і один мій товарищ там, Шеремет. Ну а мати нас на піч сує... Шоб не шукали тіпа, понятно... Та отож клуня була, там, де паша була, комора, ну де можна було шукать - шукали. А в хаті ж долівка ж була, не було полу, о... і ото все ж кажуть: «Мо, де захований хліб». Дай я дорозкажу... Ну я, значить, поліз із Павлом цим на піч, мати нас запхала... Може, ніхто із бригади не полізе на піч, понятно, о... А ми посідали це ж з Павлом, ноги позвішували. Каже один з бригади: «А ну пішли, з чим вони борщ варять», у піч полізли. Ну, в печі варили борщ. Потом витяга ото той борщ, який там той борщ: «О!.. Ще вони голодні, каже, паразіти, ще борщ варять, о!». Ну й шо ж, а батько втік уже. Не було батька в нас, а потім він у колгосп таки пішов... Батькові давали хліба, вони шось робили. Батько іскупив конячку негодну, а тоді йому дали ставок чистить, оцей, тепер воно Йвановка. Ну, а батько конячку купив, а коням давали ото отруби, оці висівки, два кілограми на коня, а батьку ж давали там юшку чи хліб, ну як робочим жи, у колгоспі ж. То оце оці, значить, отруби возив батько додому по очереді, то ото тим ми вижили. Там батько розказував, вони по очереді, там душ дванадцять було, по очереді ото додому ті отруби возили. Це вже начало літо було. Батько розказував, шо й за коньом люди гнались, а він як ужарив - і втік тоді. Но в нас була там баба така Когушка, на Савинцях. Прийшла, значить, к Великодню... вона часто ходила тоді, у нас не було нічого, но осталось трохи картошки, батько тоді давав трохи. Прийшла Великодними святками ця ж баба. Та каже: «Дай шо-небудь, я їсти хочу». Та шо я тобі дам! Ганна її звали, а мати моя Варка була. «Та шо я тобі дам, Ганно?» «Та хоч шо-небуть, я вже давно не їла». А шо ж, а чим ти оце живеш? «Якби ти знала чим я живу. Як повезуть мертвяка, а я його, - каже, - откопаю, наріжу скіко нада, м'ясо». А мати тоді, значить, злякалась дуже, о, та й каже: «Ой-йой-ой, це ж правду ти кажеш?» «Правду». Ну шо ж, мати шось дала їй там. Вона пішла так. А ми сіни позасували всі. Сіни засунені були. Люди? Ну я буду казать. То щитай оце у нас ніхто не пощез, у Клеменка в хрещеного рядом усі лежали пухлі, ну, вижили. У нього були козенята, якось та видихали, дальше, Бузь Максим, а син Андрій, то померла його жінка, троє дітей, і батько й мати померли. Як хоронили? О, там жи ж гребля була, по ту сторону й вода в 1933-му була. Води дуже багато було. 400 грам хліба давали, чи зерна, чи хліба за те, шо мужик привіз мертвяка й схоронив. Ой, Господи милостевий, в чом ті обряди? В яму кидали так, і не одного кидали. Ну слухай, оце ж у Кузі, я кажу, п'ятеро вмерло. Ну ото в Петра Гнилосир, як його по батькові, не помню. Там умерло значить скіко? Теж п'ять душ, осталась одна Марина - дочка, а три хлопці, дід і вона померли.
- А Вам не відомий такий закон - «про п'ять колосків»? Ви нічого такого не зустрічали?
О! Та це чипуха. Це було і після войни, ця справа не тіки до войни. Стояли вишки на полі, шоб видно було, де хто шо робе на полі. Ну ото, значить, як хтось там вийде на свою ниву й ріже колоски й впіймали його, то судять. Охраняли поле, ну це як вловлять, тут кажуть «враг народу», його як заберуть, то його й нема. Ото таке було, значить. Був тоді Гнилосир Грицько - об'їщик і Салашний Іван. Окружили тих, що колоски зрізали, на коні ж, у них була пльотка чи шо там, я не знаю. Баби плачуть, дітвора кричить. Ну я й кажу: «Шо ви робите?», а я цього Івана Салашного знав, як на Спаській жили. «Шо ж ти, - кажу, - Іване робиш? Тож наші діти, шо ти робиш?»
- А Ви не знаєте, що таке «Торгсін»?
В Охтирці був Торгсін. Щербачка баба, то вона в Охтирку ходила пішки, ну видно ж десь шось було трошки, то в Охтирці обмєнний пункт був нащьот золота. Скіко там давали, я не знаю. Хліб давали. То баба оце несла, значить, 4 пуди з Охтирки пішки. Оце оклунок піднесе, положе та й дальше, так ішла з Охтирки. Ну, моя мати не ходила й батько, в нас не було золота. Те! Які пам'ятники? Хто їх помина? Про їх і не балакали. Воно закрите було все. Ніхто нічого ні про шо не балакав, і я не знаю, січас десь хрест поставили, шоб люди не бачили. Та про голод мовчать усі, хто й знає. Було таке: приїжають оці ж три хлопці на машині «чорний ворон», її так звуть, вобщем, виїжають сюди до кого, ну там сказали чи офіційно, чи як, я вже не знаю. Витяга цей же, старший, конешно, в кабіні сидів, витяга записку відтіля: «А в вас такий є?» Фамилію його й батькову зачитує. А той, шо ніс юшку, чи суп, та й ложка впала. Перелякався. Забирали ж. «Садітесь у машину», - каже на нього. Він туди в будку сів, а сам він сів в кабіну й поїхали. Та й по сей час я не бачив його. Ну слухай жи. Я так думаю, ну я ж не буду брихать. Біломор-Канал хто викопав? Хто? І цигарки були такі «Біломор-Канал». Хто? Там тачкою копали. Тракторі, таких не було ж тоді. Тачка, лопатка й кирка - і нада було канал зробить, шоб вода пішла з Білого моря.
- А Ви кого взагалі вважаєте винним у загибелі багатьох людей - владу чи неурожай?
Та який там неурожай? Як повно хліба скрізь було тоді. Влада! Нарошне! Голодомор іскуствений був, ото і все, більш я ніяк не понімаю.
Записала Пономаренко Тетяна, студентка КНУ ім. Тараса Шевченка

[sergey80]

Сумська область
Свідчення Варвари Тимофіївни Ющенко,
1918 р. н., с. Хоружівка, Недригайлівський район
Як організували колгосп, батьки відразу ж пішли. У 1932 році ходили бригади по 5-6 чоловік і все в людей забирали. У нас тут організували «Спартак», була комуна, кілометри чотири від села. Були там активісти. Були жінки, такі «герої», що дітей викидали з вікна. Одну з них недавно поховали - так, бідна, страдала, так уже мучилася, і в лікарні, і скрізь, що, не дай Боже... Була дуже грішна... Ходила та бригада до людей із залізними палицями, ширяли ними одразу під поріг. Зерно шукали. У зерні діло було! - продовжує Варвара Тимофіївна. - У моєї тьоті рідної було троє дітей, хлопчиків, і чоловік. Прийшли вони, найшли торбиночку зерна, як казали, рукавець... Було воно сховане в грубі коло печі, ну хтозна, мо', кілограмів шість, мо', вісім. Зерно забрали і чоловіка забрали - за те, що сховав і не признався. Посадили його в тюрму, били його там, місяців через три повернувся хворий, як оце називають, грудна жаба. Переночував дві ночі, на третю ніч каже жінці: «Гукай хлоп'ят, я...» - та й помер. Шукали, Боже мій. Раз, знаю, до нас прийшли, а дома не було ні батька, ні матері. Заставляють мене лізти на хату, бо там було сухо, вимазано для зерна. Коло хати драбина була. Я лізу... Один зі мною. А їх п'ять лобів стоїть мужчин, тоді вони мені такі страшні були... Тільки знаю, як боялася я. А вони все шукали, де ж заховано. Один під сіно шурнув ключкою, а вона й посунулася. Затупали ногами всі, а сусід, дядько Іван, підійшов і каже: «Хлопці, оце в нього там землянка була, то там тепер яма, через те ваші ключки лізуть». Ну тоді вони пішли. Боже сохрани! Їли в голод листя з липи, пекли з нього такі «маторженики» (коржики). Корови спасли людей. У нас була добра корова, більше 30 літрів давала молока. А ще батько закопали зерно на городі в дерев'яній діжці, вона вистояла, і тоді ми весною на таку саморобну драчку тертушку його драли і так вижили. А людей багато, ой багато померло з голоду... Люди їздили в Росію міняти чи одежу, чи полотно. І пропадали там десь у дорозі. Такого багато було... Учитель у нас був, Анатолій Костянтинович, українську мову читав. У нього жінка померла. А двоє дітей в голодовку були малі. Кожен день ми давали йому молоко, він усе, було, каже: «Ви мої спасителі, ви спасли мою сім'ю». Люди помагали одне одному. Сиріт забирали родичі, сусіди. Я часто кажу - які ми тепер переробилися. Українців тепер щирих нема... Було, мій дід Гордій ще молодим доглядав за бездітними дідом і бабою, помагав їм усе...
Запис зроблено Борисенко В.К. у жовтні 2003 року

[sergey80]

Харківська область
Свідчить: Островерх Микола Михайлович,
1918 р. н., народився на хуторі Замірці
Дергачівського району, на час запису проживав у м. Борисполі Київської області.
Пам'ятаю, ще трирічним хлопчиком в 1921-1922 році, коли був великий неурожай, тоді був голод. Діти і вся сім'я їли те, що наросло, лобода, кропива, все перемелювали чи перерізували і ліпили лепьошки, пекли і дітям мати роздавала. Це 1921-1922 роки. А 1932-1933 року - внаслідок того, що були порушені рішення правительства на місцях при проведенні колективізації. Деякі села були колективізовані, усуспільнені, всего, что било живного у населения, кури, гусі, коні, корови, вівці і т. д. А ті села, де було все усуспільнено, відправляли все на місто, здавали, а селяни оставалися без нічого, тому там був великий голод, у нас на хуторах бідно жили, але, як говорять, виживали. Я, наприклад, це мені 14 років було в 1932 році, я сутки полтори в Харкові стояв в черзі для того, щоб купити хліба, так як не хватало. Приходили вооружониє, ну міліція, мабуть, которая забирала все подряд, особенно у тих, кто не поступал добровольно у колгоспи.
В нашому колгоспі всіх, котрі працювали, в обід кормили - і перше, і друге, що мали в колгоспі. На перше давали суп чи борщ, на друге - кашу, не обязательно каждий день с м'ясом, м'ясо дуже рідко. Ті, котрі не хотіли робити, ті не получали, а раз не получали, значить голодували. Мати і батько йшли з колгоспу, несуть все, що получили собі на обід, і братья і сестри ще работали. А я часа два-три поработаю, помагав там на конюшні чи на коровнику, мені часть теж доставалась, а після обіду я в школу біг. А за збирання колосків іногда проскочить, а іногда і могли засудити. Були і такі випадки. Ще у 1928 році, ще не було постанов, але було таке - спільний обробіток землі. 10-15 господарів мали тягло, об'єднувались, сіяли загальними силами, собіралі роздільно. Називалось це спільний обробіток землі. А вже коли началась колективізація, було об'явлено о том, что добровольная колективізація. В окремих селах принудітельно с оружием собіралі, так било первоначально. А 60 дворів оставалися індивідуальниками, їм ще хуже було, потому что їх налогами обклали і вони нічого не могли зробити. В очереді у 1932-1933 годах стоял в городе, було дуже багато сиріт, може, з сіл прибігали. Но в то время как раз било прийнято рішення правітельства о ліквідіції беспрезорності, просто вилавлівалі і заселяли в приюти. У нас тільки в с. Дергачах було два приюти, ето раз, друге - знаменіта камуна біля Харкова, це все було для того, щоб не було безпрезовніков. У нас все, що було сьєдобное, все ростения, коториє виростали і їх можна було перетворити в їжу, перемолювали, перетирали і смешувалі с остатками шелухи жита або пшениці і получали лепьошки. Винуваті ті, коториє на місцях іскривляли лінію держави, вказівки про колективізацію, про об'єднання господарства, вони і винуваті, забирали все із домівок, худобу, сім'я не могла прожити. У нас в Дергачах людоїдства не було, але я чув, коли стояв у черзі за хлібом у Харкові, чув такі розмови, що в селах є такі випадки, коли убивали дітей для того, щоб спасти остальних. А в нас не було, по тій причині, що в нас об'єднання не було...Якщо до Вас в хату заходили і забирали продукти, де б ви їх ховали? Ховали в сіні, в соломі, а були такі, де копали вночі яму під сіном, щоб потім можна було достати. У нас сім'я велика. Ті сім'ї, які підверглись розкулачуванню ще до Голодомору, до 1932 року. Тих арештовували і всю сім'ю вивозили. У нас на хуторі тіки одну вивезли. В нашому районі забирали тільки коней і биків - як тяглову силу, а корови і вівці все оставалось. Допустім, у нас на сім'ю вісім чоловік була одна корова, п'ять овець, дві свині, одінаковий налог був навіть на курей. Перелічували: «Сколько у вас курей?» - «Двадцать». Столькото яєць і здать, позже всі яблуні і вишні були перелічені. Були так називаємиє комерчіскіє магазини Торгсіни за золото. Батько матерене і своє кільце відвіз і привіз около пуда муки. У кого больше золота, ті більше получали.
Торгсін - це що?
Це торговий сіндікат за золото, здайош і получаєш продукти, потім комерчіскіє магазіни відкрили.
Записав студент КНУ ім. Тараса Шевченка

[sergey80]

Украинцы, эти мрази все делают, что бы заглушить память о своих сатанинских преступлениях. Ничего у них не выйдет. Они будут отвечать за все злодеяния против украинцев, а также других людей которых они уничтожали в Гулагах.

[Корниловец]

Хм... И кито вам дал право мерять "чистоту крови"? Да и как её измерить-то? Вот вы-то сами - помесь, уже не чистопородный. Так что, вас - на колбасу?

А я пока не претендую на то, чтоб кого-то мерять.
Одного тут юзера форума, который рвал свое мягкое место за СССР, уже спросил про национальность - окзался узбеком. Пропал после этого.

И в моем роду нет представителей неславянских народов. В расовом отношении я абсолютно чист. Помесей нет. Проверял. Токмо интереса ради.
Всяких там угро-финнов, тюрков, кавказцев, татар не наблюдаиццо.

Да и вообще, я рассматриваю Смоленщину, откуда у меня мать, как часть Украины. Да и вообще рассматриваю многие области РФ как исторически принадлежащие Украине, ибо всякие там князьки были сепаратистами и много земли отсюдой поуносили. Возвращать пора.

И кито это за такие люди? Может вы фамилие назовете аль пальцом ткнете?

Ярило, узбек по национальности. Пропал уже, кстати, после этого и еще кое-чего.
Если отмониторить всех остальных, то получится примерно похожая картина.
Давайте вас помониторим, сделаем расовый разбор? Хотите?

Эт вы про США чтоль?

Исчо раз падуймати.

[Корниловец]

а то раньше с Прибалтами нестравливали? Проходили уже. Вот интересно почему с чурками наоборот все - ведется активная пропаганда за мир-дружбу?

Не понял ни одного слова.
О чем вы?
Я просто не смотрю программу "Время", мне вас, наверное, не понять.

[Корниловец]

О, да! Когда укр кричит о справедливости - надо беречь и кошелек и спину от ножичка. Уж лучше иметь дело с евреями - с ними хочь договорицца можно что такое справедливость.

Так-так...
Вот это уже можно пришить к вашему делу, "делу о чистоте крови".

[Корниловец]

Грязью ты, тут воняешь, понял. Зашел и обгадил ветку, когда наконецто начали общаться здоровые люди.

Малорос, если ты такой, умный, дуй вообще с Украины, не отравляй своей украинофобией простых украинцев.
ВВВВАААССССССАААЛЛЛЛЛ, ну что тут поделаешь.

Можешь писать свои провокаторские коментарии. Теперь я вообще тебя игнорирую.

А он не малорос. Там ядреная смесь кровей, предполагаю. Восточно-балтийской, думаю, только часть. Все остальное досталось от каких-то кочевиков.

[Lumen]

Удивительная тема. Европа призывает осуждать мертвецов. В принципе, закономерно. Мертвеющая политическая структура, бессильная перед мусульманами и гей-парадами, отрывается на мертвецах. Надо всем форумом отослать им предложение в "Обвинении некоего фараона в попытке геноцида израильтян".

[VAlex]

И в моем роду нет представителей неславянских народов. В расовом отношении я абсолютно чист. Помесей нет. Проверял. Токмо интереса ради.
Всяких там угро-финнов, тюрков, кавказцев, татар не наблюдаиццо. Исчо раз падуймати.

Прям так от самого адама и евы проверяли? Или ближайшей сотней лет ограничились? Если второе то маловато будет...


давненько не попадались люди мнящие себя арийцами )

[VAlex]

Удивительная тема. Европа призывает осуждать мертвецов. В принципе, закономерно. Мертвеющая политическая структура, бессильная перед мусульманами и гей-парадами, отрывается на мертвецах. Надо всем форумом отослать им предложение в "Обвинении некоего фараона в попытке геноцида израильтян".

Слишком давно, тогда СССР не было, вот был бы тогда бы обвинили СССР в помощи фараону ну и там все остальное. Вон геноцид армян не сильно спешат признавать хотя там все очевидно. А тут нате пожалуйста. Избирательный подход...