Твитнуть
Вообще, тема о проблемах нынешней Украины без прикрас и с трезвым взглядом на факты.
Ну и отношение к негативу христиан - как не участвовать в них, удаляясь от зла, не прикрываясь - а я не знал, хотя и не с желанием - сдать страну под худшее иго...
Без политического - в смысле - троллевого - ажиотажа, без оскорбительного злорадства. И безотносительно(надеюсь) соседней страны, хотя и знаю, что трудно.
Тему навеяла другая тема -
Как жидовин Илья Муромец оказался героем Украины?
- и в связи с ней первая статья -
Михаил Поживанов
Синдром ноги коня Щорса, або Як Кличко заплутався в історії України
22:01, 6 августа 5352
Відкриття пам'ятника Іллі Муромцю / Офіційий портал Києва
Відкриваючи пам'ятник Іллі Муромцю, мер Кличко підкреслював, що на монумент не витрачено ані копійки з міського бюджету.
Можливо, це так і є. Проте встановлювати в місті, даруйте за жаргонізм, "шопопало" тільки тому, що воно дісталося на дурняк не найкращий аргумент.
У 2016 році в Парижі зібралися було зводити "Букет тюльпанів" монумент на честь жертв теракту-2015. 12-метрова і 33-тонна конструкція з бронзи, сталі та алюмінію авторства американського митця Джеффа Кунса мала представляти гігантську руку із затиснутими в ній квітами. (Символізувала вона оптимізм).
Цей креатив вартістю у три мільйона євро повністю оплачували приватні французькі та американські інвестори. І о, дивовижа! подарунок від самого Кунса (та ще й "дармовий"!) парижанам не сподобався. У "антитюльпанній" кампанії взяли участь колишній міністр культури Фредерік Міттеран та режисер Олівє Ассайас. І хоча мер Парижу Анн Ідальго й побоювалася образити американців відмовою, станом на зараз (а відкриття памятника було заплановане на 2017 рік) "Букет" в Парижі не встановлено.
Так, Київ, звісно, не Париж (а шкода!), і Ілля Муромець, притулений десь у Деснянському районі, нібито й нікому не заважає, але питання "навіщо?" все ж лишається відкритим.
У нас вже є всенародно любимий "Їжачок у тумані", і пам'ятник жабі, і "Бабуся класична", і ще купа подібних "артефактів", котрі для одних є предметом замилування, а для інших відвертим трешем.
Все-таки має існувати певна культура садово-паркових скульптур та міських памятників, причому чим більші (фізично) ці монументи, тим вищою повинна бути культура. Саме так: генеральний план потрібен не лише для розвитку міста в глобальному масштабі, план декорування цього самого міста (і не тільки МАФами) має бути якщо не витатуюваний у мера на лобі, то, принаймні, лежати на нічному столику як Біблія.
Новина про відкриття пам'ятника Муромцю дуже потішила російські медіа. Звичайно, для них він російський билинний герой. Процес скидання з памятника білого простирадла не полінувалося відстежувати саме агентство ТАРС. Поруч із коротким повідомленням про подію росЗМІ завантажили мегабайти інформації про те, кому насправді "належить" Ілля Муромець.
Українські ресурси, звісно, ж не встояли осторонь і відповіли "алаверди" вже традиційним посиланням на мощі преподобного Іллі, котрі зберігаються у Києво-Печерській лаврі. Цей самий Ілля, що помер близько 1188 року, а походив, ймовірно, з місто Моровійська (сучасне село Морівськ на Чернігівщині), і був реальним прототипом казкового героя. Так, принаймні, стверджують дослідники з українського боку.
Чи хотів Віталій Кличко, даючи добро на зведення пам'ятника, поставити фінальну крапку у цій дискусії? Доволі складно проводити заочну трепанацію мерського черепа та порпатися у його думках. Проте не забуваймо яке б коріння не мав Ілля Муромець, мова йде про вигаданого персонажа. (Не міг преподобний Ілля, спочилий у ХІІ столітті, "служити в дружині князя Володимира і разом з ним захищати місто", бо князь помер у 1015-му. Це лише маленька ремарка до феєричного спіча Кличка, проголошеного на відкритті).
Тож якщо вже брендувати Україну та стверджувати українськість, то у дещо іншій спосіб. Ні, я не пропоную ставити замість Іллі Муромця Степана Бандеру чи Євгена Коновальця (менше за все нам треба вивертати навиворіт недавню ленініану) і не погоджуюсь із тими, чиєю першою реакцією було "краще б дали гарячу воду!". Зрештою, вода водою, а скульптури скульптурами, бо не можна нашу нинішню добу закарбовувати в пам'яті нащадків лише перманентною боротьбою за комунальні блага.
Але якщо робити акцент саме на героїці, то героїв варто шукати не біля Котигорошка чи Івасика-Телесика, а ближче до нашого часу і до real life. Власне, один короткий коментар під повідомленням про Муромця дає меру Кличку чудовий дороговказ. "А Небесній Сотні памятник де відкрили?", спитав один з читачів, і я приєднуюсь до його цікавості а й справді, де?
У Києві є стели на Інститутській (минулоріч на них скоїв напад вандал), є хрест на Тургенівський, є мурал з зображенням Сергія Нігояна поблизу Михайлівської площі. Об'ємних же монументів (на кшталт Іллі Муромця) в столиці не існує. Хоча постать того ж Нігояна (наприклад) можна було б висікти з каменю чи відлити з бронзи. Навіть за рахунок міського бюджету трішки зекономивши на відкатах за 89-мільйонні сходинки Пейзажної алеї. Але до подібного пам'ятника, звісно, далеко: тут дав би Бог, аби на сквер Небесної Сотні, з боями відстояний у судах, лапу не наклав ще якийсь забудовник
Свого часу місто не подбало й про те, аби взяти шефство над згорілим Будинком профспілок. Тож тепер, коли прокуратура зняла з будівлі статус місця знаходження речових доказів, за її реконструкцію взявся приватний інвестор компанія "ІТТ-Нерухомість", котра буцімто пов'язана з Андрієм Клюєвим. Інвестор віддає дві кімнати (120 квадратних метрів) під Національний музей Революції Гідності.
Однак раніше йшлося про зведення окремого музею (німецькі архітектори представили свій проект), і тепер незрозуміло, чи буде реалізовано подібний замисел. Тим паче, що 4 липня 2018 року департамент спецрозслідувань ГПУ виніс припис про заборону побудови меморіалу на Інститутській. Як на мене, було б значно більше користі, аби мер Кличко прокоментував подібні сюжети, а не плутався в давньоукраїнській історії, де він очевидний неук.
Але маємо те, що маємо. Міський голова, очевидно, обирає ступінь своєї задіяності у тому чи іншому сюжеті, виходячи з критерію "цікаво нецікаво", а не "важливо другорядно".
Наприклад, судячи з особистої ФБ-сторінки Віталія Кличка, недавній потоп у Києві обійшов його стороною й не заслужив жодної згадки, натомість Ілля Муромець викликав у градоначальника приплив щирого та непідробного ентузіазму. А мені ця кінна статуя нагадала про іншу про памятник Щорсу, котрий так і стоїть на своєму місці через впертість міської влади, що не хоче з ним розставатися, як на цьому наполягає закон про декомунізацію. Одна нога у коня Щорса тепер, як відомо, гіпсова, і це, на мій погляд, є дуже і дуже символічним. Колосом на глиняних ногах прямує Київ у своє невизначене майбутнє, і поступ цей поки що ніяк не вдається відкоригувати.
Читайте також: Кличко збирається зменшити кількість зовнішньої реклами у Києві
Автор: Михаил Поживанов
для неукраинцев - с помощью гугла -
Михаил Поживанов
Синдром ноги коня Щорса, или Как Кличко запутался в истории Украины
22:01, 6 августа 5352
Открытие памятника Илье Муромцу / Официйий портал Киева
Открывая памятник Илье Муромцу, мэр Кличко подчеркивал, что на монумент не потрачено ни копейки из городского бюджета.
Возможно, это так и есть. Однако устанавливать в городе, простите за жаргонизм, "шопопало" только потому, что оно досталось на халяву - не лучший аргумент.
В 2016 году в Париже собрались было строить "Букет тюльпанов" - монумент в честь жертв теракта-2015. 12-метровая и 33-тонная конструкция из бронзы, стали и алюминия авторства американского художника Джеффа Кунса должна была представлять огромную руку с зажатыми в ней цветами. (Символизировала она ... оптимизм).
Этот креатив стоимостью в три миллиона евро полностью оплачивали частные французские и американские инвесторы. И - о, чудо! - подарок от самого Кунса (да еще и "бесплатный"!) Парижанам не понравился. В "антитюльпанний" кампании приняли участие бывший министр культуры Фредерик Миттеран и режиссер Оливье Ассайас. И хотя мэр Парижа Анн Идальго и опасалась обидеть американцев отказом, по состоянию на сейчас (а открытие памятника было запланировано на 2017 год) "Букет" в Париже не установлено.
Так, Киев, конечно, не Париж (а жаль!), И Илья Муромец, прислоненный где в Деснянском районе, якобы и никому не мешает, но вопрос "зачем?" все же остается открытым.
У нас уже есть всенародно любимый "Ежик в тумане", и памятник лягушке, и "Бабушка классическая", и еще куча подобных "артефактов", которые для одних является предметом восхищения, а для других - откровенным трэшем.
Все-таки должна существовать определенная культура садово-парковых скульптур и городских памятников, причем чем больше (физически) эти памятники, тем выше должна быть культура. Именно так: генеральный план нужен не только для развития города в глобальном масштабе, план декорирования этого самого города (и не только МАФами) должно быть если не вытатуированный у мэра на лбу, то, по крайней мере, лежать на ночном столике - как Библия.
Новость об открытии памятника Муромцу очень порадовала российские СМИ. Конечно, для них он - русский былинный герой. Процесс сброса с памятника белой простыни НЕ поленилось отслеживать именно агентство ТАСС. Рядом с кратким сообщением о событии росЗМИ загрузили мегабайты информации о том, кому на самом деле "принадлежит" Илья Муромец.
Украинские ресурсы, конечно, же не устояли стороне и ответили "алаверды" уже традиционным ссылкой на мощи преподобного Илии, которые хранятся в Киево-Печерской лавре. Этот самый Илья, который умер около 1188 г. года, а происходил, вероятно, с город Моровийска (современное село Моровск на Черниговщине), и был реальным прототипом сказочного героя. Так, по крайней мере, утверждают исследователи из украинской стороны.
Хотел Виталий Кличко, давая добро на возведение памятника, поставить финальную точку в этой дискуссии? Довольно сложно проводить заочную трепанацию мэрского черепа и копаться в его мыслях. Однако не забывайте - какие бы корни не имел Илья Муромец, речь идет о вымышленном персонаже. (Не мог преподобный Илья, ушедший в XII веке, "служить в дружине князя Владимира и вместе с ним защищать город", потому что князь умер в 1015-м. Это - лишь маленькая ремарка к феерическому спичу Кличко, провозглашенному на открытии).
Поэтому если уж брендировать Украины и утверждать украинскость, то - в несколько иной способ. Нет, я не предлагаю ставить вместо Ильи Муромца Степана Бандеру или Евгения Коновальца (менее всего нам надо выворачивать наизнанку недавнюю лениниану) и не согласен с теми, чьей первой реакцией было "лучше бы дали горячую воду!". В конце концов, вода - водой, а скульптуры - скульптурами, потому что нельзя наше нынешнее время запечатлеть в памяти потомков лишь перманентной борьбой за коммунальные блага.
Но если делать акцент именно на героике, то героев следует искать не у Котигорошка или Ивасика-Телесика, а ближе к нашему времени и в real life. Собственно, один короткий комментарий под сообщением о Муромце дает мэру Кличко замечательный путеводитель. " А Небесной Сотни памятник где открыли? ", - спросил один из читателей, и я присоединяюсь к его любопытству - а действительно, где?
В Киеве есть стелы на Институтской (в прошлом на них совершил нападение вандал), есть крест на Тургеневский, есть мурал с изображением Сергея Нигояна вблизи Михайловской площади. Объемных же монументов (вроде Ильи Муромца) в столице не существует . Хотя фигура того же Нигояна (к примеру) можно было бы высечь из камня или отлить из бронзы. Даже за счет городского бюджета - немного сэкономив на откатах за 89-миллионные ступени Пейзажной аллеи. Но к подобному памятнику, конечно, далеко: здесь дал бы Бог, чтобы сквер Небесной Сотни, с боями отстоянный в судах, лапу не сложил еще какой-то застройщик ...
В свое время город не позаботились и о том, чтобы взять шефство над сгоревшим Домом профсоюзов. И теперь, когда прокуратура сняла со здания статус места нахождения вещественных доказательств, за его реконструкцию взялся частный инвестор - компания "ИТТ-Недвижимость», которая якобы связана с Андреем Клюевым . Инвестор отдает две комнаты (120 квадратных метров) под Национальный музей Революции Достоинства.
Однако ранее речь шла о возведении отдельного музея (немецкие архитекторы представили свой проект), и теперь непонятно, будет ли реализован подобный замысел. Тем более, что 4 июля 2018 департамент спецрасследований ГПУ вынес предписание о запрете построения мемориала на Институтской. Как по мне, было бы гораздо больше пользы, чтобы мэр Кличко прокомментировал подобные сюжеты, а не путался в древнеукраинской истории, где он - явный неуч.
Но имеем то, что имеем. Городской голова, очевидно, выбирает степень своей задействованной в том или ином сюжете, исходя из критерия "интересно - неинтересно", а не "важно - второстепенно".
Например, судя по личной ФБ-страницы Виталия Кличко, недавний потоп в Киеве обошел его стороной и не заслужил ни одного упоминания, зато Илья Муромец вызвал у градоначальника приток чистого и неподдельного энтузиазма. А мне конная статуя напомнила о другом - о памятнике Щорсу, который так и стоит на своем месте из-за упрямства городской власти, что не хочет с ним расставаться, как на этом настаивает закон о декоммунизации. Одна нога у коня Щорса теперь, как известно, гипсовая, и это, на мой взгляд, очень и очень символичным. Колоссом на глиняных ногах следует Киев в свое неопределенное будущее, и прогресс этот пока никак не удается откорректировать.
Автор: Михаил Поживанов
Ну и отношение к негативу христиан - как не участвовать в них, удаляясь от зла, не прикрываясь - а я не знал, хотя и не с желанием - сдать страну под худшее иго...
Без политического - в смысле - троллевого - ажиотажа, без оскорбительного злорадства. И безотносительно(надеюсь) соседней страны, хотя и знаю, что трудно.
Тему навеяла другая тема -
Как жидовин Илья Муромец оказался героем Украины?
- и в связи с ней первая статья -
Михаил Поживанов
Синдром ноги коня Щорса, або Як Кличко заплутався в історії України
22:01, 6 августа 5352
Відкриття пам'ятника Іллі Муромцю / Офіційий портал Києва
Відкриваючи пам'ятник Іллі Муромцю, мер Кличко підкреслював, що на монумент не витрачено ані копійки з міського бюджету.
Можливо, це так і є. Проте встановлювати в місті, даруйте за жаргонізм, "шопопало" тільки тому, що воно дісталося на дурняк не найкращий аргумент.
У 2016 році в Парижі зібралися було зводити "Букет тюльпанів" монумент на честь жертв теракту-2015. 12-метрова і 33-тонна конструкція з бронзи, сталі та алюмінію авторства американського митця Джеффа Кунса мала представляти гігантську руку із затиснутими в ній квітами. (Символізувала вона оптимізм).
Цей креатив вартістю у три мільйона євро повністю оплачували приватні французькі та американські інвестори. І о, дивовижа! подарунок від самого Кунса (та ще й "дармовий"!) парижанам не сподобався. У "антитюльпанній" кампанії взяли участь колишній міністр культури Фредерік Міттеран та режисер Олівє Ассайас. І хоча мер Парижу Анн Ідальго й побоювалася образити американців відмовою, станом на зараз (а відкриття памятника було заплановане на 2017 рік) "Букет" в Парижі не встановлено.
Так, Київ, звісно, не Париж (а шкода!), і Ілля Муромець, притулений десь у Деснянському районі, нібито й нікому не заважає, але питання "навіщо?" все ж лишається відкритим.
У нас вже є всенародно любимий "Їжачок у тумані", і пам'ятник жабі, і "Бабуся класична", і ще купа подібних "артефактів", котрі для одних є предметом замилування, а для інших відвертим трешем.
Все-таки має існувати певна культура садово-паркових скульптур та міських памятників, причому чим більші (фізично) ці монументи, тим вищою повинна бути культура. Саме так: генеральний план потрібен не лише для розвитку міста в глобальному масштабі, план декорування цього самого міста (і не тільки МАФами) має бути якщо не витатуюваний у мера на лобі, то, принаймні, лежати на нічному столику як Біблія.
Новина про відкриття пам'ятника Муромцю дуже потішила російські медіа. Звичайно, для них він російський билинний герой. Процес скидання з памятника білого простирадла не полінувалося відстежувати саме агентство ТАРС. Поруч із коротким повідомленням про подію росЗМІ завантажили мегабайти інформації про те, кому насправді "належить" Ілля Муромець.
Українські ресурси, звісно, ж не встояли осторонь і відповіли "алаверди" вже традиційним посиланням на мощі преподобного Іллі, котрі зберігаються у Києво-Печерській лаврі. Цей самий Ілля, що помер близько 1188 року, а походив, ймовірно, з місто Моровійська (сучасне село Морівськ на Чернігівщині), і був реальним прототипом казкового героя. Так, принаймні, стверджують дослідники з українського боку.
Чи хотів Віталій Кличко, даючи добро на зведення пам'ятника, поставити фінальну крапку у цій дискусії? Доволі складно проводити заочну трепанацію мерського черепа та порпатися у його думках. Проте не забуваймо яке б коріння не мав Ілля Муромець, мова йде про вигаданого персонажа. (Не міг преподобний Ілля, спочилий у ХІІ столітті, "служити в дружині князя Володимира і разом з ним захищати місто", бо князь помер у 1015-му. Це лише маленька ремарка до феєричного спіча Кличка, проголошеного на відкритті).
Тож якщо вже брендувати Україну та стверджувати українськість, то у дещо іншій спосіб. Ні, я не пропоную ставити замість Іллі Муромця Степана Бандеру чи Євгена Коновальця (менше за все нам треба вивертати навиворіт недавню ленініану) і не погоджуюсь із тими, чиєю першою реакцією було "краще б дали гарячу воду!". Зрештою, вода водою, а скульптури скульптурами, бо не можна нашу нинішню добу закарбовувати в пам'яті нащадків лише перманентною боротьбою за комунальні блага.
Але якщо робити акцент саме на героїці, то героїв варто шукати не біля Котигорошка чи Івасика-Телесика, а ближче до нашого часу і до real life. Власне, один короткий коментар під повідомленням про Муромця дає меру Кличку чудовий дороговказ. "А Небесній Сотні памятник де відкрили?", спитав один з читачів, і я приєднуюсь до його цікавості а й справді, де?
У Києві є стели на Інститутській (минулоріч на них скоїв напад вандал), є хрест на Тургенівський, є мурал з зображенням Сергія Нігояна поблизу Михайлівської площі. Об'ємних же монументів (на кшталт Іллі Муромця) в столиці не існує. Хоча постать того ж Нігояна (наприклад) можна було б висікти з каменю чи відлити з бронзи. Навіть за рахунок міського бюджету трішки зекономивши на відкатах за 89-мільйонні сходинки Пейзажної алеї. Але до подібного пам'ятника, звісно, далеко: тут дав би Бог, аби на сквер Небесної Сотні, з боями відстояний у судах, лапу не наклав ще якийсь забудовник
Свого часу місто не подбало й про те, аби взяти шефство над згорілим Будинком профспілок. Тож тепер, коли прокуратура зняла з будівлі статус місця знаходження речових доказів, за її реконструкцію взявся приватний інвестор компанія "ІТТ-Нерухомість", котра буцімто пов'язана з Андрієм Клюєвим. Інвестор віддає дві кімнати (120 квадратних метрів) під Національний музей Революції Гідності.
Однак раніше йшлося про зведення окремого музею (німецькі архітектори представили свій проект), і тепер незрозуміло, чи буде реалізовано подібний замисел. Тим паче, що 4 липня 2018 року департамент спецрозслідувань ГПУ виніс припис про заборону побудови меморіалу на Інститутській. Як на мене, було б значно більше користі, аби мер Кличко прокоментував подібні сюжети, а не плутався в давньоукраїнській історії, де він очевидний неук.
Але маємо те, що маємо. Міський голова, очевидно, обирає ступінь своєї задіяності у тому чи іншому сюжеті, виходячи з критерію "цікаво нецікаво", а не "важливо другорядно".
Наприклад, судячи з особистої ФБ-сторінки Віталія Кличка, недавній потоп у Києві обійшов його стороною й не заслужив жодної згадки, натомість Ілля Муромець викликав у градоначальника приплив щирого та непідробного ентузіазму. А мені ця кінна статуя нагадала про іншу про памятник Щорсу, котрий так і стоїть на своєму місці через впертість міської влади, що не хоче з ним розставатися, як на цьому наполягає закон про декомунізацію. Одна нога у коня Щорса тепер, як відомо, гіпсова, і це, на мій погляд, є дуже і дуже символічним. Колосом на глиняних ногах прямує Київ у своє невизначене майбутнє, і поступ цей поки що ніяк не вдається відкоригувати.
Читайте також: Кличко збирається зменшити кількість зовнішньої реклами у Києві
Автор: Михаил Поживанов
для неукраинцев - с помощью гугла -
Михаил Поживанов
Синдром ноги коня Щорса, или Как Кличко запутался в истории Украины
22:01, 6 августа 5352
Открытие памятника Илье Муромцу / Официйий портал Киева
Открывая памятник Илье Муромцу, мэр Кличко подчеркивал, что на монумент не потрачено ни копейки из городского бюджета.
Возможно, это так и есть. Однако устанавливать в городе, простите за жаргонизм, "шопопало" только потому, что оно досталось на халяву - не лучший аргумент.
В 2016 году в Париже собрались было строить "Букет тюльпанов" - монумент в честь жертв теракта-2015. 12-метровая и 33-тонная конструкция из бронзы, стали и алюминия авторства американского художника Джеффа Кунса должна была представлять огромную руку с зажатыми в ней цветами. (Символизировала она ... оптимизм).
Этот креатив стоимостью в три миллиона евро полностью оплачивали частные французские и американские инвесторы. И - о, чудо! - подарок от самого Кунса (да еще и "бесплатный"!) Парижанам не понравился. В "антитюльпанний" кампании приняли участие бывший министр культуры Фредерик Миттеран и режиссер Оливье Ассайас. И хотя мэр Парижа Анн Идальго и опасалась обидеть американцев отказом, по состоянию на сейчас (а открытие памятника было запланировано на 2017 год) "Букет" в Париже не установлено.
Так, Киев, конечно, не Париж (а жаль!), И Илья Муромец, прислоненный где в Деснянском районе, якобы и никому не мешает, но вопрос "зачем?" все же остается открытым.
У нас уже есть всенародно любимый "Ежик в тумане", и памятник лягушке, и "Бабушка классическая", и еще куча подобных "артефактов", которые для одних является предметом восхищения, а для других - откровенным трэшем.
Все-таки должна существовать определенная культура садово-парковых скульптур и городских памятников, причем чем больше (физически) эти памятники, тем выше должна быть культура. Именно так: генеральный план нужен не только для развития города в глобальном масштабе, план декорирования этого самого города (и не только МАФами) должно быть если не вытатуированный у мэра на лбу, то, по крайней мере, лежать на ночном столике - как Библия.
Новость об открытии памятника Муромцу очень порадовала российские СМИ. Конечно, для них он - русский былинный герой. Процесс сброса с памятника белой простыни НЕ поленилось отслеживать именно агентство ТАСС. Рядом с кратким сообщением о событии росЗМИ загрузили мегабайты информации о том, кому на самом деле "принадлежит" Илья Муромец.
Украинские ресурсы, конечно, же не устояли стороне и ответили "алаверды" уже традиционным ссылкой на мощи преподобного Илии, которые хранятся в Киево-Печерской лавре. Этот самый Илья, который умер около 1188 г. года, а происходил, вероятно, с город Моровийска (современное село Моровск на Черниговщине), и был реальным прототипом сказочного героя. Так, по крайней мере, утверждают исследователи из украинской стороны.
Хотел Виталий Кличко, давая добро на возведение памятника, поставить финальную точку в этой дискуссии? Довольно сложно проводить заочную трепанацию мэрского черепа и копаться в его мыслях. Однако не забывайте - какие бы корни не имел Илья Муромец, речь идет о вымышленном персонаже. (Не мог преподобный Илья, ушедший в XII веке, "служить в дружине князя Владимира и вместе с ним защищать город", потому что князь умер в 1015-м. Это - лишь маленькая ремарка к феерическому спичу Кличко, провозглашенному на открытии).
Поэтому если уж брендировать Украины и утверждать украинскость, то - в несколько иной способ. Нет, я не предлагаю ставить вместо Ильи Муромца Степана Бандеру или Евгения Коновальца (менее всего нам надо выворачивать наизнанку недавнюю лениниану) и не согласен с теми, чьей первой реакцией было "лучше бы дали горячую воду!". В конце концов, вода - водой, а скульптуры - скульптурами, потому что нельзя наше нынешнее время запечатлеть в памяти потомков лишь перманентной борьбой за коммунальные блага.
Но если делать акцент именно на героике, то героев следует искать не у Котигорошка или Ивасика-Телесика, а ближе к нашему времени и в real life. Собственно, один короткий комментарий под сообщением о Муромце дает мэру Кличко замечательный путеводитель. " А Небесной Сотни памятник где открыли? ", - спросил один из читателей, и я присоединяюсь к его любопытству - а действительно, где?
В Киеве есть стелы на Институтской (в прошлом на них совершил нападение вандал), есть крест на Тургеневский, есть мурал с изображением Сергея Нигояна вблизи Михайловской площади. Объемных же монументов (вроде Ильи Муромца) в столице не существует . Хотя фигура того же Нигояна (к примеру) можно было бы высечь из камня или отлить из бронзы. Даже за счет городского бюджета - немного сэкономив на откатах за 89-миллионные ступени Пейзажной аллеи. Но к подобному памятнику, конечно, далеко: здесь дал бы Бог, чтобы сквер Небесной Сотни, с боями отстоянный в судах, лапу не сложил еще какой-то застройщик ...
В свое время город не позаботились и о том, чтобы взять шефство над сгоревшим Домом профсоюзов. И теперь, когда прокуратура сняла со здания статус места нахождения вещественных доказательств, за его реконструкцию взялся частный инвестор - компания "ИТТ-Недвижимость», которая якобы связана с Андреем Клюевым . Инвестор отдает две комнаты (120 квадратных метров) под Национальный музей Революции Достоинства.
Однако ранее речь шла о возведении отдельного музея (немецкие архитекторы представили свой проект), и теперь непонятно, будет ли реализован подобный замысел. Тем более, что 4 июля 2018 департамент спецрасследований ГПУ вынес предписание о запрете построения мемориала на Институтской. Как по мне, было бы гораздо больше пользы, чтобы мэр Кличко прокомментировал подобные сюжеты, а не путался в древнеукраинской истории, где он - явный неуч.
Но имеем то, что имеем. Городской голова, очевидно, выбирает степень своей задействованной в том или ином сюжете, исходя из критерия "интересно - неинтересно", а не "важно - второстепенно".
Например, судя по личной ФБ-страницы Виталия Кличко, недавний потоп в Киеве обошел его стороной и не заслужил ни одного упоминания, зато Илья Муромец вызвал у градоначальника приток чистого и неподдельного энтузиазма. А мне конная статуя напомнила о другом - о памятнике Щорсу, который так и стоит на своем месте из-за упрямства городской власти, что не хочет с ним расставаться, как на этом настаивает закон о декоммунизации. Одна нога у коня Щорса теперь, как известно, гипсовая, и это, на мой взгляд, очень и очень символичным. Колоссом на глиняных ногах следует Киев в свое неопределенное будущее, и прогресс этот пока никак не удается откорректировать.
Автор: Михаил Поживанов
Комментарий