Твитнуть
[........................
-
-
Самый удивительный, невероятный, таинственный год...
Почти год не курю, не пью алкоголя. Получилось все бросить в один день.
Майбуття. Вибір.
Коли вже врешті буде щастя нам:
від щастя, а не від нещастя -
останнім із щасливих на Землі?
Але сьогодні не про це...
Та може брешуть всі і все тут добре,
із заздрощів наводять тінь:
вбивають і ґвалтують! Та коли
і де такого не бувало?
Усе, що сексуально - то є файно,
стань особлива і зваблива,
обожнюй тістечка і будь успішна:
спокуса - то двигун прогресу!
А ти - латин-американський мачо!
Ковтай віагру і вперед,
задовольняти всі жіночі примхи,
щоб вирости в своїх очах!
Реклама влізла і сюди, зараза...
Немає шансу здихатись її...
О небо! Дай мені хвилину щастя,
колись побути сам на сам...
Хочу туди, де плекав юні мрії
про щастя людське і своє,
у тиші серед мовчазливих сопок,
під неквапливий біг струмка...
А що? Зібрав я речі та подався,
до старовинного села,
з часів Олега та княгині Ольги,
а також хрещення Русі.
Тепер полине звідти і довіку
слова любові і терпіння:
хто не родився - того не полюблять,
хто народився - хай вже терпить.
Зима, зима... І дика заметіль...
Перемело дорогу снігом...
Як цуценя я брів та копирсався,
неначе щось тягло мне.
По вікна хату замело і клуню -
стоять як сироти без тину,
а навкруги - садок під снігом стине,
у снах чекають всі весни.
Скрегоче засув, стогнуть половиці,
зі стелі сиплеться вапно,
у рамці, вишиті руками мами,
живуть Ромео і Джульета.
В кутку за павутинням образи -
прищурені святі під пилом,
портрет старого дідуся в кожусі -
що освятив своє життя*
Святвечір цей чекає весь усесвіт -
Різдво на небі й на землі,
колись засяяла на небі зірка -
тернистотяжкий шлях її.
Угледів зірку ту, що народилась,
крізь буревій і заметіль,
а потім хмарами застлало небо
і темно стало на Землі...
Ну, чудасії, чур мене, минайте,
у завірюсі як почув,
скрипучий голос тої баби Мар..,
яка що скаже - хрін зникав!
Але давно вже спочиває наче,
та прізвисько живе іще,
згадавши "Чорний рот", злякався -
перехрестившись, в хату - шмиг!
Всю нічку щось робилося на небі,
то сурми грали, то гармидер,
і вітер, звіром завива, зірвав
з зірок вуаль - клеймо печалі,
а ті прискіпливі - неначе очі,
що виглядають з-за куліс...
А ще такі яскраві вранці, коли
чорніше чорного ще ніч.
Поїв куті і очі не стулив до ранку,
аж серце заховав у п'яти,
тремтячи під напаленою піччю...
Тут півень тричі прокричав.
Мабуть, останні залишки того,
що називалось атеїзмом,
перебороли забобонів жах -
та й випхали мене із хати.
На сході розгорялася зоря,
зірки від неї мирно тліли,
а небо... Небо було чисте-чисте,
і дихалося легко... Що я бачу?!
До клуні, з ближньої лісопосадки,
зідравши шмат кори з горіха,
навколо хати намотавши кола,
тяглися ланцюжком сліди...
Шепчу:"Прости, помилуй, збережи"
до неба та, згадав про інших:
кому кортить війни, а ще комусь -
авто, горілки, баб і гроші...
Я тихо, (щоб якась свиня не чула)
лише Йому і щоб не гризло:
от знати б ще, що все це не даремно,
що це комусь потрібно дуже**...
Як не згадати, та не нагадати:
Щасливий той, хто має вибір -
обрати те, що ближче до душі
і кожен день цього бажає ***
****
У хащах джунглів серед міста ЗВІР,
вночі полює, як не спиться,
йому смакують ті, хто втратив,
і людяність свою, і душу -
коли вбивали, бо самі слабкі,
а хочуть виглядати круче.
Не шкода їх - нехай бояться ЗВІРА,
коли зникають мляві тіні...
А у селі... А у селі той ЗВІР,
відпочиває з полювання,
який би розбишака він не був,
а потребує часу спати...
* Коммунарец. "До у...", ненаписане...
** Едуард Асадов
*** Коммунарец. "ЗВІР 6"Если есть интерес -мои стихи и прозаМайбуття. Обітниця.
Живу і дихаю, увесь в поту
я хліб насущний добуваю,
не кращій за усіх стражденних,
але й не гірший серед грішних.
Вже скоро борозни не проведу,
втрачаю спритність і здоровя -
усе, що нажито, іде на пил:
всі речі, вороги і рідні.
Чого не бачив ще я в цьому світі,
чого забувся на Землі,
чому на серці рани незліченні,
і в небо хочеться душі?
Хочу почути відповідь на всі,
які у мене є питання
І перше, що найбільше хочу знати:
«Навіщо я живу на світі?»
Невже для того, щоб в останню мить
не соромно було людині,
за прожиті не в марнотратстві дні,
а десь в бою чи на роботі?
А поки ще не вмре, то щось зведе,
чи вигадає щось навмисно*,
і буде йти глухий народ до нього,
від нього ще й сліпий, до того ж.
А може все життя в людських нащадках,
що піднесуть стакан води,
а можуть тишком і отрути ж дати,
щоб швидше здихався грошей.
Писати не переписати, кома -
як жив так і помре, хоча
Хто вистраждав і каявся в гріхах -
той вічно житиме в раю.
Багато ще питань у мене, отже
Проблема є одна - не чутно.
А ще й не знаю, до кого звертатись,
а щоб побачити мовчу
Живу собі, як всі то те, то се
Тут бідкаюсь, а там грішу,
то ніжний звір, а то дурний Е, ні!
Хай краще буде нерозумний.
Але людина є таки людина.
Допитливість їй притаманна.
Шукає, риється, не спить, знаходить
А потім, як дитя радіє.
Шукав і я, ізвечора до ранку -
чумацьким шляхом полонений
і заворожено питав до неба:
«А хто ж створив тебе таким?»
Питань багато, відповіді кволі,
і все останнє, наче й правда.
Та істини не бачу, хоч ти лусни -
екстраполяція якась
Згадали вірогідність на додачу,
щоб не здавалось: «Просто так!»
Без пляшки тут не розібратись, друзі
Піду, перекурю, на двір
Погода взимку цього року дивна:
то морозно, а то відлига -
накинувши на плечі кожушка,
палив цигарку на порозі.
У тиші, що плила старим селом,
лише собаки скавучали
не те, щоб колотила лихоманка,
а так тремтіли, бо знобило.
Шмигнуло щось під стріхою у клуні,
коли суха акація,
над хатою без вікон та дверей
неначе розчахнулася,
і рознеслося др-р-ри-га-га вночі,
скидаючи лахміття снігу,
що мимоволі сіпнулась рука
і вогник затремтів цигарки
У хаті тій, з часів царя гороху,
ніхто давно вже не живе,
стоїть занедбана і нависає,
перед моєю як більмо.
Чи то на холоді тремтів і трясся,
чи то від страху налякався,
аж доти, як не припекло до пальця,
вже я до хати І сховався.
Усе лякає щось мене, лякає,
померти можна від такого
Немає тої віри, сили, щастя,
щоб не боятися, а жити
І сам, того ще не збагнув відразу,
як образи перед очима
Зявилися, не знаю навіть звідки
і вже молитву я читав.
І дав обітницю йому тоді,
що поки буду жити я,
до смертного одра або ж до слави,
не буду пити і палити.
Нехай мені ласкає ніздрі ладан,
ніж смрад паління від цигарки,
а пити буду тільки кров причастя,
ніж все підряд і алкоголь.
А ще що витримаю піст великий,
як доказ рішення свого
І все це, без дозвілля що із серця,
а що вже виконав кажу.
Далеко ще мені до того, щоби,
постати гідно перед Ним,
Та час пливе, і вже навчання йде -
і тяжко й легко одночасно.
Принаймні, вже одна людина - мама,
щасливіша з усіх на світі.
І дивно! Знову сльози на очах..
Ну як з жінками мати справу?
***
Не так, щоб морозно, але ж зима
Клубочком ЗВІР відпочивав -
під дахом клуні ціпенів на сіні
Та щось його увагу привернуло.
Таке, таке Що він проснувся враз
і вусами повів в повітрі
Відкрились очі, зеленню горя,
а вуха встали на дибки
Весь розтягнувшись потягнувшись ЗВІР,
зівнувши солодко застиг,
припавши оком до шпарини в дасі,
уважно дивлячись на двір
* Коммунарец. «До у». Ненаписане.
Раскрылась тайна сборника стихов Н.К.Рериха "Цветы Мории"
Построил тепличку.
Вырастил удивительный урожай арбузов, картошки и всего прочего.
Возобновил стихотворчество после перерыва с 2012 года.
Общаюсь с небесами и ...
Невероятно счастлив и хотел бы поделиться со всеми, хоть чуточку счастья подарить каждому.Комментарий
-
Не хлебом одним будет жить человек, но всяким словом исходящим из уст БожьихКомментарий
-
И не говори, но вот что хорошо, так это способ добычи дров, сидишь ничего не делаешь, а дрова сами в поленницу складываются, прогресс однако, а вот чтобы от дров избавиться, уже трудиться самому надо, постится, молиться, бдеть и радеть о делах наших скорбных, то есть добрых, то-ли дело на печи лежать, к будущему приему, горячих ванн, от гейзеров адских , готовиться, отдыхая.Комментарий
-
А что же вы так верующих женщин не любите ,что считаете это достижением года ?
- - - Добавлено - - -
Может ты Гудя как обычно всё путаешь .
Может это был не ёжик а унитазный ёршик ?
21 Сын же сказал ему: «отче! я согрешил против неба и пред тобою и уже недостоин называться сыном твоим». 22 А отец сказал рабам своим: «принесите лучшую одежду и оденьте его, и дайте перстень на руку его и обувь на ноги; 23 и приведите откормленного теленка, и заколите; станем есть и веселиться! 24 Ибо этот сын мой был мертв и ожил, пропадал и нашелся»
Луки 15:21-24Комментарий
-
21 Сын же сказал ему: «отче! я согрешил против неба и пред тобою и уже недостоин называться сыном твоим». 22 А отец сказал рабам своим: «принесите лучшую одежду и оденьте его, и дайте перстень на руку его и обувь на ноги; 23 и приведите откормленного теленка, и заколите; станем есть и веселиться! 24 Ибо этот сын мой был мертв и ожил, пропадал и нашелся»
Луки 15:21-24Комментарий
-
21 Сын же сказал ему: «отче! я согрешил против неба и пред тобою и уже недостоин называться сыном твоим». 22 А отец сказал рабам своим: «принесите лучшую одежду и оденьте его, и дайте перстень на руку его и обувь на ноги; 23 и приведите откормленного теленка, и заколите; станем есть и веселиться! 24 Ибо этот сын мой был мертв и ожил, пропадал и нашелся»
Луки 15:21-24Комментарий
-
"папа римский ... назвал Украину лабораторией экуменизму"(с) с. шевчук / Сегодня День Реформации! / рождество без Иисуса или когда же Он родился??? / Земля и Солнце: что вокруг чего крутится? Ваши аргументы!Комментарий
Считаю это достижением.
Комментарий