Твитнуть
Denys Shtilierman
@DenShtilierman
·
18h
Дуже правильна стаття «Ми воюємо з Росією і знаємо, чому вона програє» від командира 1-го корпусу НГУ «Азов» бригадного генерала Дениса Прокопенка. Рекомендую прочитати повністю, але хочу виділити кілька ключових тез.
Прокопенко починає з головного — з фундаментальної помилки, яку зробив Захід у 2022 році:
«Напередодні повномасштабного вторгнення у 2022 році західні аналітичні центри та розвідувальні спільноти припустилися фундаментальної помилки в оцінці російської військової потуги. Їхні прогнози, що віщували падіння Києва за лічені дні, базувалися на кількісних показниках: мільйона армія, тисячі літаків, танків та артилерійських систем. Цей підхід лякав пересічних читачів, однак ігнорував нематеріальні, але вирішальні фактори: культуру командування, моральний дух, соціальну згуртованість та здатність до адаптації.»
«Ця аналітична сліпота частково зберігається й досі. Багато хто на Заході продовжує розглядати цей конфлікт суто крізь призму війни на виснаження, де перемога визначається виключно обсягом ресурсів та здатністю мобілізувати більше людей. Це небезпечна помилка.»
Це принципово важлива річ. Захід досі мислить категоріями ХХ століття — танки, гармати, чисельність військ. А війна вже інша. І саме тому західні аналітики не змогли передбачити ні нашу стійкість у 2022 році, ні наш технологічний прорив у 2024-2026, ні провал російської військової машини.
«Ця війна є не просто зіткненням армій, а остаточним випробуванням двох діаметрально протилежних систем, що виникли на пострадянському просторі. Одна система, українська, — це мережева модель, побудована на довірі, яка вивільняє людський потенціал. Велика частина змін ініційовані та розроблені тут простими громадянами, солдатами, сержантами та молодшим офіцерським складом.»
«Сили оборони України, особливо в підрозділах, що виросли з добровольчого руху, як наприклад "Азов", культивували командну філософію, що ґрунтується на принципах децентралізації та розширення повноважень. Ця модель є сучасною інтерпретацією німецької концепції Auftragstaktik (Mission Command), яка була розроблена для ведення бойових дій на динамічному, нелінійному полі бою.»
Auftragstaktik — це доктрина, яка дала Вермахту перевагу у Другій світовій війні над усіма противниками. Її суть проста: командир ставить задачу і пояснює мету, а виконавець на місці сам вирішує, як саме її виконати. Це принципово відрізняється від радянсько-російської моделі, де кожен крок розписаний зверху і ініціатива карається.
Українська армія, що виросла з добровольчого руху, природним чином збудувала систему, яку німецькі генштабісти XIX століття розробляли десятиліттями. І саме тому ми б'ємо ворога, який кількісно нас переважає.
«Російська система управління військами є прямою протилежністю. Вона являє собою жорстку, вертикально інтегровану ієрархію радянського зразка, де кожен крок регламентується зверху. Ця система була створена не для максимальної бойової ефективності, а для забезпечення політичного контролю над армією, де лояльність до режиму завжди була важливішою за компетентність.»
«Ключовим доказом цієї системної вади є хронічний недорозвиток молодшого командного складу та безумство старших офіцерів, які готові покласти величезну кількість особового складу (прямо до останнього солдата), аби догодити керівництву, не відходячи ні на крок від замислу старшого начальника, навіть якщо він був з самого початку приречений на провал.»
Російська система побудована не для перемоги, а для того, щоб генерали могли спокійно красти. Це системна ознака імперії — лояльність важливіша за компетентність. І саме ця ознака сьогодні руйнує російську армію зсередини, повільно, але невідворотно.
Поки Захід дивиться на цифри, реальна війна виграється головами молодших офіцерів і сержантів, які приймають рішення на місці. Це наша головна перевага, і її потрібно зберегти будь-якою ціною.
Також особисто мене тішить теза, що:
«Західні партнери навчаються у нас і охоче переймають бойовий досвід.»
Я сподіваюсь, що це правда. Бо українська армія сьогодні — це найкраща школа сучасної війни у світі. Корпуси «Азову», ССО, СБС, ГУР, СБУ — кожен з цих підрозділів самостійно перевершує більшість армій НАТО за реальною бойовою спроможністю. Це фактаж, який ми бачимо щодня за результатами роботи на полі бою.
Дякую Денису «Редісу» Прокопенку за чітку, системну і дуже потрібну зараз аналітику.
Комментарий