Тезисы ЕЕСС к Аугсбургскому Вероисповеданию

[Гориэк]

По НАШЕМУ поручению Инквизиционный отдел Постоянного Освященного Синода Евангельско-Экуменического Христианского Сообщества начал подготовку проекта теологического комментария к Аугсбургскому вероисповеданию для подписания исторически исповедующими его структурами или общинами, присоединяющимися к Сообществу, с приемлемым толкованием положений, которые могут быть истолкованы еретически или антиэкуменически (текст курсивом).

Следует подчеркнуть, что это не символический текст Сообщества, не систематическое изложение вероучения и не катехизис, а расширяющий комментарий символического текста одной из традиций, призванный превентивно снять возникающие вопросы, недоразумения и разногласия там, где их легко избежать.

Бо покликав нас Бог до миру. (1Кор.7:15)

---

---------

Ауґсбурзьке визнання, або 28 статей Пилипа «Меланхтона» Шварцерда
(український переклад єпископа Вячеслава Горпинчука, УЛЦ)
в тлумаченні євангелічних церков та громад, що входять до складу Євангельсько-Екуменічної Християнської Спільноти (EECC)

[Частина перша.] Головні статті про віру

І стаття. Про Бога.

1. Перш за все, ми одностайно того дотримуємося та навчаємо відповідно до ухвали Нікейського Собору, що є одна Божественна Сутність, Яка називається, і Яка є правдивим Богом,
2. і що є три особи у цій одній Божественній Сутності, однаково могутніх і однаково вічних: Бог Отець, Бог Син, Бог Святий Дух. Всі троє є однієї Божественної Сутності, вічної, неподільної, необмеженої могутності, мудрості та доброти, один Творець і Охоронець всього видимого і невидимого.
   
   Посилання на Нікейський Собор має на увазі хрещальний Символ віри Константинопольської церкви, прийнятий у 381 році на Другому Екуменічному соборі на основі Нікейського Символу Першого Екуменічного собору 325 року. Ми разом з отцями нерозділеної Церкви приймаємо його як у грецькому оригіналі, так і в латинському перекладі VI століття для вестготів з розяснювальним «Filioque» («та Сина», в зворотному смисловому перекладі на грецьку «через Сина») як рівно ортодоксальні та відкидаємо будь-яке тлумачення однієї з редакцій, яке заперечує правдивість іншої.
   
   
3. І під словом Особа не мається на увазі якась частина, якась властивість у чомусь іншому, але те, що в особі існує, як то його використовували отці.
4. Отже, всі єресі, що виникли проти цієї статті, відкидаються, як-от: маніхеян, які стверджують про те, що є два боги, один добрий, а один злий; а також валентиніанів, аріанів, евноміанів, магометян, та інших до них подібних;
5. а також самосатеністів, старих і нових, які вважають, що є лише одна Особа, перекручено стверджують, що інші двоє, Слово та Святий Дух не є обовязково відмінними Особами, але що Слово означає фізичне слово, а Святий Дух є рухом, спричиненим у творіннях.
   
   Відповідно §§4-5 визнаємо будь-які антитринітарні вчення такими, що унеможливлюють спілкування катедри та вівтаря. Хрещення, надане з формулюванням «в імя Ісуса Христа» визнаємо за певних обставин чинним лише в тому разі, якщо достеменно відомо, що воно не надавалося з антитринітарною інтенцією.
   
   Слово «відкидаються» тут і скрізь розуміємо та сповідуємо в біблійному сенсі херема (анатеми, харама), тобто категоричної відмови від власного суду на ці вчення та їхніх сповідників як такого, що належить виключно Богові, оскільки ми не маємо з ними спілкування, отже, не маємо й права їх судити (1Кор.5:12-13).
   
   Разом з тим ми відкриті до братнього діалогу, а за умов взаємопорозуміння до спілкування катедри та вівтаря з тими послідовниками Господа нашого Ісуса Христа, хто формулює правдиве визнання тринітарної Тайни не в нікейських категоріях, але не вважає їх хибними. Це зауваження стосується також поміркованих шкіл історичного аріанства тією мірою, якою вони за фактом не заперечували положення §2 та якою їхнє хрещення та священство визнавалося ортодоксією.

[Гориэк]

ІІ стаття. Про прабатьківський гріх.

1. Далі серед нас навчається, що від часу гріхопадіння Адама, всі люди, що народжені природним способом зачаті та народжені в грісі, тобто всі люди сповнені лихими пожаданнями та нахилами від утроби своїх матерів і не можуть за своєю природою мати правдивий страх Божий, правдиву віру в Бога;
   
   «Природний спосіб» протиставляється тут не відомим альтернативним способам зачаття, виношування та зявлення дитини на світ, які, звичайно, не позбавляють гріховної природи, а звільненню Діви Марії від прабатьківського гріха майбутньою жертвою Сина від самого Її зачаття (згідно з теологуменом, якого дотримується більшість християн Заходу) та безмужньому зачаттю самого Господа Ісуса. Відсутність у корумпованій гріхом людській природі правдивого страху та віри Божих (на відміну від природної релігійності), як наполягає «Апологія Ауґсбурзького визнання», є саме складовою прабатьківського гріха, а не «фактичним (особистим) гріхом» або провиною. Хоча потреба в богоспілкуванні є складовою образу Бога в людині, який прабатьківським гріхом спотворений, але не втрачений (пор. Бут.9:6), проте без благодатної Божої присутності («поза Едемом») вона конче призводить до поклоніння самому собі (егоїзм) або сильнішому за себе (ідолянство). Те що в усі часи й в усіх народах знаходяться люди,що долають цю дилему й наближаються до богорозуміння свідчення не спроможності гріховної людської природи правдиво шукати Бога, а Його благодаті та світла, який за Його благою волею та суверенним рішенням продовжує просвічувати кожну людину, що приходить на світ (Йн.1:9). Не лише здатність, але й бажання любити Бога та виконувати Його заповіді є виключною дією Його благодаті, прийняття якої, однак, залежить від вільного вибору та рішення самої людини.
   
   
2. більше того, ця хвороба, або ж вроджена вада є правдивим гріхом і засуджує на вічний гнів Божий тих, що не народжені знову через Хрищення та від Духа Святого.
   
   Визнаючи прабатьківський гріх услід за словами Самого Господа Ісуса Христа (Мар.2:17) хворобою або каліцтвом, ми тим засвідчуємо, що вирішенням людської проблеми є не просте «списання його з рахунку», оголошення таким, що більше не існує, а реальне зцілення, звільнення від його сили та наслідків, інакше кажучи, освячення, обоження (пор. 2Петр.1:4), тобто зєднання з Богом, який для гріховної істоти залишається вогнем палючим (Євр.12:29). Але первинною складовою цього звільнення є зміна стану людини перед Богом (виправдання), тому опис її в юридичних категоріях є легітимним там, де це доречно й коли не переводить усе спасіння в юридичну площину, розчинюючи цим різницю між прабатьківським гріхом та особистими гріхами (хоча те й інше є правдивими гріхами, що підкреслює §2, оскільки друге природньо випливає з першого, тому формулювання «пошкодження природи», «природна схильність до гріха» є лише синонімами терміну «прабатьківський гріх»)
   
   Гнівом Божим Святе Письмо скрізь називає стан Богозалишеності, який долається лише в Церкві сукупності спасенних, народжених знову (тобто воскреслих разом з Христом). Це відбувається в повноті за межами земного життя, в воскресінні мертвих, а в останні ці дні, свідченням есхатологічної присутності Царства Божого серед людей також авансом у таїнстві Хрищення в смерть Христову. Ці слова не слід єретично розуміти як постулювання, що ніхто з неохрищених (видимим чином) конче не спасеться, бо це б значило судити замість Бога перед Його судом, що Церкві категорично заборонено (Лк.6:37-38).
   
   
3. Відкинуті у звязку з цим пелагіани та інші, котрі заперечують, що прабатьківський гріх є гріхом, і доводять, що природня людина виправдовується своєю власною силою, зневажаючи таким чином страждання і заслуги Христа.
   
   Проявом пелагіанства не є визнання відповідальності людини за рішення відповісти на заклик Божої благодаті, про яке свідчить Євангеліє і яке випливає з свобідної волі людини як складової образу Божого. Проте синергія людини та Бога в питанні виправдання (як і освячення) обмежується цією відповіддю, прийняттям Божого дару. Характерний для латинської теології термін meritum (заслуга) є формою дієслова mereo (бути достойним) і вказує, як і однокореневе merces (нагорода) в Писаннях Нового Заповіта, на гідність правдивого послідовника Христового. Тому він є цілком легітимним, якщо не вживається в пелагіанському сенсі.

[Гориэк]

ІІІ стаття. Про Сина Божого

1. Також серед нас навчається, що Бог Син стався людиною, народжений від непорочної Діви Марії,
2. і що дві природи, Божественна і людська так неподільно поєднані в одній Особі, що є один Христос, правдивий Бог і правдива людина, що дійсно народився, дійсно страждав, був розпятим і помер, і був похований для того,
   
   Визнаючи неподільність поєднання двох природ в Особі Христа, ми разом з Четвертим Екуменічним собором 451 року визнаємо також його незмішаність. Тому можемо приймати як ортодоксальне твердження Ассирійської Церкви Сходу про дві «кноми» в Христі, коли це поняття не ототожнюється змістовно з грецькою «іпостассю», а є ближчим до поняття «фелеми» (природня воля як реалізація природи). Разом з тим ми визнаємо й ортодоксальність формули свт. Кирила Александрійського «Єдина природа Бога Слова втіленого», коли вона не використовується для заперечення того, що Христос одноістотний нам, як і Богу (що визнають і не заперечують церкви міафізитської родини).
   
   
3. щоб бути жертвою не лише за прабатьківський гріх, але й за всі інші гріхи, і щоб умилостивити Божий гнів.
   
   Христос звільняє Своєю жертвою примирення (ἱλαστήριον) від сили прабатьківського та особистих гріхів, а також від провини останніх, чим змінює наше становище перед Богом, долає розєднаність з Ним (Його гнів).
   
   
4. Цей же Самий Христос також зійшов у пекло, і справді на третій день воскрес; після того вознісся на небеса, і сидить праворуч від Бога, щоб повіки царювати і мати володіння над усіма створіннями,
5. щоб через Святого Духа освячувати, очищувати, зміцнювати та втішати всіх, хто вірить в Нього, щоб Він міг обдарувати їх життям, і всякою благодаттю, і благословенням, і щоб Він міг їх оберігати та захищати від диявола та гріха.
6. Цей же Самий Господь Христос прийде відкрито в самому кінці, щоб судити живих і мертвих, і т.д., відповідно до Апостольського Символу Віри.

[Гориэк]

IV стаття. Про виправдання.

1. Також серед нас навчається, що люди не можуть заслужити прощення та виправдання перед Богом своїми власними заслугами, ділами чи обітницями, але що ми одержуємо прощення гріхів, і стаємо праведними перед Богом з благодаті, заради Христа,
2. через віру, коли віримо, що Христос страждав за нас, і що заради Його, наші гріхи прощено, і нам дано праведність, і вічне життя.
   
   Зауваження Константинопольського патріярха Єремії II, що кафолічна Церква вимагає віри живої, засвідченої через добрі справи (Як.2:20) і розяснення «Апології Ауґсбурзького визнання», що віра, про яку йдеться, є бажанням і прийняттям Божих обітниць, священослужінням прийняття Його благословінь, є двома ракурсами опису однієї реальності. Жива віра, що любовю чинна (Гал.5:6), виявляється в плодах, засвідчених конкретними справами (які, однак, у жодному разі не служать причиною виправдання). Віра без діл мертва, тобто не існує, не є тією вірою, про яку йде мова у Визнанні. Ми приймаємо основні положення «Сумісної декларації по доктрині про виправдання» (Ауґсбург, 31.10.1999), яка підвела підсумок багатовіковим суперечкам між католиками й лютеранами з цього питання та засвідчила про подолання як непорозумінь між сторонами, так і реальних зловживань з обох боків на початок ганебного розколу Тіла Христового, досягнення певного консенсусу, в світлі якого взаємні доктринальні засудження XVI століття більше не прикладаються до сьогоднішніх партнерів.
   
   
3. Тому що Бог вважатиме та зараховуватиме цю віру за праведність, як-то каже Павло в Посланні до Римлян 3:21-26 і 4:5.
   
   Праведністю, виправданням або справедливістю (δικαιοσύνη) Святе Письмо називає рух у напрямку до Бога. Принциповим є не те, наскільки близько я до нього сьогодні, а де буду завтра. Тому критерієм праведності виступають не діла (те, що позаду), а віра (те, що попереду).

[Гориэк]

V стаття. Про служіння.

1. Щоб ми могли цю віру одержати, Бог запровадив служіння,
2. тобто Він надав Євангеліє і Таїнства, щоб через них, як через Свої засоби дарувати Святого Духа, Який створює віру, коли і де Він того забажає у тих, що чують Євангеліє,
   
   Ці слова не мають на увазі, що віру конче неможливо отримати, якщо Бог того захоче, без почутого Євангелія та видимих Таїнств (бо для Нього нема нічого неможливого), але вказують на встановлений Ним ординарний шлях її створення через засоби отримання благодаті.
   
   
3. котре навчає,що ми маємо благодатного Бога не через наші власні заслуги, але через заслуги Христові, коли ми віруємо.
   
   Це означає також, що хоча віра, зарахована в праведність, може розглядатися, як заслуга, вона не є причиною отримання благодаті, а лише умовою та засобом її прийняття.
   
   
4. Засуджені перехрищенці та інші, котрі навчають, що ми одержуємо Святого Духа без зовнішнього Слова Євангелія, своїми власними приготуваннями, роздумами та ділами.
   
   Сказане відноситься лише до деяких напрямків різноманітного анабаптистського руху XVI століття, а саме тих, чиє вчення зневажало ординарні засоби отримання Божої благодаті. До сучасних нащадків анабаптистів менонітів, амішів, гутеритів, габанів ці слова не прикладаються, бо вони такому не навчають. Містика «внутрішнього світла», медитативна молитва й подібні побожні практики, з огляду на сказане в коментарях до §1 статті II та §2 цієї статті, є цілком легітимними, й оцінюються по плодах: справжні харизми від Духа Святого служать на користь усієї Церкви і сприяють її єдності в Дусі Святим. Тому ці слова в жодному разі не можуть тлумачитися як апріорне заперечення якихось практик (бо Дух дише, де хоче), якщо вони не заперечують значення Слова та Таїнств і не заохочують відмовлятися від них. Засудження розповсюджується також на зневагу Таїнств на користь Слова (крайній пієтизм) або Слова на користь Таїнств (крайній сакраменталізм). Також ці слова не слід розуміти як приниження значення приготувань та роздумів як умови достойного прийняття Слова і Таїнств.

[blueberry]

похоже эта тема является непосредственным ответом на на вопрос другой темы





ересь, что собой представляет

[Гориэк]

Как будто что-то плохое.

Цитата из Библии: 1Кор.11:19

Подоба́етъ бо и҆ є҆ресе́мъ въ ва́съ бы́ти, да и҆скꙋ́снїи ꙗ҆вле́ни быва́ютъ въ ва́съ.

[Яна 2013]

.....Бог Отець, Бог Син, Бог Святий Дух. .....

Salve tritheist!

Не думаю, что к вам кому-то стоит присоединяться, дабы не опозориться. )

[Гориэк]

Salve tritheist!

Не думаю, что к вам кому-то стоит присоединяться, дабы не опозориться. )

Думаю, 2+ миллиарда христиан-"тритеистов" как-нибудь переживут позор в ваших глазах. Меланхтон тем более.
Напоминаю также, что лютеране исповедуют в том числе Афанасиевский символ веры, где невозможность вашего толкования этих слов разжёвана предельно.
Но МЫ предложим Инквизиционному отделу уточнить в комментарии эту формулировку, раз она в XXI веке может вызывать у кого-то недопонимание.
Спасибо.

[Гориэк]

VI стаття. Про новий послух.

1. Також серед нас навчається, що така віра повинна приносити добрі плоди та добрі діла і, що нам слід робити добрі діла, як-то заповідав нам Бог, проте ми повинні робити їх заради Бога і не покладати на них нашої віри, щоб таким чином заслужити ласку Божу.
   
   Отже, слова «добрі діла необхідні для спасіння» можуть прийматися як легітимні, коли вказують на плоди, ознаки та неминучі наслідки справжньої (живої) віри. Вони безумовно єретичні, якщо надають ділам самостійного значення, а під спасінням розуміється виправдання, а не освячення.
   
   
2. Бо ми одержуємо відпущення гріхів і праведність вірою у Христа, як Христос Сам промовляє: Так і ви, коли зробите все вам наказане, то кажіть: Ми нікчемні раби (Луки 17:10). Те ж саме навчається святими отцями.
3. Бо святий Амвросій каже: Встановлено це від Бога, що всякий, хто вірує в Христа буде спасенний і матиме він прощення гріхів не через діла, а однією лише вірою, без заслуги

[Гориэк]

VII стаття. Про Церкву.

1. Також серед нас навчається, що одна свята Християнська Церква буде і залишатиметься повіки віків. Це зібрання усіх віруючих, серед яких Євангеліє проповідується у його чистоті і Святі Таїнства відправляються відповідно до Євангелія.
   
   Характеристика Церкви як зібрання віруючих тут і далі не є її формальною дефініцією, а лише вказує на матерію Таїнства Церкви, яке є «Христос посеред нас» (Кол.1:27). Глава Церкви належить до Тіла, й про це завжди слід памятати в будь-яких еклезіологічних штудіях.
   
   Онтологічна єдність Церкви як зібрання усіх віруючих означає, що існування різних конфесій, які не мають між собою спілкування в Слові і Таїнствах, не від Бога походить, і є безумовним злом, хоча як будь-яке зло Бог може обертати його на добре (пор. Бут.50:10) в Своїх планах.
   
   
2. Бо ж достатньо для правдивої єдності Християнської Церкви, щоб Євангеліє навчалося згідно з чистим його розумінням і щоб Таїнства відправлялися відповідно до Божественного Слова.
   
   Оскільки єдність Христової Церкви є похідною не від людських намірів та зусиль, а від єдності Глави, вона не може бути порушена відсутністю формального спілкування катедри та вівтаря, але грішить той, хто не прагне подолати такий стан речей та байдуже або вороже ставиться до справи християнської єдності.
   
   
3. Не є необхідним для правдивої єдності Християнської Церкви, щоби порядки, запроваджені людьми, повсюди одноманітно дотримувалися.
   
   Це стосується не лише обрядових форм, але й церковного устрою, єдності структур та управління тощо.
   
   
4. Так як каже Павло в Посланні до Ефесян 4:4-5: Одне тіло, один Дух, як і були ви покликані в одній надії вашого покликання. Один Господь, одна віра, одне хрищення.
   
   Продовження цих слів св. Павла (стт. 6-16) свідчить, що різноманітність харизм та служінь є не лише припустимою, а певним чином необхідною для правдивої єдності Тіла Христового, складеного й зв'язаного всяким допомічним суглобом, у міру чинности кожного окремого члена, як і в 1Кор.12 він про це докладніше пише.

[Яна 2013]

Думаю, 2+ миллиарда христиан-"тритеистов" как-нибудь переживут позор в ваших глазах. Меланхтон тем более.
Напоминаю также, что лютеране исповедуют в том числе Афанасиевский символ веры, где невозможность вашего толкования этих слов разжёвана предельно.
Но МЫ предложим Инквизиционному отделу уточнить в комментарии эту формулировку, раз она в XXI веке может вызывать у кого-то недопонимание.
Спасибо.

Salve tritheist!
Красивая у вас звезда, лучше чем Ремфана.

Всё у вас норм!

Но есть вопрос, а почему у вас Святый Дух - тоже человек?
Т.е. один Бог (человек) и рядом еще два человека? И везде по меж ними любовь?
А половой детерминизм присутствует?

[Гориэк]

Но есть вопрос, а почему у вас Святый Дух - тоже человек?

Ну. по слову tritheist я понял, что с латынью у вас чуть менее, чем никак, но спутать "Deus" с "Homo" - это, конечно, чисто от невнимательности.

А половой детерминизм присутствует?

Детерминизм "у нас" вообще не присутствует. Онтологически и событийно.
Спасибо за комментарии.

[Яна 2013]

"....і що є три особи у цій одній Божественній Сутності, однаково могутніх і однаково вічних: Бог Отець, Бог Син, Бог Святий Дух....."

Вот это выделенное слово как понимать?
Вы не считаете, что три-божие плохо?

[Гориэк]

"....і що є три особи у цій одній Божественній Сутності, однаково могутніх і однаково вічних: Бог Отець, Бог Син, Бог Святий Дух....."

Вот это выделенное слово как понимать?

Так и понимать: "et tamen tres sint personae eiusdem essentiae et potentiae, et coaeternae, Pater, Filius et Spiritus Sanctus......."
По-прежнему не вижу ни слова "человек", ни "трёх богов".
Пальцем покажите, где вам то и другое мерещится.
Спасибо.