Строители Нового Иерусалима. "Мурашковцы".

[baptist2016]

Игорь, как к мурашковцам относилась ркц?

[Степан]

Игорь, как к мурашковцам относилась ркц?

Про мурашковцев РКЦ и не знало. Это была всего лишь одна небольшая группа. Помню, мне мой отец рассказывал о них. Он был глухонемым, но когда исполнялся, как думали, Духом Святым, то во время проповеди слова Божьего начинал говорить. Братья проверяли его, думая, что он слышит, но он не мог слышать. Был какой то случай, что он исключил одного брата без согласия братства. Его самого после этого исключили, но он не послушался братства и организавал свою маленькую группу. Было поророчество, что он женится и после этого станет говорить и слышать, так и было, что дало его последователям уверенность в его правоте. Мой отец говорил, что по рассказам, он брал кровь из половых органов своей жены и человек после взятия такого количества не мог жить, но она оставалась живой, потом эту кровь употребляли для хлебного преломления. Позже эмигрировал в Америку, где и умер в нищите и забытии.

[igor_ua]

Вот еще один судовой процесс:

Наостанок треба зазначити, що в 1935 р. Ользі та Мурашкові довелось пережити ще один судовий процес, який закінчився не так щасливо, як перший. Головним героєм цієї історії був, поряд з Ольгою, певний Филимон Бартошук, 1906 р. н., із с. Голя Верховицької волости Берестейського повіту, який навернувся на сіонську віру в січні 1934-го, коли в Голі побували Мурашкові апостоли. Перша жінка Филимона Бартошука була померла, а перед смертю прохала, щоб той оженився з її молодшою сестрою Вірою, 1920 р. н., коли та досягне повноліття. Так, мабуть, і сталося б, якби рік по тому, в червні 1934-го, до Голі не приїхала Ольга Кирильчук, яка в Дусі Святому прорекла, що Филимон і Віра, яка мала на той момент 14 років і 2 місяці, повинні побратися негайно. На питання здивованого Бартошука вона відповіла, що скоро Віра фізично зріла, то шлюб цілком дозволений. Це розпорядження пролунало з уст Ольги ще двічі, причому вона пригрозила, що коли Віра відмовиться, на неї впаде кара Божа: стане калікою, жебрачкою, а душа її піде на погибель; погроза кари за непослух прозвучала й у бік Бартошука. Вірина мати не заперечувала проти шлюбу, але прохала Ольгу, щоб Бартошук не мав із Вірою статевих зносин, поки дівчині не виповниться 16-17 років. Проте Ольга заявила, що, згідно з одкровенням, той мусить одразу ж по шлюбі жити з Вірою як із жінкою.



14 серпня відбулося головне слухання, на якому обох підсудних визнали винними в злочині, передбаченому статтею 203 КК Польщі, й засудили обох до шести місяців увязнення з відтермінуванням на два роки й до штрафу в 20 злотих кожному плюс судові витрати. Відтак Ольга була змушена протягом кількох наступних років, аж до самого свого виїзду в Арґентину, повідомляти поліцію про кожну зміну свого місця проживання.

Как не странно, автор книги реагирует на это весьма спокойно:

Зрозуміло, що цей епізод не слід трактувати в сучасних кримінальних категоріях. Тут впадає в очі насамперед досить характерна для радикального пятдесятництва практика послугуватися пророцтвами своїх пророків при ухваленні різного роду рішень, повязаних як із життям громади віруючих, так з приватним життям її членів, яка наклалася на архаїчні уявлення про вік шлюбної зрілости. Відомо, що в давнину на Русі шлюбний вік для дівчат визначався в 13-14 років, але практикувалися й раніші шлюби. Ще в 1774 р. Найсвятіший синод Православної російської церкви наказував духовенству пильнувати, щоб дівчата виходили заміж не раніш як у тринадцять літ. Очевидно, що на початку ХХ ст. такі ранні шлюби навряд чи практикувалися, однак пережитки давніх поглядів на вік шлюбної зрілости могли все ще зберігатися в народі і, переломившись крізь призму (не зовсім ясної в даному випадку) су бєк тивної мотивації Ольги Кирильчук, знайшли вияв у її одкровеннях.

- - - Добавлено - - -

Бриться было нельзя:


- - - Добавлено - - -





- - - Добавлено - - -

Пророчица Ольга дала откровение строить новый Иерусалим, чем с 1936 года и начали заниматься:

29 жовтня 1936 р. в листі до своїх послідовників Мурашко писав:

По милости Бога найдено место, и уже задатковано. То поэтому, кто имеет веру в Писание, что Бог будет строить город Новый Иерусалим, тот пусть будет участником строения Святого города. Но чтобы новый строить город, то надо старое жительство продать, а покупать новое. И хотя великий страх может встретить на пути в том, чтобы старое продать, а новое купить но пусть надежда веры сердца озарит, что Бог обещает Иерусалим хранить. И можете смело к делу Святому из верой приступать, и половину имения своего каждый продавать [...] и в одном месте все приобретать [...]. И каждый в сердце разсуждай и дело Святое в радости совершай, но кто из ропотом думает ходить, тот лучше не начинай, ибо туда ничто нечистое не увойдет. Еще извещаю, возлюбленный, что там уже работают и очищают место на Новый Иерусалим, и имеется желание, чтобы к зиме очистить на засев житом до 50 акт[аров]. То туда потребуется рабочих, поэтому, кто пойдет место шукать, то должны быть обеспечены харчами, и [...] каждого имя записывайте, ибо это будет живая проповедь [...]. В виду того, что лучше за один год деньги уплатить, и это гораздо дешевле, и в виду того, что скоро месяц прошло, как заключена [умова], и должно внести 500 зл., поэтому можно сразу половину имения продавать, кто имеет веру [...]. Половину имения продавать по той причине, чтобы здесь можно было прожить, а там приготовить, чтобы всё сразу продавши, не страдать, пока там устроит. Поэтому мудро поступайте и народу об этом не открывайте, чтобы он, когда узнает, в цене не делал препятствия. А легко народу о продаже предложите по частям купить, по актару или по полосках, и кто желает сколько купить, то так лучше могут купить. А в разе кому не можно так продать, а всю для него лучше, то можно и всю продать, только чтобы таков имел временно у кого прожить, чтобы не страдать. А также можно и постройку продать, а самим у кого временно прожить, пока очистится место на Святой Иерусалим.

- - - Добавлено - - -

Мурашковий заклик не залишився непочутим. Одним з перших відгукнувся на нього Яків Лемеза, який продав своє господарство за 18 тисяч злотих і склав ці гроші до ніг Мурашкові. Так само ціле господарство продали, віддавши гроші пророкові Іллі, Мойсей Янчук із Хлівищ (мав 13 га землі, вторгував і віддав 5000 злотих), Никифор Мороз із Сельця (2 га, хату, худобу), Іван Веремчук з Омелянця (продав 5 га землі, хату, сарай, клуню, вторгував і віддав 3000 злотих). Продав усе своє велике господарство (10 га, млин, двоє коней, дві корови, 10 голів дрібної худоби) й апостол Тимофій Румак, який, утім, віддав у сіонську касу тільки половину з вирученого, 12 тисяч злотих. Велику суму, в 6000 злотих, вніс і Олександр Пархомчук. Це свідчить про надзвичайно високий ступінь релігійного ентузіязму, бо ж поліські селяни вкрай неохоче продавали землю, що була фундаментом їх життя й єдиним джерелом прожитку, тож вільний оборот земель на Поліссі був мінімальний. Як розповідає сіоніст Юхим Василюк, якому було десять років, коли батько розпродав усе господарство й переїхав на Сіон:

Все це по вєрі. Велика була вєра [...] Сам народ, ніхто його не гнав, усі вони самі йшли, добровольно. Було нам дано повєлєніє. У нас дома, я помню, як оце Мать Сіону стояли, і через ню говорить голос Божий: за тринадцять днєй шоб ви вже були там ваша сімя, моєї жінки сімя, [усього] там пять сімей уїзжали [з с. Підліски на Рівненщині] [...]. Сказать по правді, ето була тривога [...], ми знали, шо ше воно не состоїться, бо ше йому не время, ше не возможно етому зробиться, шоб царство міра цього стало царством Господа.

- - - Добавлено - - -

Но не все хотели или могли продавать имущество:

Дехто не пішов і на таке. Наприклад, Михайло Кульбеда їздив на Сіон із жінкою й трьома дітьми, але господарства не продавав. Федір Новичук вніс скромну суму в 60 злотих, а на Сіон навіть не поїхав (як сам казав, через народження малої дитини). Часто продажу землі та хати не допускали члени родини, які не поділяли сіонської віри. В такому разі віруючісіоністи вирушали до Нового Єрусалиму самі або відвідували його від часу до часу. Скажімо, апостол Пилип Зуйко із Сторожовщини, який мав чотири гектари землі, узяті за жінкою при одруженні, не продав їх через супротив жінки й подався на Сіон сам, віддавши частину землі в обробіток іншому господареві. Артем Гриб з Ольшан, у якого жінка була в пятдесятниках, господарства не продавав і час від часу ходив на Сіон на два тижні молитися. Петро Язубець з с. Глинка Столинського повіту ходив на Сіон за 50 км щосуботи. Його жінка, мавши малих дітей, не дозволила продавати землю, а Мурашка, що зачастив до їх дому, одного разу як сама розповідала прогнала геть і навіть облила водою. Михайло Задорожний, що проживав за кільканадцять кілометрів від Сіону в с. Берестя, теж ходив туди щосуботи на моління. Через супротив батька й братів він продав тільки невелику частину майна і вніс у спільну касу 300 злотих. Не продавали свого господарства й деякі апостоли, як-от Никифор Палто та Костянтин Шупеник; останній продав був частину господарства ще в 1933 р. й витратив гроші на потреби проповіді.

[igor_ua]

Місто Новий Єрусалим згідно з одкровеннями Ольги Ки-рильчук мало стати столицею світу, осередком Царства Бо-жого, й розкинутися на десятки кілометрів, аж до Берестя, зширокими вулицями, трамваями й автобусами, щоб ніхто не мусив ходити пішки.24 Тут, у Новому Єрусалимі, на місці домуКирильчуків мав бути споруджений величний храм Свя-тої Жертви, куди люди будуть приходити по уздоровлення іде Господь вислуховуватиме молитви всіх народів. Ще одинхрам під назвою Победоносец мав постати в Розмірках, набатьківщині пророка Іллі там Господь прощатиме розкая-ним грішникам їх гріхи, а на хуторі Мурашкового помічни-ка Михайла Дикона мало бути збудоване третє великое зда-ние під назвою Приют Всех и сих три здания сольются водно, и зданиями сиими освятится вся земля. А поки що зачаток цього Царства мав більш ніж скромні масштаби: Новий Єрусалим складався з кількох деревяних будівель. Більшість сіоністів кілька сотень тулилися в общому домі, колишній графській конюшні, переобладнаній під житловий барак: уздовж стін тут були влаштовані двоповерхові нари, поділені рядняними перегородками на кім-натки. Одна сімя, тобто батьки разом з дітьми, займала одну таку кімнатку площею в кілька квадратних метрів на першо-му або на другому поверсі (нагору залазили за допомогою драбинок). В бараку була також комірка, де тримали хліб, та велика піч, де його пекли. Грубок ані якогось іншого опалення не було. Упродовж бараку та попід торцевою стіною стояли столи, за якими сіоністи трапезували.

- - - Добавлено - - -

У клюбі танці (с):

Як пригадує сіоніст Юхим Василюк, у Новому Єрусалимі,принаймні попервах, панувало велике релігійне піднесення, підживлюване апокаліптичними очікуваннями: Плясали, гуляли, як заіграють братці, дак пойдуть у пляски [...]. Там стояли мирські люди, [то вони] сюда само в общество кидалися, плясали з радості, така була сила свєрхєстєст вєн на, такі-от діла творилися. Начиналось царство Христа на землі. Про цесаме писав і Мурашко в своїх листах, закликаючи віруючих переселятися на Сіон: Каждую субботу и неделю проводят в радости, псалмопениях, молитвах, славословии Господу своему, в радости скачут и рукоплещут пред Господом, как Новый Израиль, нашедший Господа своего.

- - - Добавлено - - -

Крім того, ще в 1933 р. коло дому Кирильчуків був спорудже-ний жертовник, на якому відбувалися жертвоприношення:


9/Х 33 г., было Богом заповедано через пророчество, чтобы устроить Богу жертвенник для принесения в жертву Богу,из недвижимого имущества: из муки 17 мер, из пшеницы17 мер, из масла 17 мер, из елея 17 мер, и все это Бог запове-дал принести в жертву. И жертвенник повелел Бог устроить38 пядей длины, и ширины 15 пядей, и вышины 8 пядей, что и было сделано за день по повелению самого Господа Бог

[igor_ua]

Відбувалися ці жертвоприношення, як розповідав Михайло Стельмах, не рідше, ніж раз на два місяці. Про них згадує багато хто з тих, хто ще в дитинстві бував у Новому Єрусалимі. Наприклад, Ганна Гурик з с. Берестя розповідала:

Було там, такий був насип, і там жертвопріношеніє було, хто шо приносив, палілі одежу, навіть моя мати таку гарну сподніцу занесла, да вже там спалілі, а я матері питаю: а де ваша така сподніца поділася, така хороша, а вона каже: а я на жертву занесла да й спалілі єї там...

Пригадує жертвоприношення й Надія Деркач з Берестя, 1932 р. н.:

Приносілі, хто шо муг, хто шо давав, я даже носіла рушника, і там був такий жертвенік, казали на його жертвенік, і все складалі і палілі. Кругом моліліся його, шоб Бог вислухав їхню молітву і не давав біди й гора для народу...

- - - Добавлено - - -

Щодо мяса, то перший час сіоністи взагалі його не вживали, але згодом Ольга згідно з отриманим одкровенням наказала влаштувати жертво- приношення, під час якого забито по одному з усіх наявних видів чистих тварин та птиці, а нутрощі спалено на жертов- нику. Після цього акту, що мав на меті освобождение всякой твари (згідно з Рим. 8:19-24), сіоністи почали вживати й мясо тварин, яких забивали згідно з усіма старозавітними припи- сами (забоєм займалися три спеціяльно визначені різники).

- - - Добавлено - - -

В "Новом Иерусалиме" питание было плохим, царила антисанитария, болезни из-за неё. Но коросту сионовцы уважали как знамение:

Що таке седмина? Це по-простому називали короста. Це було Богом сказано, що нам треба це перенести. [...]. Це страждан- ня Йова. І котрі сіоністи вони це переносили. А у котрих цієї седмини не було значить, вони постили і брались отак за тіло з тими [показує, як здорові тулилися до хворих], щоб на мене перейшла і не переходила [...]. Вони постились, мо- лились. І один наш брат був у Мотолі, і він був у скорботі раз на ньому нема знамення, значить, він не член сіонський! І йому одного разу сниться сон, що відкрив він Біблію, лис- точки перевертає, а там не букви, а струпи [...]. Знаєте, в Біблії струпи! І зразу в нього появилася ця седмина. І він уже з радістю прийняв що це він відчуває, що він член Сіону.

Из-за этого люди шарахались от сионовцев и дразнили "чух, чух, чух, короста". Как бы то ни было с болезнями надо было бороться. Но поскольку считалось, что болезни от сатаны, то боролись "духовным путем". Молитвой и танцами:

Наробилось у байраку много больних, бо больному трохи дають якісь льготи, піщу. Шо робить, вже не хватає того всім? Тоді Отец говорить, шо надо ізобрать врачей, шоб ісцеляли боль них. І ету бабушку [Правителя], дьяконіца [на імя Те- тяна], батько [Степан Стасевич] ото навєрно три врача, не знаю, ше хто був чи не був... І пришли в байрак: ну, давайте, боль ниє, прийшли врачі, будем больних ісцелять [...]. Духовні врачі назначені були од родітєлєй. От, як це проходило. Прийшли еті врачі, ну, виходьте, виходьте, больниє, то хто дєйствітєльно больний і в кружок, танцували, танцували, ну, музика духовна, тра-ля-ля, тра-ля-ля, на [незнакомом] язи кє, одне одного поддержували, под одну такту. Такіє ж танци постоянно такі проводили. То коториє с вєрою ето принімали, получали ісцелєніє

[igor_ua]

Из-за ужасных условий проживания, высокой смертности среди детей и т.п. многие разочаровывались в Мурашко и Сионе и покидали общину. Кроме этого власти Польши не давали построить дополнительные здания (поскольку это была приграничная зона и нужно было особое разрешение воеводы, а власти Мурашко не любили). Поэтому начала звучать идея иммиграции в Аргентину. Под пророческим соусом, само собой.

[igor_ua]

Мати Сіону з дітьми покинула Новий Єрусалим і вирушила до Рівного, на прощання звернувшись до сіоністів із підбадьорливою промовою:

Дорогие, хочу объявить вам, чтобы вы не печалились, что я отъезжаю, ибо я Мать не только ваша, а Мать всего наро- да. И я Мать не печали, [...] я Мать радости. То радуйтесь тому, что Бог меня посылает за моря. Ибо Бог хочет соединить народы за морями из Сионом и объединить с вами. И в этом ваше избавление, то чтобы вы не скорбели, ибо как Я заеду, то надеюсь ещё потребовать некоторых для дела, а то больше будут приезжать к вам многие народы. Отец с апостолами провели Маму до станции, а Отец в Ровно.

У середині липня 1938 р. Ольга з не до кінця ясної причи- ни ненадовго повернулася з Арґентини до Польщі. При вході в Новий Єрусалим позосталі жителі сектантської колонії вітали її навколішки криками Осанна!. Над дорогою була спорудже- на спеціяльна арка, прикрашена вінками з жита й іншого збіж- жя.78 Це востаннє сіоністи мали змогу бути разом з Пресвятою Мамою.

Надія Дзюбук: Маму до Бережниці ходили встрічати. Помню, я ходила. Там встрічали, а тут, де вход вже в наш двор, єрусалімський, зробили такую браму, ето було, шо ше і пшениця, зеленувате ше все було, вінок сплели, такий височезний, на весь вєзд, там пшениця, ячмінь, і овес, і всьо... Коли вже встрічали, псалми [співалися]: Дорогие минуты нам Бог даровал.

Мурашко выехал, скорее всего вместе с Ольгой после её возвращения.

[igor_ua]

Крах

Але так чи так, становище багатьох позосталих у Польщі сіоністів виявилось дуже важким. 19 грудня 1937 р., настановляючи сіоністів, що відїжджали з Нового Єрусалиму, Мурашко казав:

Ваш переезд домой должен быть проповедью. Вы должны говорить людям, что вы ещё не сионисты и вот мы и приехали к вам обратно, чтобы вы стали сионистами, если они будут вам с насмешкой, что вы мол растратились и опять приехали, то вы им отвечайте так: Мы продали всё, растратились, пострадали за вас, чтобы и вы могли спастись. И если же вы придёте и будете сидеть молча и только картофель варить, то это будет казаться, что вы вроде убежали.

Проте виконати цю Мурашкову настанову багатьом сіоністам було непросто, особливо тим, хто продав був більшу частину господарства, виїжджав з грошима, худобою й реманентом, гордо заявляючи, що будуватиме Новий Єрусалим, а тепер повертався ні з чим на залишки колишнього господарства або й підсусідком до родичів чи одновірців.

Промовистим прикладом може послужити доля сімї Степана Стасевича, який продав був ціле своє хазяйство, а навесні 1940 р. повернувся з Нового Єрусалиму до Мотоля в прийми до родичів. Там, у Єрусалимі, в нього померло двоє дітей, а ще одна дитина верталася тяжко хвора. Сам він у 1940 р. перехворів на тиф, був геть змарнілий, у шпиталі йому обстригли волосся й бороду. Його жінка Марія пригадувала свій тодішній біль і сором: Поїхали з Мотоля здраві, з хозяйством, з грошима, а приїхали отакі-от: дитина при смерті, і отакий батько, без бороди приїхав. Я думала, нігде не буду виходити [...], не покажуся [...], ми ж такі худиє, та й без бороди чоловік.

Однак за кілька днів по приїзді хвора дитина померла, і довелося хоч-не-хоч іти через ціле містечко на цвинтар, де зібралася юрба людей не так на похорон, як на видовище, щоб подивитися на будівничих Нового Єрусалиму. Від сорому й приниження сіоністів урятував мотольський апостол Никифор Палто, який виступив перед людьми з промовою:

Не думайте, люди, що прогуляли. Ми хозяйство продали нам не дали землі, ми строїли город Новий Єрусалім нам не дали ні жилья построїти, домов строїти не дали, наші діти вмирали нам землі не давали хоронити дітей. Это разбитые, каже, на пути разбойником. Апостол обяс нив: Это люди, которые отдали жизнь за счастье народа. І тогди мені все осунулось: і стид, і боль. Кончилася моя скорб...

- - - Добавлено - - -

После выезда Мурашко с Ольгой в Аргентину они занялись подготовкой выезда других членов общины (кто желал этого). Уже было и разрешение в Аргентине получено. Но приход советских войск на ЗУ в 1939 году сорвал все планы.

[igor_ua]

Безумие

В Аргентине к Мурашко примкнул некий Теребей:

В Арґентині додалося й чимало нових одкровень, які Теребей перекладав іспанською й розсилав арґентинським властям та в посольства іноземних держав у Буенос-Айресі.

Як писав Теребей, до шести лет все шло нормально, а тоді пошатнулся гвоздь, укрепленный в твердом месте (Іс. 22:2325) Мурашко втратив розум. Як розповідатиме згодом сіоністам, що на початку 2000-х років побували в Арґентині, колишня жінка Ольжиного сина Михайла Кирильчука Амалія, Мурашка мучив сильний головний біль, він голосно кричав, одягав на голову відро й бив по ньому палкою. Коли Мурашко захворів, Ольга наказала Теребеєві повторно зняти в неї пяту печать на ребрі, щоб той мав право заступити на місце пророка Іллі. В 1950 р., як писав у своїх листах Теребей, була знята большая печать под крестом на груди Жертвы Господней, після чого в 1951 р. настало вступление на престол Побеждающего (Одкр. 3:21) але з Теребеєвих листів, туманних і переповнених біблійними алюзіями, значення всього цього не зовсім зрозуміле. Так чи так, ці акти вже не є частиною священної історії євангельських християн-сіоністів вони мали значення тільки для самої Ольги з її останнім апостолом, та ще, може, для кількох їх послідовників, що жили далеко на півночі, в провінції Формоза. Там хтось, мабуть, іще тримався сіонської віри, бо на похороні Івана Мурашка, який помер 1953 р. в Буенос-Айресі, були присутні якісь жінки-сіоністки. Кілька років по смерті Мурашка, 6 вересня 1958 р., померла й Ольга Кирильчук. А тим часом історія нової віри, яку вони заснували, йшла своїм ходом.

- - - Добавлено - - -



В УССР в то время произошел раскол. Как из-за хозяйственных споров, борьбя за власть, так и идеологических вопросов. Кое-кто придерживался воззрений, что советская власть признак Царства Божьего:

Комунізм я вважаю тим Царством Божим, за яке ми молимося. А радянська влада почала будувати Царство Боже, бо вона ліквідує різницю між людьми, приватну власність, а я вважаю це невідємною частиною Царства Божого [...]. Ми бажаємо встановлення Царства Божого на всій землі. Управляти ним буде Христос, помазанець Божий на царство. Хто ним буде, я не можу сказати, можливо, хтось із керівників партії й радянського уряду, хто увірує в закон Божий [...]. Яким шляхом і як має бути встановлене Царство Боже? На підставі Священного Писання, як я його розумію, радянська влада має встановитися на всій землі, зліквідувати приватну власність, зробити людей рівними. Всі люди повірять у Бога й на землі буде Царство Боже. Я вірю в Бога, тобто в наявність надприродної сили, яка керує людьми, в даному випадку радянськими людьми, і допоможе їм зробити на землі Царство Боже.

Даже просил советы сделать им колхоз только для верующих, но им, понятно, отказали.
Также была идея тесно внедрятся в органы советской власти:

....Треба зауважити, що Яків Лемеза і Никифор Мороз були не єдині з-поміж сіоністів, хто ще за перших совітів пішов працювати в радянські установи й організації. Згадуваний вище Костянтин Сидоришин був директором районної заготконтори, а пізніше працював у новоствореному колгоспі в с. Селець, а апостольський учень Андрій Примаков був заступником голови сільради в Сельці, де була велика громада сіоністів. Михайло Кирильчук, із свого боку, забороняв сіоністам працювати в колгоспах чи радгоспах у суботи й неділі.

Была попытка создать свой колхоз (в советский не их не приняли из-за требования выходных в субботу и воскресенье). Советская власть назвала это лжеколхозом и отправила в ссылку двух его руководителей. За антисоветскую деятельность.

[igor_ua]

Гитлер - защитник сионистов

Як розповідає Олена Солоницька, у той час пошла молва, що всіх сіоністів вивезуть [...], вже нєкоторі собі сухарів насушили на дорогу. І саме в той час, у березні 1941 р., новоєрусалимська диякониса Тетяна Сидоришина родом із Сельця й пророчиця на прізвище Томашевська почали проповідувати отриману від Духа новину про скорий суд Божий і про Гітлера як караючу руку Божу: Через її такий голос був, через тую пророчицу: мой народ, нє бойся, я ізбрав Гітлера в защиту сіонистам, а в наказаніє нечестівцам.

Ці обявлення вселили в сіоністів, що були підупали духом після відїзду духовних батьків і розпуску Нового Єрусалиму, великий ентузіязм; віруючі стали ходити з проповідями по селах Іванівського району й до самого Іванова, закликаючи людей приймати, доки ще не пізно, заповіді Божі: В такому восторгє, в такой силі були: гнєв, суд, Гітлер, ето було страшно. В результаті дехто з мирських увірував у Сіон і прийняв заповіді, як-от Олена Солоницька (Радковець), найстарша з живих нині сіоністок. Та головним результатом цього піднесення став арешт 4 квітня 1941 р. 12 найактивніших його пропагувальників: обох пророчиць, апостольського учня Степана Стасевича, Максима та Василя Мазьків, Григорія Верховця, Сергія і Карпа Бартошів, Івана Псишаниці та інших. Ніхто з них, наскільки відомо, додому вже ніколи не повернувся, бо ж у воєнні роки умови утримання вяз нів у таборах і тюрмах стали просто катастрофічними.

............Та коли в червні 1941-го в Мотоль увійшли німці й представники радянської адміністрації мусили поспіхом, городами тікати з містечка, так що навіть шапок не встигли забрати, сіоністи розцінили це як сповнення тих пророцтв, що звучали на адресу безбожної влади в часі весняного піднесення .

Війна принесла сіоністам ті самі нещастя, що й усій людності українського та білоруського Полісся. Дехто з них став жертвою німецького терору, як-от Євдоким Пилипчук з с. Підземення Антопольського району, якого в 1942 р. розстріляли разом із сімєю. Коли після приходу німців сіоністи с. Упирово на чолі з апостолом Шупеником сховалися в лісі, щоб не бути учасниками війни, німці потрактували це як відхід до партизанів і на відплату спалили ціле село.

А в Мотолі німецька поліція вже після розправи з місцевим єврейством заарештувала сіоністів як нових євреїв: Ми, як обично, на собраніє [в суботу] собираємся. [Аж тут] прийшов [поліцай], був такий, називався Пєтнастка, ето був такий самий, говорили, разяронний, самий такий лютий. Всіх-всіх з хати вивели німці на центральну вулицю і в центр [...]. Всіх гнали по етой широкой дорогє, і кричать: Новий юд, новий юд появився!. Загнали в центр і в школу, в подвал, води було отак, і там вони і ночували, в етой воді. Все собраніє, скіко там було... Очевидно, арешт був викликаний нехоттю до суботників когось із місцевих колаборантів, бо Надія Дзюбук пригадує, що коли її матір за клопотанням родича випускали з арешту, то поліцай наказував: Йди до попа, висповідайся, да постав ікону. Прийдем провіримо, шоб була ікона в хаті.

Решту ж сіоніс тів на возах під конвоєм вивезли в район, а кого візьмуть в район на СД [Sicherheitsdienst Служба безпеки], вже оттуда не верталися. Ето страшно було. Не було надьожди на жизнь. Раз уже німець взяв всьо. Проте на допитах сіоністи виправдовувались тим, що вони не жидівської віри, а вірують у Христа і в заповіді його, і що їх пророк Мурашко теж вірував у Христа, і за кілька днів, у пятницю, були звільнені.

Декотрі сіоністи загинули в перипетіях партизанщини й боротьби з УПА, як-от Олександр Пархомчук, що, повернувшись у 1945 р. з фронту, був убитий, втрапивши в засідку проти бандерівців. Пропав безвісти в неясних обставинах і найменший син Ольги Кирильчук Ананій: якісь партизани послали його в розвідку, з якої він уже не повернувся. Втім, найбільше постраждали сіоністи саме від рук бандерівців.

[igor_ua]

Что-то вспомнил Пусси Риот.

Одна часть сионовцев начала принимать православную символику, а заодно следующим образом "благовествовать" среди православных:

Далі, з наказу Сари її послідовники почали приходити в православні церкви, де після богослуження влаштовували ликування, тобто співи й танці в Дусі, що тягнуло за собою передбачувану реакцію православних парафіян. Олена Солоницька пригадує, що одна з Сариних послідовниць розповідала про це Сарине розпорядження:

Нас, каже, Сара посилає в православну церкву, але не тута, де нас знають, а далеко, де нас не знають ще [...]. Впятьох вони ходили. Коб отак-о платки по за вя зу вали, в платтях длінних, фартухи, і коб стали на самому переді, не так, шо де посередині чи взаду, а де батюшка ходить, кадилом махає. Всі ж люди христяться, а ми, каже, не христимося. А потом, каже, як став батюшка вже читати там Писаніє, дочитався, що вже [про] Сіон, як воно буде, вони як ісполнилися духом всі впятьох, як стали скакати в церкві, а там же ж ідеть гехо, то, каже, всі народи іздвиглися. А той батюшка на старосту говорить: виведь їх надвір. Дали нам дорогу, каже, вивели нас надвір, ми, каже, край церкви скачемо, а всьой народ вийшов із церкви і дивиться на нас [...]. Вже дух од нас одойшов, ми сіли і вже мєжду собою бєсєдуємо, а народ нєкоторий прийде, подивиться і каже: лиця в них хорошиє, то ж не такий [поганий] народ, а другі прийдуть і кажуть: то нєякі дурниє..

Розмова з Оленою Солоницькою та Надією Дзюбук, 8 серпня 2010. Пор. також слова Надії Дзюбук про нові Сарині порядки:

Ето ж надо вже в церкву ходити, [надо] таку одежу длінну по самі пятки. І в церкві вони шось там, шось там... А це в нашому Мотолі ета церква [...]. Наші всі люди, ето наш народ, нас всіх знають, і апостола [Палта], і маму [жінку Степана Стасевича] вони просто обожали, ніколи не назвали якось там, а «апостол», «мама», вони так називали їх, мирські люди в нас у Мотолі [...]. А еті приходять уже Сарині і такі концерти вже там виставляють свої! А наша тітка Людмила то прийде з церкви і розказує. А нам куди хочеш очі ховай, стидно було за їх.

А потом вони знов попросили в батюшки, чи того, як там він, що завєдує церквою, шо ми рушник такий, іконостас [вам подаруємо]. Чи метров тридцять? виткали такий рушник і їм вручили, щоб вони самі повісили [...]. Оце їх діло одобрили. А остальноє то їх там отак-о ногами підкидали, викидали, шо вони там такі концерти робили (та сама розмова). Косівський священик Василь Антоник так описував спроби Сариних послідовників агітувати православних у православній церкві: По окончании богослужения Можейко Иван и пришедшие с ним женщины запели песнь «Отче неба и земли», и в связи с тем, что в церкви не разрешается петь песни, я сказал им, что в дальнейшем запрещаю им петь в церкви и посещать церковь, так как они нарушают обряды Православной церкви. В следующее воскресенье, 22 июня 1952 г. Можейко Иван снова пришел в церковь с группой женщин. Я пре дупре дил его, что в церкви им категорически запрещено петь, а если они будут снова нарушать церковные обряды, просил удалиться, но они из церкви не ушли и начали снова петь «Отче неба и земли» [...]. Тогда верующие удалили их из церкви. Это было утром. А когда началось богослужение днем, они снова пришли в церковь, но верующими были удалены. 29 июня 1952 г. опять они пришли, но верующие их в церковь не пустили (АБК, оп. 3, е. х. 1, л. 51). Так само й пинський уповноважений у звіті за ІІ-й квартал 1953 р. повідомляв про те, як у липні 1952 р. троє-четверо сіоністів на чолі з Никифором Балюком кілька разів приходили в церкву с. Мотоль, де танцювали і співали, а одного разу спробували зняти ризу із священика, але верующие изгнали их их церкви, вымазали дегтем, а Балюку выдрали клок волос из бороды

[igor_ua]

Книга большая, нету времени все интересное копировать, тем более что перенос из .пдф требует правок переноса строк и др. Кому интересно - читайте по ссілке в первом сообщении.

Интересный анализ автора на тему языка этого и др. религиозных движений и причины значительно влияния российского языка на них:

Тут варто зробити відступ і розглянути ще один цікавий момент, повязаний із релігійним життям сіонської громади, а питання про мову релігійного культу. Переважна більшість сіоністів з походження українці, вихідці з Бесарабії, Волині або української частини Полісся. Щоправда, коли старше покоління говорить звичайною мовою українського села (не літературною, з говірковими й російськими елементами, але й не надто контамінованою), то майже всі представники середнього покоління мурашківців, які навчалися в російських школах у Казахстані, Молдавії тощо, довший час жили в російському середовищі, мають у своєму мовленні дуже високу домішку лексичних і фонетичних русизмів.
Багатьом з них також складно говорити по-українськи на непобутові, абстрактні теми. Втім, більшість, безперечно, усвідомлює себе українцями. Мало того, сіо ністам а зокрема, їх керівникам, Любові Михайлівні й Марії Михайлівні, не чужий певний національний сентимент, який не в останню чергу й підштовхнув їх до переїзду з Казахстану до України. Під час політичних перипетій 2004-2005 рр. більша частина сіоністів як казали мені мої співрозмовники схилялася на бік національно-демократичних сил.

Одначе мова сіонської релігії мова російська. Цей стандарт був заданий іще на самому початку мурашківського руху: по-російськи писав сам Іван Мурашко, родом з етнічно білоруської частини Полісся; неписьменна Ольга Кирильчук, уродженка Рівненщини, яка в побуті говорила тільки поукраїнськи, в бесідах на релігійні теми (наприклад, з лікарями в Творках) теж переходила на російську і одкровення виголошувала по-російськи (а в кожному разі, записував їх Мурашко по-російськи); по-російськи писали листи та відозви Мурашкові апостоли; дуже ламаною російською мовою записала свої спогади Параскева Шупеник (Вальковець) із Сарненщини.

Відповідно, сьогодні вся термінологія сіонської віри російська: отєц, родітєлі, вєра, вєрующий, двіженіє, ісправлєніє, лікованіє, поднятіє, прощєніє, пророчєство, собитіє, собраніє, говорити на язиках, соблюдати, нарушати, облічати ці слова вживаються в такій формі навіть у контексті українського мовлення. Російською в більшості випадків виступають на зібраннях, нею ж таки звершують заповіді, читають і цитують Святе Письмо, моляться, співають псалми (в сіонському саме, співанику серед 900 псалмів є понад 100 українських, баптистського чи пятдесятниць кого походження, але всі власне сіонські псалми, за винятком кількох польських, написані російською, хоч подекуди й досить безграмотною).

Українська мова, якою проходить навчання в комінтернівській школі (хоч, як буде сказано далі, діти сіоністів вчаться, здебільшого, тільки до 8-9 класу), проникає в периферійну сферу релігійного культу нею, наприклад, зроблені підписи на стендах з фотографіями із життя й історії Сіону або плакат із підписами тих, хто їздив у 2001 р. до Бережниці, однак уже цитати з Біблії на стінах російською. Панування російської мови в культовій сфері, безперечно, посилює впливи російської в сфері повсякденній.

Корені цього явища сягають іще міжвоєнної доби. На Поліссі в свідомості селян, не охоплених національним рухом і незнайомих з літературним варіянтом української мови, саме російська була мовою високого стилю, мовою Церкви й священних текстів (зрештою, саме Святе Письмо було доступне, як правило, тільки російською мовою). Мало того, вже в польський час, коли російська була усунута з школи, повзуча русифікація поліщуків тривала далі вже спонтанним чином: в умовах культурної кризи, цураючись рідної говірки, що сприймалась як ознака меншовартости, селяни тягнулися до міської, панської культури, одним з елементів якої була для них і культурна російська мова.

Интересная история, те же нотки шовинизма, что и современных русских христиан (и не только, русские христиане всего лишь ретрансляторы общественного антиукраинского шовинизма в русской среде). Миссионеры издавали книги и проповедовали на российском языке, да еще и брыкались когда им делали замечание:

Домінування російської мови було типове для всього сектантського руху на українських та білоруських етнічних теренах із несформованою національною свідомістю. Якщо, наприклад, у Кременці на Волині пятдесятники видавали свої публікації: Євангельський голос, Будівничий Церкви Божої, співаники українською, то переважна більшість баптистських, пятдесятниць их та адвентистських місій, що їх очолювали переважно люди російської культури або байдужі до національних справ іноземці, друкували свою літературу виключно російською мовою; по-російськи велася й проповідь. Про це з обуренням писав Будівничий Церкви Божої: Ця думка [що українського народу «не было, нет и быть не может»] потрапила втиснутись і в новопосталий євангельський рух [...]. Коли одному проповіднику на зібранні звернули увагу, що всі в помешканню є українці, тож хай він проповідує в їхній мові, він грубо відрізав: «Ми проповєдуєм Хріста распятаво, а нє какую-то украінскую мову». Втім, дуже скоро, уступая просьбам наших читателей с Канады и Полесья, і сам Будівничий запровадив розділ українською [в автора очевидно опечатка, бо в книзі слово "російською", що не клеїться по змісту]

[igor_ua]

У богошуканнях селянина високий авторитет Святого Письма поєднувався з цілковитою відірваністю від будь-якої інтелектуальної традиції його тлумачення, вилученістю з будьякого екзегетичного чи богословського дискурсу, а тому в на род них сектантських рухах можна бачити численні приклади інтерпретації Біблії з нуля і, відповідно, метання від цілковито духовного тлумачення до крайнього буквалізму. Ми бачили, яким елементарним чином, без ніякого зовнішнього впливу, Ольга Кирильчук і Параскева Вальковець прийшли до усвідомлення потреби прийняти старозавітні заповіді. В такому підході до Святого Письма вони були не одинокі. Ось, наприклад, четверо парафіян рубельської парафії, читаючи Святе Письмо, натрапили на слова про те, що християнам слід стримуватись від уживання крови (Діян. 15:20). Священик у відповідь на їх сумніви заявив, що вживати не можна сиру кров, а варену можна він-бо й сам її їсть; селяни, однак, лишились неудовлетворены и в смущении й навіть написали в цій справі листа до єпископа.

[Двора]

Книга большая, нету времени все интересное копировать, тем более что перенос из пдв требует правок переноса строк и др. Кому интересно - читайте.

Как то не интересно...ничего назидательного, а плотских проявлений в любом собрании не мало...

[igor_ua]

Как то не интересно...ничего назидательного, а плотских проявлений в любом собрании не мало...

Как по мне знать историю (в том числе и чужих ошибок и заблуждений) весьма назидательно.