"Як Вам заява Зеленського у ВР про те, що солдати повернуться додому тільки після перемоги над путіним?"
Нічого несподіваного. І його тикання депутату Гончаренко - свідчить про те, що Зеленський як був невихованим бидлом, так на тому ж рівні і залишився. А всі його заяви, які він наробив вже багато, то діч і нездоровий популізм. Але військових такі заяви деморалізують. Чи розумів він про наслідки своїх заяв, чи ні - я цього не знаю. Воно недолуге могло і не злісно те ляпнути.
Україна платить дуже велику ціну за свій вибір у 2019 році. І надалі ще багато горя і сліз очікує українців при правлінні Зеленського і його компанії "самих найпотужніших і найефективніших менеджерів". І якби ті українці хоча б здатні були визнавати свої помилки, що повірили негідникам, то це залишало бы надію на те, що ще щось може змінитися на краще. Але саме той факт, що більшість з них не визнає свою помилку, не залишає надій на якесь покращення ситуації...
Конституція вже давно не діє. Зеленський її відмінив і не приховує свого злочину, виправдовуючи узурпацію влади і державний заколот тим, що йде війна. Тому я вже нічого позитивного від цієї влади не чекаю. Ротація потрібна в армії. Є багато поранених, яких не звільняють. Брат мого зятя, який пішов добровольцем з повномаштабного наступу і починав в теробороні Києва, отримав важке поранення руки і вона у нього не діє. І його не комісують, воює...І таких випадків дуже багато. Таке враження, що Зе хоче навмисно знищити усіх добровольців, бо знає, що вони за нього голосувати не будуть, бо вони його ненавидять...
По останній заяві Зеленського
Свернуть
X
Свернуть

Да не мають значення рейтинги в країні, де авторитарна система. Це інструменти маніпуляції думками. Який результат потрібен авторитарній владі, такі їх опричники їм і намалюють. І взагалі, ніяких виборів бути не може при військовому стані у Вкраїні. Ми в патовій ситуації. Переобрати нову владу ми не можемо поки йде війна. І з цією владою ми не можемо перемогти у цій війні. І в ОП це розуміють. Тому і нахабніють, знаючи, що їм за це нічого не буде...
Хотілося б побачити офіційну статистику: скільки солдатів після слів президента «солдати повернуться додому після перемоги» звернулися до СЗЧ, скільки зневірилися, скільки просто опустили руки.
Бо це не просто слова. Це сигнал для тих, хто четвертий рік без ротацій, з виснаженими нервами і порожніми очима.
Сигнал для тих, хто вже втомився рахувати друзів, зниклих, вбитих, скалічених.
І справа навіть не в тому, що хтось не вірить у перемогу.
Справа в тому, що дуже багато хто починає вірити в інше: що щось робиться не так.
Коли президент знімає Головнокомандувача, за яким іде армія, тому що той надто популярний — це не про стратегію. Це про ревнощі.
Коли викривачів корупції судять, а самих корупціонерів – ні, це не про правосуддя. Це про кругову поруку.
Коли замість реального перезавантаження уряду нам показують шоу з перестановкою табличок, це не про реформи. Це про імітацію.
Коли міністр, який мав би символізувати єдність, тікає за кордон, бо знає, що буде підозра, а потім повертається, бо «порішали», — це не про державу. Це про систему, яка не збирається змінюватися.
А після всього цього президент роздратовано каже:
«Демобілізація — після перемоги».
Наче це не про людей, а про батарейки. Наче ті, хто сьогодні тримає фронт, не бачать, що в тилу — вже давно не підтримка фронту, а бізнес-центр із закритим фуршетом.
Тільки от є проблема: армія, яка не бачить сенсу, довго не воює.
Армія, яка перестає вірити, воює формально.
І це — головна небезпека. Бо ми виходили на Майдан і пішли в армію не заради того, щоб стати маленькою авторитарною росією.
Ми боролися не за те, щоб нас тримали на війні до безкінечності, поки у когось «погоджувальні наради» та офшорні канікули.
Демотивація стає державною політикою.
І це небезпечно.
Не тільки для армії. Для країни.
І піднялися на Говерлу.
Заспівали: "Ще не вмерла"...
І спитала їх Говерла:
"Ви подбали, щоб не вмерла?"
Бо таке щось обираєте,
Що самі повимираєте..