(к сожалению, нет русскоязычного варианта статьи) -
Внутрішні органи
8 липня, 11:11
Ну звичайно обходити їх десятою дорогою. Принаймні тих, яких видно здалека, бо вони у формі. Хоч бувають і такі, що в цивільному.
Юрій Андрухович
Ніби це не про них розповідали друзі ще в далеких 1980-х: обчистять до решти, все з кишень повитрушують, до останньої копійки. Мені, слава Богу, жодного разу не довелося побувати в медвитверезнику, однак історій про нього я наслухався до біса. Схоже на те, що вони там не тільки всі гроші забирали, але й деякі речі, з цінніших. Годинники, наприклад. Іншими словами шпана, а ніяка не міліція.
А коли у 2000-му бомбанули наше помешкання, то саме вони, міліціонери, винесли з нього останні гроші шість однодоларових купюр, що назбиралися в сина. Злодії великодушно їх залишили (на розплід чи як моральну компенсацію?), зате міліціонери дочиста підмели. Тобто виявилося, що міліціонери так само злодії, але нижчого класу, дрібніші, гієнистіші і в погонах.
Ось ми вкотре обурюємося черговим жахним злочином товаришів правоохоронців і чомусь, як завжди, повторюємо: "До чого ж ми дожилися!" Маючи при цьому на увазі, що от, мовляв, як жахливо деградували внутрішні органи, кінець світу вже просто якийсь. І забуваючи про те, що вони ніколи й не були якимись особливо кращими. Ну так, останнім часом уже просто-таки звіріють, але хіба ми не знали дотепер, що вся міліція з часів ледь не заснування всілякими дзержинськими, а може, й давніших абсолютно криміногенне середовище, мегазлочинне мегаугруповання, одна з найбільших загроз самому існуванню нації?
"Поліційна держава це там, де поліція рівною мірою всемогутня щодо простих громадян і безсила щодо злочинців", ці слова мій знайомий австрійський фотограф записав не де-небудь, а в Україні. І хоч відтоді минуло з півтора десятиліття, актуальність його філософського спостереження не тільки не втрачається, а й очевидно зростає.
Тож коли не так давно в нічному Франику наше невеличке, зате добряче розігріте товариство напоролося на "луноход", і їхній начальник став погрожувати, що от, мовляв, загребуть (хтось із нас нібито крикнув у їхній бік "мусарня"), то найсміливіші з нас полізли у сварку і випалили їм в обличчя, що вони насправді не тих затримують і що вони знай лише вислужуються перед бандюками у владі, захищаючи їх від народу.
На це капітан уже дещо примирливіше: "Але ж коли з вами стрясеться якась біда, ви ж до нас перших прийдете". "До вас? запитав я. До вас я навіть і до останніх не прийду." Вони, особливо капітан, на це сильно образилися. Так, ніби я неправий був.
Ну звичайно обходити їх десятою дорогою. Принаймні тих, яких видно здалека, бо вони у формі. Хоч бувають і такі, що в цивільному.
І ці заслуговують окремої уваги. Я навіть схильний думати, що цивільний одяг, а ще дружина й діти поруч, здатні тримати під контролем усі їхні потаємні бажання, сформовані переглядом порнороликів у робочий час. Міліціонер не при виконанні обов'язків це завжди Зорро. Це Робін Гуд особливо, якщо поряд є дружина й діти і є перед ким демонструвати свої стійкі моральні якості. Вдома вони можуть бути найсправжнішими тиранами, але на людях обов'язково порядні батьки сімейств. Наче Брюс Вілліс із міцними горішками, міліціонери в цивільному здатні жертвувати собою і паралізувати зло у зародку. А зло це підлітки, п'янички, дівчата в коротких спідницях, особи з неформальними зачісками, балакуни й жартівники, бомжі, вуличні музиканти, старенькі перекупки. На боротьбу з ними міліціонер нашої країни витрачає весь свій потенціал героїзму.
У середині 1990-х, коли в нас іще майже не існувало такої категорії транспорту, як маршрутка, і люди інколи годинами вистоювали, чекаючи на омріяний автобус, найпідозріліші громадяни, молоді й безквиткові, полюбляли їздити на "задніх місцях" або "гальорках". "Дівчино, дівчино, давайте знайомитись, я маю яйця", жартував підпилий хлопчина, нахилячись над юною сусідкою. І все б нічого, якби в тому ж автобусі не їхав міліціонер з дружиною. Я вже не пригадаю, чи це був "фас" із її, дружининого, боку, а чи сам правоохоронець у цивільному вирішив увімкнути свого внутрішнього приспаного Зорро але за якісь лічені секунди після привселюдного зізнання хлопчини в наявності яєць він різко розвернувся, однією рукою демонструючи бідоласі свою ксиву, а іншою щосили затоплюючи йому в обличчя. Кров нещасливця злякала і заляпала всю гальорку, надовго збивши настрій до жартів. "Начальник, ти чого?!", ніби під завісу розіграної вистави забелькотів хлопчина. З кишень його куртки текло він і справді мав у них яйця, курячі.
Епізод, погодьмося, попри заляпану гальорку, не найкривавіший, а за відповідної режисури придатний навіть для кінокомедії. До того ж і суміш крові з жовтками на весь екран дасть цілком жвавий кольоровий ефект. Буває гірше, скажемо ми.
Буває значно гірше, буває просто жахливо.
Але найгірше знаєте що?
У відповідну мить вони знову зорієнтуються і скажуть, що вони з нами. І навіть нібито перейдуть на наш бік. А ми знову все пробачимо і почнемо вдячно скандувати "Міліція з народом!". Бо який народ така й міліція: внутрішні органи всенародного тіла. Плоть, як кажуть, від плоті, а кров, перепрошую, від крові.
Юрій Андрухович
Источник: Внутрішні органи - Погляди - ТСН.ua
Внутрішні органи
8 липня, 11:11
Ну звичайно обходити їх десятою дорогою. Принаймні тих, яких видно здалека, бо вони у формі. Хоч бувають і такі, що в цивільному.
Юрій Андрухович
Ніби це не про них розповідали друзі ще в далеких 1980-х: обчистять до решти, все з кишень повитрушують, до останньої копійки. Мені, слава Богу, жодного разу не довелося побувати в медвитверезнику, однак історій про нього я наслухався до біса. Схоже на те, що вони там не тільки всі гроші забирали, але й деякі речі, з цінніших. Годинники, наприклад. Іншими словами шпана, а ніяка не міліція.
А коли у 2000-му бомбанули наше помешкання, то саме вони, міліціонери, винесли з нього останні гроші шість однодоларових купюр, що назбиралися в сина. Злодії великодушно їх залишили (на розплід чи як моральну компенсацію?), зате міліціонери дочиста підмели. Тобто виявилося, що міліціонери так само злодії, але нижчого класу, дрібніші, гієнистіші і в погонах.
Ось ми вкотре обурюємося черговим жахним злочином товаришів правоохоронців і чомусь, як завжди, повторюємо: "До чого ж ми дожилися!" Маючи при цьому на увазі, що от, мовляв, як жахливо деградували внутрішні органи, кінець світу вже просто якийсь. І забуваючи про те, що вони ніколи й не були якимись особливо кращими. Ну так, останнім часом уже просто-таки звіріють, але хіба ми не знали дотепер, що вся міліція з часів ледь не заснування всілякими дзержинськими, а може, й давніших абсолютно криміногенне середовище, мегазлочинне мегаугруповання, одна з найбільших загроз самому існуванню нації?
"Поліційна держава це там, де поліція рівною мірою всемогутня щодо простих громадян і безсила щодо злочинців", ці слова мій знайомий австрійський фотограф записав не де-небудь, а в Україні. І хоч відтоді минуло з півтора десятиліття, актуальність його філософського спостереження не тільки не втрачається, а й очевидно зростає.
Тож коли не так давно в нічному Франику наше невеличке, зате добряче розігріте товариство напоролося на "луноход", і їхній начальник став погрожувати, що от, мовляв, загребуть (хтось із нас нібито крикнув у їхній бік "мусарня"), то найсміливіші з нас полізли у сварку і випалили їм в обличчя, що вони насправді не тих затримують і що вони знай лише вислужуються перед бандюками у владі, захищаючи їх від народу.
На це капітан уже дещо примирливіше: "Але ж коли з вами стрясеться якась біда, ви ж до нас перших прийдете". "До вас? запитав я. До вас я навіть і до останніх не прийду." Вони, особливо капітан, на це сильно образилися. Так, ніби я неправий був.
Ну звичайно обходити їх десятою дорогою. Принаймні тих, яких видно здалека, бо вони у формі. Хоч бувають і такі, що в цивільному.
І ці заслуговують окремої уваги. Я навіть схильний думати, що цивільний одяг, а ще дружина й діти поруч, здатні тримати під контролем усі їхні потаємні бажання, сформовані переглядом порнороликів у робочий час. Міліціонер не при виконанні обов'язків це завжди Зорро. Це Робін Гуд особливо, якщо поряд є дружина й діти і є перед ким демонструвати свої стійкі моральні якості. Вдома вони можуть бути найсправжнішими тиранами, але на людях обов'язково порядні батьки сімейств. Наче Брюс Вілліс із міцними горішками, міліціонери в цивільному здатні жертвувати собою і паралізувати зло у зародку. А зло це підлітки, п'янички, дівчата в коротких спідницях, особи з неформальними зачісками, балакуни й жартівники, бомжі, вуличні музиканти, старенькі перекупки. На боротьбу з ними міліціонер нашої країни витрачає весь свій потенціал героїзму.
У середині 1990-х, коли в нас іще майже не існувало такої категорії транспорту, як маршрутка, і люди інколи годинами вистоювали, чекаючи на омріяний автобус, найпідозріліші громадяни, молоді й безквиткові, полюбляли їздити на "задніх місцях" або "гальорках". "Дівчино, дівчино, давайте знайомитись, я маю яйця", жартував підпилий хлопчина, нахилячись над юною сусідкою. І все б нічого, якби в тому ж автобусі не їхав міліціонер з дружиною. Я вже не пригадаю, чи це був "фас" із її, дружининого, боку, а чи сам правоохоронець у цивільному вирішив увімкнути свого внутрішнього приспаного Зорро але за якісь лічені секунди після привселюдного зізнання хлопчини в наявності яєць він різко розвернувся, однією рукою демонструючи бідоласі свою ксиву, а іншою щосили затоплюючи йому в обличчя. Кров нещасливця злякала і заляпала всю гальорку, надовго збивши настрій до жартів. "Начальник, ти чого?!", ніби під завісу розіграної вистави забелькотів хлопчина. З кишень його куртки текло він і справді мав у них яйця, курячі.
Епізод, погодьмося, попри заляпану гальорку, не найкривавіший, а за відповідної режисури придатний навіть для кінокомедії. До того ж і суміш крові з жовтками на весь екран дасть цілком жвавий кольоровий ефект. Буває гірше, скажемо ми.
Буває значно гірше, буває просто жахливо.
Але найгірше знаєте що?
У відповідну мить вони знову зорієнтуються і скажуть, що вони з нами. І навіть нібито перейдуть на наш бік. А ми знову все пробачимо і почнемо вдячно скандувати "Міліція з народом!". Бо який народ така й міліція: внутрішні органи всенародного тіла. Плоть, як кажуть, від плоті, а кров, перепрошую, від крові.
Юрій Андрухович
Источник: Внутрішні органи - Погляди - ТСН.ua
Комментарий