Трагедия и спекуляции: что именно произошло 11 июля 1943 года на Волыни?

[Andrij]

Трагедія і спекуляції. Що саме сталося 11 липня 1943 року на Волині?

14.06.2013 _ Володимир В'ятрович


Версія для друку Коментарі 12 Ji Magazine


Ілюстрація - фрагмент обкладинки номеру часопису "Ї", присвяченого Волинській трагедії


Перебільшена кількість нападів на польські села стала хибним засновком, з якого зроблено висновок про масштабну операцію по всій Волині. А звідти зроблено висновок про існування наказу, що приписував цілковите знищення поляків, етнічну чистку.
Наближення сімдесятих роковин трагедії польсько-українського конфлікту на Волині інтенсифікує не стільки історичні, скільки політичні дискусії.
Гарячою темою дискусії в медіа став проект ухвали сенату про встановлення 11 липня Днем памяті і мучеництва кресовян [36 - дивись список джерел наприкінці тексту]. Тобто про вшанування жертв конфлікту лише з одного боку.
Така пропозиція не нова для польського парламенту ще в червні 2011 року аналогічну ідею озвучив депутат сейму Францішек Єжи Стефанюк [40]. В обґрунтуванні вказано: саме 11 липня 1943 року відбулася масова антипольська акція, яка охопила близько сотні населених пунктів.
Наскільки історично коректною є дана теза, спробую розібратися у цій статті.
Що саме сталося 11 липня 1943 року?
Відповідь важлива не тільки для зясування деталей перебігу протистояння між українцями та поляками, але й для загальної його оцінки.
Адже концептуальні висновки багатьох істориків про те, що антипольська акція УПА мала скоординований характер і ставила за мету знищення усього польського населення, базуються саме на тезі, що в ніч із 11 на 12 липня відбулася масштабна операція, яка водночас охопила десятки, а то й понад сотню населених пунктів.
Причому розмах операції в історіографії постійно зростає: у книзі Ґжегожа Мотики "Українська партизанка" йдеться про 96 населених пунктів [33, 328]; у вступному слові до збірника документів, виданого Інститутом національної памяті Польщі та Службою безпеки України у 2005 році, про 99 [11, 54]; у роботі Владислава Філяра 150 [38, 37-38], про понад півтори сотні у монографії Ігоря Ільюшина [5, 261]; врешті, в американського історика Тімоті Снайдера наведено найбільшу наразі кількість 167 [24, 207].
Зокрема, ці цифри та висновки істориків стали підставою для юридичних обґрунтувань про антипольські акції як геноцид - а, отже, й ґрунтом для підготовки відповідних політичних рішень Сейму та Сенату [нижня і верхня палати парламенту Польщі - ІП].
Верифікація тих чи інших фактів історії завжди починається з верифікації джерел. Тому слід зясувати, на які джерела опираються висновки про масштабну операцію 11 липня 1943 року.
Проаналізувавши польську історіографію, неважко помітити: головним джерелом інформації для таких висновків слугували спогади, видані у збірнику Владислава та Єви Семашків [39].
У своїх роботах я неодноразово наголошував: спогади, особливо записані через десятки років після описуваних подій, є доволі непевним джерелом, а тому історики повинні використовувати їх обережно, обовязково зіставляючи з іншими видами джерел [1, 21-23].
Що стосується конкретно зібраних Семашками матеріалів, то тут іноді ще й маємо справу з умисними спробами підлаштувати усні свідчення під власні концепції.
Спогади, зібрані українськими краєзнавцями Ярославом Царуком, Іваном Пущуком та Іваном Ольховським з цих самих місць, часто подають діаметрально протилежну картину подій сімдесятирічної давності [8-9; 13-22; 25].
Історик Роман Кутовий провів цікаве порівняння свідчень, записаних у 607 населених пунктах 11 районів сучасної Волинської області, згаданих у Семашків та названих українських пошуковців.
Кількість жертв, наведена польськими і українськими дослідниками, збігається або неістотно вирізняється лише у близько 20%, приблизно для такої ж кількості випадків розбіжність в оцінці кількості жертв коливається в діапазоні 20-100%.
У близько 60% випадків розходження в інформації величезні: стосовно кількості українських жертв доходить до різниці у 50 разів, а щодо польських жертв навіть у 150 разів [6, 102].
Тож маємо серйозні підстави сумніватися в достовірності спогадів (незалежно від того, зібрані вони польськими чи українськими дослідниками) як обєктивного джерела.
Спробуємо зясувати, яку інформацію про 11 липня 1943 року містять документи того часу. Насамперед, матеріали головних учасників протистояння польських та українських підпільників, а також, додатково, матеріали німецької окупаційної адміністрації та радянських партизанів.
Розгорнута мережа польського підпілля у своїх звітах ретельно описувала наростання польсько-українського конфлікту, починаючи з весни 1943 року.
Найраніше з відомих на сьогодні повідомлень, яке стосується антипольських акцій на Волині в липні 1943 року, датовано 31 липня. Невідомий підпільник під псевдонімом "Соболь" інформував міністра внутрішніх справ еміграційного уряду Владислава Баначика:
"Вбивства польського населення Волині, здійснювані українцями, посилюються. У період із 13 до 18 липня масові вбивства мали місце у: Гурові, Гурові Великому, Гурові Малому, Вигнанці, Здзярах, Забoлотці, Садовій, Новинах, Загаях, Порицьку, Олені, і Ожешині. У луцькій єпархії з 11 липня цього року вбито 40 ксьондзів" [12, 518].
Описані в документі події не стосуються дня, який нас цікавить - адже згідно зі звітом вони сталися наступного тижня, однак у пізніших документах польського підпілля більшість із названих населених пунктів будуть віднесені саме до тих, які атаковані в ніч з 11 на 12 липня.
Натомість у звіті генерала Тадеуша Коморовського, командувача Армії Крайової, від 19 серпня 1943 року згадуються антипольські акції саме в ці дні. Тут вказано: "11 і 12 липня вирізано 60 польських сіл на Володимирщині та Горохівщині" [28, 59].
Це коротке речення у звіті, по суті, є єдиним документальним підтвердженням великого географічного масштабу акції. Жодних деталей генерал не передає, хоча від описуваних подій минуло достатньо часу більше місяця. Документ не містить наголосу на одночасній атаці протягом однієї ночі, а йдеться про результати нападів за дві доби 11 і 12 липня.
20 серпня 1943 року міністр внутрішніх справ Владислав Баначик звітує про ситуацію на окупованих німцями колишніх теренах Другої Речі Посполитої за останні півроку.
"Останнім часом ці формації пише він про відділи бандерівської та мельниківської ОУН, а також загони Тараса Боровця "Бульби", на які великий вплив мають радянські агенти, розпочали масове вбивство польського населення.
Акція спочатку була спрямована проти поляків, залучених до німецької адміністрації, сільської та лісової, а потім поширилася і на місцевих польських селян. У Ковельському повіті у селах Голоби, Мельниця, Порицьк, Велицьк, Жмудче та інших українські банди вимордували близько 150 польських родин.
У Володимирському повіті українські вбивства зачепили 360 родин. Криваві розправи українців із поляками мали місце також у Костопільському повіті. Загалом жертвами українських злочинів стало близько двох тисяч осіб польської національності" [30, 45].
Жодних конкретних хронологічних привязок це повідомлення не містить, із контексту зрозуміло лише, що мова йде про літо 1943 року загалом. Важливо, що, згадуючи про ті ж терени, що й Коморовський (Володимирський повіт), Баначик не пише про жодну масштабну одночасну акцію протягом 11-12 липня.
У грудні міністр внутрішніх справ, отримавши додаткові звіти з місць, опрацював докладніший звіт про події на східних теренах у липні - серпні 1943 року. Тут у розділі "Волинь" знаходимо конкретну інформацію про знищені польські населені пункти.
Баначик уже пише про те, що "в середині липня одночасно в низці місцевостей українські банди напали на польське населення в західних повітах Волині, а саме Володимирському, Горохівському, в яких за минулі місяці панував ще відносний спокій" [29, 44].
Далі, спираючись на свідчення біженців із Волині, які опинилися в Галичині, він наводить перелік місцевостей, атакованих у Горохівському (25 сіл і колоній), Луцькому (8 сіл і колоній), Дубенському (17 сіл і колоній) та Володимирському (27 сіл і колоній) повітах [29, 44].
Отже, мова йде про 77 населених пунктів (цифра, близька до наведеної Коморовським), але точної інформації про час цих атак не наводиться, і знову-таки, з контексту можна зрозуміти, що йдеться або про липень та серпень 1943 року, або загалом про населені пункти, знищені від початку конфлікту до серпня 1943 року.
Натомість далі в тексті подано детальний звіт про події в околицях села Порицьк, які безпосередньо стосуються днів, що нас цікавлять. Тому дозволю собі розгорнуту цитату з цього документа:
"На цьому терені банди 11-13 липня водночас провели напади на низку місцевостей. До складу цих банд входили між іншим українці-селяни з сіл Самоволя, Грушів, Печихвости, Стрільці, причому в цих бандах було чимало жінок і підлітків.
Українці були озброєні в різнорідну зброю від автоматичних карабінів і гранат до лопат і вил. Вогнепальна зброя була як радянського, так і німецького походження. Акція почалася масово й майже одночасно 11 липня.
У місцевості Ожешин з тамтешніх 350 поляків живими залишалося заледве 60. Вціліли переважно ті, котрі в момент нападу перебували поза домом, і тільки вони змогли втекти поза кордони Волині.
Банда прийшла в 9-й годині рано під керівництвом знаного місцевими поляками Ґжегожа Возняка, вбраного в якусь радянську уніформу, у своєму розпорядженні мали тяжкий машиновий карабін і 6 автоматичних карабінів. Польське населення забрано з домів і вбито на краю лісу.
В містечку Порицьк 11 липня близько 11-ї зявилася велика банда в німецьких мундирах. Польське населення на той момент перебувало в костелі на недільному богослужінні. По людям, що виходили з костела, відкрито вогонь із карабінів і закидано їх ручними гранатами.
Вбито близько 100 поляків, важко поранено перед вівтарем ксьондза, також зруйновано вівтар підірванням під ним гарматного снаряду. Банда пограбувала містечко і близько 17-ї години відійшла в ліси.
В місцевості Заболотці українська банда замордувала 12 поляків, серед них одного священика.
В колонії Здзяри близько 17 польських родин було вбито місцевими українцями.
В місцевості Садова вбито коло 400 поляків. Вчинила це банда, яка складалася з 100 людей, озброєних у лопати й вила. Банда гуляла по околиці, довший час виловлюючи поляків, яким вдалося спочатку сховатися в сусідніх лісах.
В місцевості Новини замордовано 35 поляків.
В місцевості Загаї з близько 300 поляків, що мешкали там, вціліло заледве пять. Провідниками банди, що складалася з 100 людей, були знані місцевим полякам українці Федак і Жук" [29, 4445].
Отже, тут маємо перелік із семи сіл, які були атаковані між 11 і 13 липня 1943 року.
Інформацію про антипольські виступи 11 липня на Володимирщині підтверджує звіт командування АК Львівського регіону. Тут ідеться про напад на шість населених пунктів, які включали всі згадані у звіті Баначика (не враховано колонію Здзяри) [5, 262].
Згадка про антипольську акцію 11 липня 1943 року міститься також у польській листівці "Українці за Збруч", виданій у липні 1944 року [23, 74-75].
Слід нагадати, що ті самі населені пункти згідно з уже цитованим звітом від 31 липня зазначені як такі, що були атаковані між 13 і 18 липня.
Додаткову інформацію про антипольські акції, які відбулися в ніч із 11 на 12 липня у двох південних гмінах Володимирського повіту, містить спогад неназваного очевидця, наданий МВС як додаток до звіту в Лондон із жовтня 1943 року.
Ця розповідь відкриває важливі деталі: на думку автора спогаду, підготовка до акції стартувала напередодні, 10 липня, коли почалася мобілізація українців у селах. Увечері на місцях зборів пройшли віче, де мобілізованим оголошено, що вночі відбудеться акція проти поляків.
"О годині 2:30 по півночі 11 липня 1943 року, читаємо у свідченнях, почалася різня. Кожен польський будинок оточили не менше як 30-50 селян з холодною зброєю і двоє з вогнепальною.
Наказували відчинити двері, а у випадку відмови рубали двері. Кидали всередину будинків ручні гранати, рубали людей сокирами, кололи вилами, тих, хто тікав, застрелювали з автоматичних карабінів" [31, 48].
Убивства тривали до 11-ї години ранку. Після того почався грабунок майна розгромлених колоній. Крім перелічених в інших свідченнях семи населених пунктів, тут фігурують іще пять: Гурів Великий і Малий, Вигнанка, Зигмунтівка, Вітолдівка. При цьому, знову-таки, три з них у звіті за 31 липня фігурують як знищені між 13 і 18 липня.
Загалом, за твердженням очевидця, в результаті цієї акції загинуло більше тисячі осіб. Схожа атака, на його думку, відбулася і на півночі Володимирщини, але він не був її свідком, тому жодних деталей про це спогад не містить.
У дещо пізнішому звіті МВС, написаному на початку 1944 року, ці події названі організованою "національною революцією", яка вилилася у вбивства польського населення в "кільканадцяти селах Володимирського повіту 11-12 липня" [32, 40].
Отже, в польських документах того часу знаходимо доволі детальні описи кільканадцяти (тобто між 11 і 19) акцій, які відбулися в ніч із 11 на 12 липня, точно названо 12 місцевостей (хоча датою знищення частини з них також названо період між 13 і 18 липня).
Проте немає свідчень про наведені Коморовським масштаби - 60 населених пунктів - тому можна припустити, що у звіті генерала йшлося про результати антипольських операцій протягом цілого липня 1943 року.
Тим паче ніде в польських документах немає підтвердження про понад 150 сіл, атакованих протягом однієї ночі.

- - - Добавлено - - -

............................

[Andrij]

Очевидно, що операція, яка передбачала би одночасну атаку хоча б 60 населених пунктів, вимагала серйозної координації, і тому мала би залишити бодай якісь документальні сліди і в матеріалах УПА, у звітах різних її територіальних підрозділів. Натомість такої інформації (принаймні поки що) не віднайдено.
Маємо лише два українські документи, які детально переповідають про антипольські акції 11 липня. Одним із них є звернення до поляків штабу загону УПА "Січ" (діяв на теренах Володимирського повіту) від 15 липня.
Тут ідеться про спробу встановити домовленості між українським підпіллям і штабом якогось із польських партизанських загонів. Із монографії Рафала Внука і Гжегожа Мотики дізнаємося, що йдеться про Зиґмунта Румеля "Кшиштофа Порембу" та Кшиштофа Маркевича "Чарта". У версії польських авторів відсутні деталі цього інциденту, подано лише, що польські командири були вбиті українцями під час переговорів [34, 7576].
Ці домовленості було зірвано атакою поляків у ніч із 10 на 11 липня на український штаб. Українські повстанці атаку відбили і у відповідь "рішили покарати польський штаб з найбільшою суворістю, що і зробили, причому потерпіло польське населення, на терені якого цей штаб знаходився" [7, 754].
Детальніше про ситуацію, описану в документі, можна прочитати в Івана Ольховського. Дослідник вказує, що у квітні 1943 року вояки повстанського загону "Січ" звільнили від німецької окупаційної присутності кілька сіл Турійського району. Серед цих населених пунктів було польське село Домінополь.
Попри те, що довкола вже вирувала війна між українцями і поляками, тут до протистояння не дійшло. Більше того, командування "Січі" звернулося до місцевого населення з пропозицією сформувати військовий відділ, який би разом із вояками УПА тримав оборону проти можливого наступу німців.
Такий загін із 90 осіб було створено, проте мирне співіснування було нетривалим і завершилося кривавими подіями у Домінополі.
За версією командування загону "Січ", польські вояки почали передавати інформацію про повстанський штаб, його розташування, особливості охорони та плани німецькій поліції, а в ніч із 10 на 11 липня спробували захопити сам штаб. У відповідь українські повстанці наступного дня знищили польський відділ та все село Домінополь, що було його базою [9, 16-18].
Отже, маємо інформацію про антипольську акцію, проведену 11 липня, визнання того, що під час неї постраждало цивільне населення. Але в цьому документі не знайдемо даних про те, що згадувана подія була елементом ширшої антипольської операції, розпочатої того ж дня.
Навпаки, тут міститься виправдання за вбивство цивільного населення: "Вияснюємо, що ми не маємо наміру ліквідувати польського населення, а те, що сталося, ― було конечним у власній обороні. По кров мирного польського населення не посягаємо" [9, 16-18].
Про ці події розповідає ще один документ українського підпілля "Звіт з боїв загону "Січ"". У ньому читаємо: "11.VІІ. на Бискупчин в боївку Ч. 6 виїхало 30 чоловік, щоб провести ліквідацію сексотів, рекрутованих переважно з польського населення. Знищено около 2 тисяч осіб.
По нашій стороні жертв не було. 12.VІІ. виїхало на Домінополь 150 стрільців, де провадили ліквідацію польського штабу і польських сексотів. Знищено приблизно 900 осіб, у тому числі 10 польських партизанів, що знаходились в цьому штабі" [4].
Отже, на терені діяльності загону "Січ" протягом двох днів, 11 і 12 липня, відбулися антипольські операції, жертвами яких стало близько трьох тисяч осіб, серед них цивільне населення. На думку українського історика Івана Патриляка, ці акції "вписувалися в загальну канву т. зв. боротьби з польськими "сексотами" та осередками польської самооборони, які тероризували навколишні українські села і були "випадовими базами" для німецько-польської поліції та радянських партизанів.
Однак доволі масштабні втрати, яких зазнало польське населення під час цих нападів, і відверте небажання повстанців розбиратися, хто був "сексотом", а хто ні, породили пізніші уявлення про особливий розмах акції" [10, 408].
Схоже пояснення своїх дій потім давало саме командування загону "Січ", при цьому намагалося заспокоїти поляків, що жили на контрольованих ним теренах.
У листівці "До польського населення" від 17 липня 1943 року зазначалося: "Міри, що були примінені до поляків деяких громад, були засобом забезпечення українського населення перед плянованою зрадою, і не будуть вони поширюватися на тих громадян-поляків, що стоять на ґрунті співпраці з нами [...].
Закликаємо лояльне польське населення не піддаватися ворожій агітації і не покидати своїх осель, а спокійно працювати на своїх господарствах" [3].
Документів УПА з інших теренів Волині, які б розповідали про акції 11 і 12 липня і мали би підтвердити тезу про масштабну операцію, не виявлено, принаймні досі.
У звіті командира "Крука" за період із 11 червня до 10 липня 1943 року згадано вже проведені на той час антипольські акції, в результаті яких "в терені рідко можна зустрінути якогось ляшка. Вони, так як і німці, згуртувались в більші окружні міста та по районних центрах і тільки час від часу роблять напади в теренах" [26].
Відтворити з цих обмежених даних масштаби акцій чи якісь деталі їх проведення, на жаль, неможливо. Імовірно, мова йде про підсумок кількамісячного протистояння з поляками від початків навесні 1943 року. Хронологічні рамки самого звіту обмежуються періодом від 11 червня до 10 липня - відповідно дата, яка нас найбільше цікавить, опинилася поза увагою звітодавця.
В інших звітах ідеться про акції другої половини липня, при цьому подається ретельна інформація про їх перебіг. У свідченнях Юрія Стельмащука розповідається про масштабні антипольські дії, проведені його відділами, але не в липні, а в серпні 1943 року. Тут немає жодних згадок про "загальний антипольський наступ" у ніч із 11 на 12 липня.
Багато інформації про польсько-українське протистояння влітку 1943 року можна віднайти в архівно-кримінальній справі на чотового УПА Степана Редешу. Він, зокрема, детально розповідає про знищення польських сіл на Любомльщині у серпні [2].
Ані в цій справі, ані в десятках інших, заведених проти колишніх повстанців, що їх переглянув автор в архіві СБУ, не віднайдемо інформації про масштабну операцію 11-12 липня.
Попри упередження автора цих рядків до таких документів як обєктивного джерела, важко припустити, що радянські органи слідства чомусь би приховували таку інформацію. Швидше навпаки, її було б використано не тільки слідчими, але й потужно розкручено радянською пропагандою як доказ злочинності українського націоналізму.
Жодних німецьких документів про акції цього дня поки теж не виявлено. Очевидно, що німецька окупаційна адміністрація не могла не помітити великої операції.
Як, зрештою, і радянські партизани, що детально інформували своє керівництво про події на Волині, зокрема про антипольські акції. До прикладу, серед їхніх донесень можна знайти доволі детальну інформацію про трагічні події, що сталися 18 липня у Володимирі-Волинському.
"У місті, читаємо в повідомленні зєднання партизанських загонів імені Шукова, відбувалося масове побиття поляків бандерівцями (українськими націоналістами), що зібралися на недільне богослужіння.
Поляків били в костелах і на вулицях, внаслідок чого вбито 18 ксьондзів і до 1 500 громадян. Німці цьому побиттю не заважали і лише через кілька днів випустили звернення до поляків йти на службу в поліцію і жандармерію для боротьби з бандерівцями" [27].
Інше повідомлення загону Бегми за 28 липня є менш детальним і містить таку інформацію:
"Кілька тисяч осіб бульбівців з 10-го до 20-го липня повели наступ проти польських сіл Чутаєтєв, Вафи, Голи, Пісочна, Тур, Сошникіно [назви сіл перекручені звітодавцем В.В.] та інших. На шляху все спалили, по-звірячому мордували населення, згодом відійшли на північ.
Основний опір дали озброєні поляки села Бути, під керівництвом ксьондза. Втрати поляків 400 осіб убитими. Загін командира Дорошенка, що прийшов на допомогу з Рівненської області, разом із поляками знищив сотню націоналістів. Захоплено 6 кулеметів.
Для надання допомоги полякам на боротьбу з бульбівцями і для виводу польського населення нами спрямовано 3 партизанських загони".
Отже, в повідомленні йдеться про антипольську акцію з участю значної кількості повстанців, яка відбулася приблизно в той відрізок часу, що нас цікавить. Але й тут не знаходимо підтвердження про операцію, що мала б охопити понад сотню сіл і здійснювалася протягом однієї ночі.
Отже, теза про масштабну координовану акцію, що 11-12 липня охопила значні терени Волині, наразі не віднайшла документального підтвердження.
Сумніви щодо спроможності повстанців здійснити таку масштабну операцію обґрунтував у своєму дослідженні Іван Патриляк.
"Якщо припустити, пише він, що для атаки на село потрібно було б виділити бодай одну чоту (30-40 озброєних осіб) і сотню змобілізованих та озброєних сокирами і вилами селян, то ми отримаємо цифру 1,8-4 тисяч повстанців, які мали би брати участь в акції 1112 липня. Це занадто велика кількість як для декількох районів.
Враховуючи, якими силами УПА диспонувала на півдні Волинської області в липні того року, очевидно, могло йтися про напад на 20-25 населених пунктів, але не більше. Навіть за таких умов це була доволі складна з технічного погляду операція" [10, 408].
Спробуємо підсумувати виявлену інформацію про події 11-12 липня 1943 року. Очевидно, в цю ніч (як і в багато попередніх та наступних) мали місце протипольські виступи, які призвели до втрат серед польського населення. Особливо значними були вони у двох населених пунктах на терені діяльності загону УПА "Січ".
Проте інформація про географічний масштаб акцій (теза про те, що вони охоплювали мало не всю Волинь, тоді як у документах ідеться лише про південну частину Володимирського повіту; вказування на понад півтори сотні атакованих польських населених пунктів, хоч у польських документах мова йде про кільканадцять) є суттєво перебільшеною.
Саме перебільшена кількість нападів на польські села стала хибним засновком, з якого зроблено висновок про масштабну антипольську операцію, "генеральний антипольський наступ", який нібито мав відбутися одночасно мало не по всій території Волині.
А звідти, знову-таки, зроблено висновок про існування наказу, що приписував цілковите знищення поляків, надавав антипольським виступам чітко продуманого характеру масштабної етнічної чистки.
Суспільні дискусії довкола питань минулого часто набувають гострого характеру, особливо в державах, що тривалий час були позбавлені права на обєктивний, незаідеологізований погляд на свою історію.
Звичайно, активну роль у них беруть й фахові дослідники. Їхнє завдання у таких суперечках стримувати надмірну політизацію та наближати до фактів. При цьому історики мають використовувати свої професійні навички роботи з первинними джерелами та спеціальні дослідницькі методики.
На жаль, в оцінці подій 11 липня 1943 року деякі дослідники, які займалися цим питанням, відіграли зовсім іншу роль. Висунуті ними гіпотези, попри те, що не опиралася на надійну джерельну базу, стали підставою для різноманітних політичних спекуляцій довкола важких сторінок минулого.

Жертви польсько-українського протистояння заслуговують на вшанування памяті, і найкращим виявом шани до них з боку істориків є скрупульозні дослідження правди про причини, перебіг та масштаби цієї трагедії.

А її масштаби були значними і без жодних надумувань та перебільшень. Достатніми для того, аби зрозуміти, якою ціною оплачені сьогоднішні приязні стосунки між нашими народами, і бути готовими захистити їх від спроб нерозумних політиків ці взаємини зруйнувати.

Дивіться також:

Волинська трагедія 1943-44 рр. Пошук між двома правдами

Правляча партія Польщі відмовилася від терміну "геноцид" у резолюції Сейму

Волинь: невдала спроба "остаточного розв'язання" історичної проблеми

Депутат Сейму Мирон Сич: "Зараз не 1943 рік, ми заслужили на примирення"

Історик Андрій Портнов: "Волинська різанина - найтемніша сторінка УПА"

В'ятрович: "Волинська трагедія - частина польсько-української війни"

Інші матеріали за темою "Волинська трагедія"

-----------------------------------------

ДЖЕРЕЛА:

1. Вятрович В. М. Друга польсько-українська війна. 19421947. К.: Вид. дім "Києво-Могилянська академія", 2012.
2. ГДА СБ України. Ф. 13. Спр. 1020. Арк. 164176.
3. ГДА СБ України. Ф. 13. Спр. 376. Т. 34. Арк. 92.
4. ГДА СБ України. Ф. 13. Спр. 376. Т. 66. Арк. 7.
5. Ільюшин І. А. Українська повстанська армія і Армія Крайова. Протистояння в Західній Україні (1939―1945 рр.). ― К.: Вид. дім "Києво-Могилянська академія", 2009.

[briar]

«Волынская резня» в документах советских органов государственной безопасности
1. Спецсообщение УКР «Смерш» 1-го Украинского фронта о преступлениях украинских националистов села Могильницы, 20 мая 1944 года.

4 мая с. г. отделом «СМЕРШ» 74 ск 1-й Гвардейской армии на основании материалов и свидетельских показаний были арестованы активные украинские националисты села Могильницы, Будзановского района, Тарнопольской области:
КОЗЛОВСКИЙ Леонид Григорьевич, 1893 года рождения;
КРИЧКОВСКИЙ Иосиф Антонович, 1910 года рождения;
КОРЧИНСКИЙ Иосиф Петрович, 1910 года рожд.;
ТЕРЛЕЦКИЙ Петр Иванович, 1906 года рождения.
Расследованием установлено, что указанные лица являясь членами «ОУН» вели активную борьбу по уничтожению лиц лойяльно настроенных по отношению к Советской власти. Среди населения проводили националистическую пропаганду за создание «Самостийной» Украины. Свидетель РЫЖИЙ С. А. на допросе от 3.V. об антисоветской деятельности КОЗЛОВСКОГО Л.Г. показал:
« КОЗЛОВСКИЙ с приходом немецких захватчиков в с. Могильницы, в июле 1941 года, добровольно поступил на службу в украинскую полицию, состоявшую из националистов-бандеровцев, был вооружен карабином и носил повязку со значком «Трезубец».
В июле 1941 года он арестовал три еврейских семьи: ГЕЛИС, МЕНДЕЛЬ и ВОРУН, состоявшие из 18 человек стариков, подростков и детей в возрасте от 6 месяцев до 12 лет. Все они были отведены в лес, где взрослых расстрелял, а детей от 6 месяцев до 6 лет, брал за ноги ударял их головами о дерево, затем бросал в яму.
Перед приходом частей Красной Армии в марте с. г. он ходил по селу и предлагал жителям прятать имущество и продукты питания заявляя скоро придут грабители большевики, прячьте скот, продукты питания и имущество
КОЗЛОВСКИЙ рассказывал следующее: когда придут красные войска, УПА на время уйдет в Карпатские горы, затем возвратятся и с помощью нас местных оуновцев будет громить советские тылы и работников НКВД. Красная Армия под напором немцев, УПА и Галицкой армии вскоре будет уничтожена.»
Преступная деятельность арестованного КРИЧКОВСКОГО аналогична преступлениям КОЗЛОВСКОГО, он также принимал участие в расстрелах советских граждан, длительное время работал в украинской полиции.
Свидетель ЯНИЦКИЙ С. И. о КРИЧКОВСКОМ показал:
«В ночь на 18 марта украинские националисты-бандеровцы учинили массовое убийство поляков в с. Могильницы. Они под видом советских партизан, в масках, врывались в дома поляков и производили самые жестокие издевательства над ними, резали их ножами, рубили топорами детей, разбивали головы, после чего с целью скрытия своих преступлений сжигали.
В упомянутую ночь бандеровцы замучили, зарезали и расстреляли до 100 чел. советских активистов, евреев и поляков. В эту же ночь была вырезана моя семья жена, 17-летняя дочь и сын. В мой дом ворвалось до 15 националистов, среди которых я опознал. бандеровца КРИЧКОВСКОГО Иосифа Антоновича, принимавшего непосредственное участие в убийстве моей семьи.»
Проверяя показания свидетеля ЯНИЦКОГО в лесу около Могильницы Будзановского района, в ямах было обнаружено 94 трупа замученных жителей с. Могильницы, которые были убиты националистами в ночь на 18. III. 44 года.
Арестованные националисты КОРЧИНСКИЙ и ТЕРЛЕЦКИЙ также принимали активное участие в уничтожении советских граждан. Установлено, что ими лично расстреляны в 1941 году: работники НКВД ГОЛОВЕЦКИЙ и ГОРЕНЯК, секретарь комсомольской организации САЛИЙ Павел, председатель колхоза ВЫЛИНСКИЙ Иосиф и две еврейские семьи.
Следствие по делу арестованных ведет отдел «Смерш» 1 Гвардейской Армии.

ЦА ФСБ. Ф. 100. Оп. 11. Д. 7 Л. 231234.
Оригинал, машинопись.
Александр Дюков Алексей Яковлев ЗАБЫТЫЙ ГЕНОЦИД «Волынская резня» 19431944 годов Документы и исследования / Забытый Геноцид. «Волынская резня» 19431944 годов


Это официальный документ, в отличие от нацистской укробрехни.

[Andrij]

1. Кутовий Р. С. Спогади як джерело даних про цивільні жертви українсько-польського збройного конфлікту на Волині в роки Другої світової війни // Наук. вісн. Волин. нац. ун-ту ім. Лесі Українки. № 10. 2011.
2. Літопис УПА. Нова серія. Т. 11: Літопис УПА. Нова серія. Т. 11: Мережа ОУН(б) і запілля УПА на території ВО "Заграва", "Турів", "Богун" (серпень 1942 грудень 1943). К. Торонто, 2007.
3. Ольховський І. А. Кривава Волинь. Кн. 1: Українсько-польське протистояння на теренах Любомльського та Шацького районів у 1939―1945 роках. ― К., 2008.
4. Ольховський І. А. Кривава Волинь. Кн. 2: Українсько-польське протистояння на терені Турійського району Волинської області у 19391945 роках. К., 2011.
5. Патриляк І. К. Встань і борись! Слухай і вір": українське націоналістичне підпілля та повстанський рух 19391960 рр. Львів, 2012.
6. Поляки і українці між двома тоталітарними системами. 19421945. Варшава К., 2005. Т. 1.
7. Польща та Україна у тридцятих-сорокових роках ХХ століття. Невідомі документи з архівів спеціальних служб. ― Т. 4: Поляки і українці між двома тоталітарними системами. 1942―1945. ― Ч. 1 / Ред. Є. Тухольський, Ю. Шаповал та ін. ― Варшава ― К., 2005.
8. Пущук І. А. Трагедія українсько-польського протистояння на Волині 19381944 років. Володимир-Волинський район. Луцьк, 2011.
9. Пущук І. А. Трагедія українсько-польського протистояння на Волині 1938―1944 років. Горохівський район. ― Луцьк, 2010.
10. Пущук І. А. Трагедія українсько-польського протистояння на Волині 19381944 років. Іваничівський і Локачинський райони. Луцьк, 2010.
11. Пущук І. А. Трагедія українсько-польського протистояння на Волині 19381944 років. Камінь-Каширський, Любешівський, Ратнівський і Старовижівський райони. Луцьк, 2011.
12. Пущук І. А. Трагедія українсько-польського протистояння на Волині 1938―1944 років. Ківерцівський район. ― Луцьк, 2008.
13. Пущук І. А. Трагедія українсько-польського протистояння на Волині 19381944 років. Ковельський район. Луцьк, 2011.
14. Пущук І. А. Трагедія українсько-польського протистояння на Волині 1938―1944 років. Луцький район і м. Луцьк. ― Луцьк, 2009
15. Пущук І. А. Трагедія українсько-польського протистояння на Волині 19381944 років. Любомльський і Шацький райони. Луцьк, 2011.
16. Пущук І. А. Трагедія українсько-польського протистояння на Волині 19381944 років. Рожищенський і Маневицький райони. Луцьк, 2009.
17. Пущук І. А. Трагедія українсько-польського протистояння на Волині 19381944 років. Турійський район. Луцьк, 2009.
18. Сивіцький М. Історія польсько-українських конфліктів: у 3 т. К.: Вид-во ім. О. Теліги, 2005. Т. 3.
19. Снайдер Т. Перетворення націй. Польща, Україна, Литва, Білорусь 15691999. К.: Дух і літера, 2012.
20. Царук Я. В. Трагедія волинських сіл. Українські та польські жертви збройного протистояння. Володимир-Волинський район. ― Львів, 2003.
21. ЦДАВО України. Ф. 3833. Оп. 1. Спр. 112. Арк. 8.
22. ЦДАГО України. Ф. 62. Оп. 1. Спр. 247. Арк. 84.
23. Armia Krajowa w dokumentach. 1939―1945. ― Т. III. Kwiecień 1943 ― lipiec 1944. ― Londyn, 1976.
24. Ministerstwo Spraw Wewnętrznych. Wydział Społeczny. Sprawozdanie № 11/43 // Hoover Institution Archives. Poland. Ministerstwo Spraw Wewnętrznych. Box 8, folder 9.
25. Ministerstwo Spraw Wewnętrznych. Wydział Społeczny. Sprawozdanie № 4/43 // Hoover Institution Archives. Poland. Ministerstwo Spraw Wewnętrznych. Box 609, folder 9.
26. Ministerstwo Spraw Wewnętrznych. Wydział Społeczny. Sprawozdanie sytuacyjne z Ziem Wschodnich № 5/44. Październik 1943. Londyn, 1944 // АЦДВР. Ф. 30. К. 10.
27. Ministerstwo Spraw Wewnętrznych. Wydział Społeczny. Sprawozdanie sytuacyjne z Ziem Wschodnich № 8/44. Listopad, grudzień 1943, styczeń 1944. Londyn, 1944 // АЦДВР. Ф. 30. К. 10.
28. Motyka G. Ukraińska partyzantka 19421960. Warszawa, 2006.
29. Motyka G., Wnuk R. Pany i rezuny. Współpraca AK-WiN i UPA. 19451947. Warszawa, 1997.
30. Nasze Ziemie Wschodnie. Dodatek miesięczny Rzeczypospolitej Polskiej. Sierpień październik, 1943. № 5 // Mykola Lebed Papers. Ukrainian Research Institute Library, Harvard University.
31. Projekt Uchwały Sejmu Rzeczypospolitej Polskiej o ustanowieniu 11 lipca Dniem Pamięci Męczeństwa Kresowian [Електронний ресурс] // Режим доступу: http://www.senat.gov.pl/gfx/senat/us...ki/300/331.pdf
32. Projekt Uchwały Sejmu Rzeczypospolitej Polskiej w sprawie ludobójstwa dokonanego przez OUN-UPA na ludności polskiej Kresów Wschodnich w latach 19391947 [Електронний ресурс] // Режим доступу: http://www.orka.sejm.gov.pl/Druki7ka.nsf/Projekty/7-021-204-2013/$file/7-021-204-2013.pdf
33. Przed akcja "Wisła" był Wołyń / Praca zbiorowa pod red. W. Filara. Warszawa: Swiatowy Zwiazek Zolnierzy Armii Krajowej. Okreg Wolyn, 1997.
34. Siemaszko W., Siemaszko E. Ludobójstwo dokonane przez nacjonalistów ukraińskich na ludności polskiej Wołynia 1939―1945. ― Warszawa, 2000.
35. Sprawozdanie stenograficzne z 94 posiadania Sejmu Rzeczypospolitej Polskiej w dniu 7 czerwca 2011 (pierwszy dzień obrad) [Електронний ресурс] // Режим доступу: http://www.orka2.sejm.gov.pl/StenoInter6.nsf/0/a944529cea8b1b15c12578ae0033b350/$FILE/
36. 94_a_ksiazka.pdf

[briar]

2. Из протокола допроса заместителя командира куреня УПА «Крука» Льва Яскевича, 28 сентября 1949 года


Вопрос: Расскажите, где и когда банда УПА куреня «Крука» участвовала в истреблении и грабежах польского населения.
Ответ: Банда УПА куреня «Крука» непосредственное участие в истреблении и грабежах польского населения принимала в следующих селах Шумского района: Забара, Мосты и Куты.
Вопрос: А кто проводил истребление и грабеж польского населения в селах Ст. Гуты, Залужье Шумского района и в селе Майданы Мизочского р-на Ровенской области?
Ответ: В селах Майданы, Залужье, Ст. Гуты больше всего действовала банда УПА куреня «Беркута», эта банда и проводила непосредственное истребление и грабеж населения в указанных селах.
Вопррос: По чьему распоряжению проводились истребление и грабеж польского населения?
Ответ: Как мне известно, истребление и грабеж польского населения проводились по приказанию командира куреня «Крука», а «Крук» непосредственно получал распоряжения от «Энея».
Вопррос: Когда банда УПА куреня «Крука» проводила истребление и грабеж польского населения?
Ответ: Банда УПА куреня «Крука» истребление и грабеж польского населения проводила в апреле 1943 года.
Вопрос: Занимая должность заместителя командира куреня «Крука», какое Вы личное участие принимали в истреблении и грабеже польского населения?
Ответ: Истребление и грабеж польского населения в селах Забара, Мосты и Куты проводились под руководством «Крапивы» заместителя командира куреня «Крука» по боевой подготовке и под моим личным руководством как заместителя командира куреня «Крука» по хозяйственной части. Под нашим руководством находилось около 30 бандитов УПА, которые по заданию «Крапивы» и лично моему, в указанных селах было частично уничтожено (путем расстрела) истреблено польское население, а их имущество разграблено бандой и сожжено полностью. Припоминаю, что только в селе Забара Шумского района нами было уничтожено 10 или 15 семейств польского населения. Сколько семейств было уничтожено в других селах, я не помню. Можно сказать и так, что население, которое не успело полностью выехать из села, оно было полностью истреблено, при истреблении населения не обращалось внимания ни на детей, ни на стариков, уничтожали всех до единого от мала до велика.
Такое положение было и в Старых Гутах, и в Майданах. Но я лично там участия не принимал.
Вопррос: На очной ставке со свидетелем Журик Вы показали, что село Майданы было сожжено также Вами. На сегодняшнем допросе Вы этого не показываете. Уточните свои показания.
Ответ: Действительно, село Майданы, где проживали одни поляки, было сожжено полностью бандитами УПА, но в этом участие принимал курень «Беркута», а курень «Крука» в истреблении и грабеже польского населения в с. Майданы не принимал, следовательно, никакого участия в этом не принимал и я. На очной ставке я также говорил, что село Майжпны было уничтожено сожжено полностью, но только куренем «Беркута», где я не находился.

ДА СБУ. Ф. 13. Д. 1020. Л. 214220.
Оригинал, рукопись.

Александр Дюков Алексей Яковлев ЗАБЫТЫЙ ГЕНОЦИД «Волынская резня» 19431944 годов Документы и исследования / Забытый Геноцид. «Волынская резня» 19431944 годов

[Andrij]

«Волынская резня» в документах советских органов государственной безопасности

Это официальный документ, в отличие от нацистской укробрехни.

А Вы украинский знаете?

Может смогли перевести хоть общий смысл статьи?

Может имеете какое-то отношение к полякам и украинцам?

Нет?

Зачем тогда публикуете ГБшное чтиво - стреляете по воробьям в землю на всякий случай?

Впрочем, людям, которым главное принципиально все забросать грязью без разбору, пояснять не имеет смысла, думаю.

- - - Добавлено - - -

2. Из протокола допроса заместителя командира куреня УПА «Крука» Льва Яскевича, 28 сентября 1949 года

Красные комиссары резали все национальности без разбору, но вы костьми ляжете за труп союза, верно?

Союзно-развалившиеся ГБшные агитки можете выбросить в мусор, там уже разобрать что правда что ложь тяжело, да и нет желающих.

Пакт Гитлера-Сталина и тот достали с огромным трудом на свет.

Там, где вы побывали и рассказываете теперь о фашистах литовцах, украинцах (русских?) и пр. - забыть о вас хотят с неописуемой скоростью, ведь союза ваш помер, захлебнувшись от пролитой им крови.

Наслаждайтесь на его развалинах мемуарами ГБстов, ходящих на ветеранских парадах и промывающих мозги уже в основном со страниц мемуаров, на ограниченной территории, к счастью.

П.С. лживая история умрет с анонимными брайарами и иже с ними неназвавшимися

[briar]

А Вы украинский знаете?
но вы костьми ляжете за труп союза, верно?

Мне деревенский диалект ни к чему.
Зачем мне такие как вы в Союзе...
Вы же в европу собрались...

Вопрос: Расскажите, каким путем производилось убийство польского населения в колонии Болеслаука.
Ответ: Примерно в мае м-це 1943 года, числа не помню, в ночное время ко мне на квартиру пришел войсковой станичный села Горичи Гордиюк и сказал, чтобы я оделся и шел с ним. Я быстро оделся, вышел на улицу, где стояла пара лошадей, запряженных в повозку, на повозке сидели Гордиюк, Радюк, «Дубовой» и еще трое мужчин, совершенно мне не знакомых. Я сел к ним на повозку, и мы поехали в колонию Болеслаука. Когда мы приехали, то там уже было около 100 человек из разных украинских сел. К нашему приезду уже вокруг колонии было выставлено оцепление. Здесь «Дубовой» вынул из повозки винтовку и дал мне. Часть была вооружена настоящими винтовками, а остальные кто чем, кто лопатами, кто вилами.
«Дубовой», Гордиюк, Радюк и еще не помню кто пошли в глубь колонии. Через несколько минут послышались крики людей. Как только услышали крик, сразу со всех сторон ринулись к домам бандиты и началась битва. Беззащитные поляки не могли оказать сопротивления, их били чем попало на улице, в квартире, в сарае и т. д. Лично я убил двух поляков мужчин в возрасте от 25 до 30 лет. Битва длилась около четырех часов, а потом ушли из колонии и разошлись по домам.
Вопрос: Сколько человек было убито в этот раз Вашей бандой?
Ответ: В этот раз было убито нашей бандой около 40 человек поляков.

ДА СБУ. Ф. 13. Д. 985. Л. 130133.
Оригинал, рукопись.

[briar]

Киев, Июнь 20 (Новый Регион, Константин Зельфанов) Сенат Польши принял резолюцию по 70-летию так называемой Волынской трагедии. За принятие текста документа проголосовало большинство депутатов верхней палаты польского парламента. Как сообщает радио «Свобода», 55 сенаторов было «за», 20 «против», а 10 воздержались.
В заявлении говорится о том, что 9 февраля 1943 года нападением отрядов УПА на Волынское село Паросля «началась грубая акция физического уничтожения поляков, которая проводилась бандеровской фракцией ОУН и УПА».
В документе сказано, что жертвами антипольской акции УПА стали около 100 тысяч поляков. Трагические события 1943 года в заявлении названы «этнической чисткой с признаками геноцида».
По мнению сенаторов, такое определение Волынской трагедии можно обосновать тем, что события имели организованный массовый характер и сопровождались жестокостью.
NR2.ru: NR2.RU::: Сенат Польши официально обвинил УПА в уничтожении 100 тысяч поляков / 20.06.13 / Киев

[Andrij]

Видите ли, так повелось, что недосказанная правда больше похожа на ложь.

Вы флудите в теме однобокими заявлениями о страшных украинцах, забывая о "хороших поляках".

Каждый пишет в меру своих возможностей, а может и способностей.

Поскольку вы сельского языка не знаете, уверен, не знаете и городского и потому понять или убедить украинца вы не в силах при всей потуге бумажек, на которые опираетесь как на истину от неизвестного анонима.

Такова им и цена - "анонимно-истинная".

А вот правда - но это не для вас, вы, нас сельских и городских украинцев вряд ли поймете и в своей пропаганде - убедите.

Дорогі мої польські брати!

Я визнаю, злочин був на Волині, тяжкий злочин. Але то не був геноцид, а тільки спровокований окупантами України та Польщі месницький розгул за те, що чинила королівська, шляхетська, панська влада упродовж віків на землях України.

Часи, в яких ми живемо це часи поєднання й порозуміння між нашими народами.

Ми не маємо права оголошувати жоден злочинний епізод із нашої спільної історії актом, який може перекреслити все, чого ми досягли в епоху нашої спільної перемоги над фашистською Німеччиною й над комуністичною Росією.

Якщо ми почнемо рахувати жертви, які поніс польський народ від української зброї і жертви, які поніс український народ від польської зброї ми збожеволіємо.

Закликаю вас, мислячі поляки, подумати над тим, кому служитимуть ваші звинувачення українського визвольного збройного руху, що був жорстоким, бо відповідав на жорстокість? Живіть майбутністю, а не минувшиною, бо з кожної роздряпаної старої рани нічого, окрім крові, не вийде!

Великий поляк, син України, Юліуш Словацький, пророкував воскресіння України як держави. Подумайте, кого ви можете зрадити сьогодні. Це ж ваш і наш пророк Словацький, це ваш і наш мислитель Єжи Гедройць, це ж ваш і наш духовний учитель Іван-Павло ІІ, це ваш і наш видатний політик Збігнєв Бжезінський.

Ті, хто виступає сьогодні в Польщі зі страшним та несправедливим осудом української визвольної зброї, повторюють наклепи нашого ворога.

Ворога, який триста років учив нас ненавидіти поляків, а тепер узявся повчати й вас, що треба знов ненавидіти найближчого й каяттям пойнятого сусіда.

"До поляків"

Дмитро Павличко _ Середа, 19 червня 2013, 14:24

[briar]

Видите ли, так повелось, что недосказанная правда больше похожа на ложь.
Вы флудите в теме однобокими заявлениями о страшных украинцах, забывая о "хороших поляках".

Украинцы - это гражданство. Не перепутай, кутузевич.
Вы, батенька, не поняли. Для меня что укры, что поляки - католикоуниатораскольнические нацисты, злобные буратины искуственных наций, вырубленные из славян злобным европейским Папой Карлой италийским.
Просто когда вы тут начинаете заниматься своим обелением, а полячишки своим - приходится тыкать вас в ваши национальные подвиги.
И ваша общая ненависть к России и облизывание немецкого и амерского сапога, вашего холуйского завышенного самомнения - от вашего холуйства и второсортности, как искусственно вырубленных народов - санитарного кордона от русской православной цивилизации..
И холуям всегда - объедки...


перемоги над фашистською Німеччиною й над комуністичною Росією.- не ну смех.....
Какая то дикая лживая клоунада...
Холоп к холопу...