Код российской цивилизации

[Gaiy]

Бабель
Росіяни наперед розділили українців на чотири сорти та могли захопити Київ. Завадив оптимізм путіна. Головне зі звіту британських аналітиків про перше півріччя масштабної війни.
Частина перша
Антон Семиженко Редактор: Юліана Скібіцька
Дата: 21:29, 2 грудня 2022
Лондонський Королівський інститут обʼєднаних служб (RUSI), що досліджує питання воєн та озброєння в інтересах британської армії, випустив масштабний аналіз першого півріччя російсько-української війни. Щоб його написати, дослідники RUSI Джек Вейтлінг і Нік Рейнольдс від початку року побували в Україні шість разів. Вони налагодили контакт із керівництвом української армії, отримали частину внутрішніх документів Генштабу та інструкції для різних підрозділів окупантів. Це допомогло зрозуміти початкові плани росіян. Співавтором документа став український військовий ― екскомандувач Десантно-штурмових військ та Операції обʼєднаних сил на Донбасі Михайло Забродський. Аналіз містить 69 сторінок і написаний якомога більш відсторонено, адже його мета ― дати британським військовим зрозуміти, якою є сучасна велика війна і чого чекати від теперішньої російської армії. Звіт обривається на липні: контрнаступальні операції українців RUSI не описує, щоб не зашкодити їхньому подальшому наступу. Однак плани росіян щодо окупації, їхні перші успіхи та помилки, деталі битви за Київ і літнього протистояння на Донбасі викладено детально, про деякі з цих деталей стало відомо вперше. «Бабель» переказує найцікавіше зі звіту ― у двох частинах. Це перша. Вона пояснює, як росія готувалася до війни, чим відповіла Україна і чому в росіян не вийшло захопити Київ хоча шанс у них був.
Як росія готувалась до війни.
Навесні 2021 року росія вперше зосередила біля українських кордонів великий контингент військових. Вона переслідувала кілька цілей. По-перше, спонукати Захід натиснути на Київ, щоб той втілив вигідні кремлю «Мінські домовленості».
Довідка: Документ, який у 2015 році підписали Україна, росія та представники низки західних країн, що брали участь у врегулюванні війни на сході України. Цей документ ухвалили після чутливої для України втрати Дебальцевого. Завдяки цим домовленостям «л\днр» мали отримати автономію у складі України. За задумом кремля, таким чином представники «республік» могли б загальмувати будь-які спроби України рухатися до ЄС і НАТО.
По-друге, визначити найкращі позиції довкола України для потенційного вторгнення. І головне ― подивитися, чи буде військова відповідь з боку Заходу. Той не відреагував союзники не підтримали ні технікою, ні живою силою. До того ж ударних груп для вторгнення росія тоді так і не сформувала. Однак москва зрозуміла важливу річ: за потреби підрозділи, яких бракує для вторгнення, вона підвезе до кордону швидше, ніж НАТО і США направлять в Україну все, що потрібно для успішної оборони. Відтак у кремля зʼявилась впевненість, що якщо вторгнення почнеться, Захід не втрутиться. Зрештою ця пасивність Заходу у 2021-му стала важливою передумовою для повномасштабного вторгнення наступного року.
Як до вторгнення готувалась Україна
Українські війська поступалися російським у технічному оснащенні, але морально були краще готові до війни. Оскільки бойові дії тривають від 2014 року, українська армія завжди була внутрішньо мобілізована, а участь у реальних бойових діях брали десятки тисяч українських чоловіків.
Територіальна оборона, яку Україна організувала на початку 2022-го, виявилася вдалим рішенням для країни з великою територією. Це підвищило мобілізаційний потенціал українців, і якщо спочатку підрозділи Тероборони виконували здебільшого функції охорони порядку в тилу, згодом вони стали повноцінними бойовими одиницями на фронті.
Із 2014 року в українській армії збільшувалася кількість артилерії, і на початок російського вторгнення Україна мала 1 176 артилерійських установок проти 2 433 у росіян, і 1 680 РСЗВ проти 3 547. Більшою проблемою були боєприпаси: їх українці мали достатньо лише на шість тижнів інтенсивних боїв. Значної шкоди завдали диверсії на українських збройних складах: шість вибухів у період з 2014 по 2018 роки знищили 210 тисяч тонн боєприпасів, за цей же час в зоні АТО українці використали 70 тисяч тонн боєприпасів.
Українська протитанкова система «Стугна-П» виявилась ефективнішою за російський аналог «Корсар», але її довго опановувати: щоб навчитися керувати «Стугною-П», бійцю потрібно було 30 днів. Тому ЗСУ зробили ставку на Javelin і NLAW від західних партнерів, адже щоб їх опанувати, достатньо кілька днів.
Війна з 2014 року спонукала Україну посилювати протиповітряну оборону. Іншого способу захистити АЕС і ГЕС від імовірних атак ворога не було.
Українське керівництво не очікувало від росії агресії такого масштабу.
Найнебезпечнішим сценарієм вважалась ескалація на Донбасі наприкінці лютого. Найімовірнішим ― тривалі спроби політично дестабілізувати Україну зі стартом військової операції на початку літа, скоріше за все, теж лише на Донбасі. Отже 24 лютого росіяни опинились у кращій позиції на оперативному рівні, але на тактичному рівні підрозділи були здивовані новими наказами і неготові їх виконувати.
У липні 2021 року фсб поставили завдання підготуватися до окупації України.
Росіяни провели в Україні кілька масштабних опитувань, які нібито показали, що українське суспільство здебільшого політично байдуже та не довіряє політикам. Люди більше опікувались власним добробутом і взагалі не думали про ескалацію війни з росією.
Російський план вторгнення базувався на кількох принципах:
- треба діяти швидко, щоб не дати іноземним партнерам України оговтатись;
- необхідно знешкодити українських політичних лідерів, адже тоді ніщо не завадить проросійській частині населення підтримати окупацію;
- контроль над постачанням тепла, електрики та грошей дорівнює контролю над апатичною більшістю українців;
- російська армія розібʼє українську.
Відповідно, цілі були такі:
- знищити системи протиповітряної та морської оборони;
- скувати наземні українські сили на Донбасі;
- знищити політичне та військове керівництво країни;
- ввести Україну в оману щодо часу, напрямків і масштабів атаки.
Можна було б попередньо провести роботу з деморалізації українців, однак це зробило б очевидним плани рф із захоплення України. Тож росіяни поставили в пріоритет швидкість ― вважаючи, що шок від стрімкого наступу заблокує волю українців до опору.
Кремль планував знищувати лише обʼєкти військової інфраструктури України.
Критичну інфраструктуру, зокрема енергообʼєкти та залізницю, росіяни берегли, оскільки вона необхідна, щоб успішно окупувати територію. Російські війська планували якнайшвидше зайняти енергогенеруючі станції, летовища, обʼєкти водопостачання, Нацбанк і парламент. За даними української розвідки, москва також планувала використати білоруських десантників, щоб захопити Рівненську і Хмельницьку АЕС.
Росіяни майже не враховували фактор українських резервістів і підрозділів Територіальної оборони. Вони вважали, що українці зможуть додатково мобілізувати лише до 40 тисяч людей.
Довідка: Міністр оборони Олексій Резніков у липні повідомив, що до ЗСУ мобілізували 700 тисяч українців.
Найімовірніше, у москві орієнтувалися не на мобілізаційний потенціал України, а на швидкість свого просування. В інструкції, виданій 1 гвардійській танковій бригаді, йшлося, що на десятий день солдати вже перейдуть до «ліквідації окремих підрозділів ЗСУ та решток осередків націоналістичного опору».
Перед вторгненням росіяни розділили українців на чотири групи. У першій були ті, кого треба ліквідувати фізично. У другій ― ті, кого треба пригнічувати й утискати. Третя група складалася з нейтральних громадян, яких можна схилити до співпраці. І четверта група ― це потенційні колаборанти.
Існував конкретний список першої групи, куди потрапили активні учасники Революції гідності. Російська фсб тренувалася їх захоплювати чи вбивати. Другу категорію планували виявити, обходячи оселі. Потім для цих людей мали створити фільтраційні табори. Після фільтрації «особливо ненадійних» планували депортувати в росію. А в Україні їх би «перевиховували» завезені з росії «вчителі» та інші офіційні особи.
У Верховній Раді проросійські депутати мали створити «Рух за мир» і спонукати приєднатись до нього інших політиків. Цей рух заборонив би протести проти окупації. Якби деякі регіони з цим не погодились, їх би відімкнули від енерго- і водопостачання, а також від фінансової системи через механізми Нацбанку.
АЕС для окупантів були ключовими цілями, які планували захопити одразу.Це допомогло б одночасно вирішити кілька завдань. По-перше, АЕС можна було б використовувати, щоб прикрити підрозділи та техніку, тобто зробити з них повноцінні воєнні бази. По-друге, оскільки АЕС генерують 60% української електроенергії, контроль над ними дозволив би шантажувати українське населення. По-третє, можна було б шантажувати світ загрозою ядерної катастрофи. А по-четверте знімати пропагандистські матеріали про експерименти з ядерною зброєю, які нібито проводили на станціях українці. Разом із «денацифікацією» та «демілітаризацією» росія просувала б і «денуклеаризацію» та перевела б українські АЕС під управління «Росатому».
Над планом захоплення України працювало вузьке коло людей, яких очолював сам путін. Окремі елементи операції планували різні посадовці, які іноді навіть не знали її головної цілі. Якісно оцінити ризики ця група не змогла, і всі плани виявилися занадто оптимістичними. Наміри росіян зіпсував не так сильний опір українців, як відсутність сценаріїв, що робити, якщо якийсь із елементів плану не спрацює.
Бойові дії в перші 72 години.
Росіяни почали війну, вдаривши ракетами по наземних цілях в Україні. Спочатку вони вдарили по найглибшому тилу, а вже потім по обʼєктах біля лінії зіткнення. Але ця тактика провалилася з кількох причин. Українські підрозділи ближче до фронту були мобільними та змінювали місцерозташування перед новим ударом. Також виявилося, що російські війська не можуть розрахувати, яка саме ракета потрібна для кожної цілі. Тому за перші дві доби росія пошкодила 75% стаціонарних обʼєктів української ППО, але мобільних, зокрема установок С-300, лише 10%.
Окупанти пошкодили українську ППО нерівномірно. У районі Херсону й Миколаєва та на півночі країни росіянам вдалося суттєво вибити українські установки. Саме тому російський десант успішно висадився в Гостомелі. Але в інших регіонах успіхи росіян були значно меншими. Хоча сама тактика масованих ракетних атак виправдала себе у перші дні після вторгнення українські Протиповітряні сили збивали лише 1218% російських ракет. Коли ситуація стабілізувалася, цей показник виріс до 4060%.
Росіяни намагалися знайти підхід до керівництва ЗСУ. У перші дні повномасштабної війни багато українських генералів отримали персональні повідомлення від своїх російських візаві: їх закликали здатися та переконували, що росія не прагне заподіяти Україні жодної шкоди. Схожі, але анонімні повідомлення отримали майже всі українські полковники та інші старші офіцери української армії. Про особливу увагу кремля до психологічного впливу на українських військових свідчить і те, що на другий день вторгнення з таким самим повідомленням вийшов особисто путін. Однак план не вдався ― що знов-таки свідчить про погану оцінку росіянами пріоритетів українських військових.
Українці навчилися обманювати росіян через їхню халатність при обстрілах.
Бойове завдання вважалося успішним, якщо пілот чи оператор ракетної установки доповідав про влучання снаряда в ціль, супутниковий знімок показував ушкодження потрібного обʼєкта, а українці в соцмережах і агенти на місцях говорили про вибухи. Однак на кожному із цих етапів щось могло піти не так, і це використали ЗСУ. Перші атаки на українські летовища зруйнували багато ангарів, у яких мали бути літаки. Українські військові фотографували, як руйнування виглядали згори, роздруковували знімки на великих банерах і натягували їх над ангарами ― а там прибирали сміття й далі використовували за призначенням. Росіяни ж продовжували вважати ці ангари зруйнованими та дивувалися, що звідти вилітають літаки ― і певний час думали, що Україна має підземні авіабази. Також українські військові могли доповідати, що систему ППО, в яку цілили росіяни, знешкодили, тоді як насправді вона працювала далі. Росіяни прослуховували ці розмови, скеровували в тому напрямку свої літаки ― і вони перетворювалися на металобрухт.
Більшість підрозділів російської армії отримали наказ про наступ не раніше ніж за добу до його початку. Через це окупантам бракувало набоїв, пального, їжі, мап, звʼязку і розуміння загального плану операції та їхньої ролі в ньому. А коли інформація про плани надійшла згори, ситуація знизу вже змінилась. Судячи з того, що російським підрозділам наказували уникати прямої зустрічі з українськими, окупанти надавали наземним силам допоміжну роль, а основне мали зробити ракети й авіація. Багато російських солдатів потрапляли в українські міста навіть без набоїв у зброї.
Покращити ситуацію в перший тиждень війни дозволили три рішення військового керівництва України. Перше ― чимала частина українських Сил спецоперацій та бойових підрозділів українських спецслужб кинули на фронт у напрямку Гомелю, звідки росіяни наступали без значних природних перешкод. Друге ― Україна мобілізувала підрозділи резервістів, що дозволило швидко створити довкола Києва кілька батальйонів. І третє ― ЗСУ мобілізувало кадетів і викладачів військових вузів, що дало змогу створити кілька батальйонів піхоти. Однак навіть після цього баланс сил на Гомельському напрямку був 12:1 на користь окупантів.

[Gaiy]

Україну врятував поганий психологічний стан російських бійців і небажання населення жити під окупацією. Двадцять пʼятого лютого керівництво ЗСУ було всерйоз стурбовано, чи вдасться стримати натиск окупантів із боку Гомелю. Зупиняли армію рф нашвидкоруч зібрані українські сили. Російська армія стикнулася з труднощами її солдати, часто голодні та в холоді, із нестачею боєкомплекту і застарілими картами, потрапляли до українських поселень і питали місцевих, де вони опинилися. Потім по них била українська артилерія, бо люди здавали координати окупантів. Іноді в гру вступали нібито незначні технологічні фактори ― наприклад, швидший, ніж у росіян, автозавантажувач снарядів в українських танках Т-64. Як наслідок ― російські підрозділи нищили швидше, ніж вони встигали оговтуватись. Контраст між очікуваннями та реальністю призвів до того, що багато окупантів просто тікали з поля бою, залишаючи по собі цілу техніку. Так наступ на столицю з найнебезпечнішого напрямку ― зі сходу ― спочатку пригальмував, а тоді геть загруз.
Як росія планувала знищувати українців: головне зі звіту британських аналітиків

[Gaiy]

Від окупації Київ врятували затори ворожої техніки, а в Маріуполі росіяни знайшли прогалини в обороні. Детальний переказ британсько-українського звіту про перше півріччя масштабної війни.
Частина друга.
Антон Семиженко Редактор: Тетяна Логвиненко
Дата: 22:50, 3 грудня 2022
Лондонський Королівський інститут обєднаних служб (Royal United Services Institute, RUSI), що досліджує питання воєн та озброєння в інтересах британської армії, детально проаналізував перше півріччя російсько-української війни. Щоб написати звіт, дослідники Джек Вейтлінг та Нік Рейнольдс від початку року побували в Україні шість разів. Вони налагодили контакт із керівництвом української армії, отримали частину внутрішніх документів Генштабу, а також інструкції для різних підрозділів окупантів. Це допомогло зрозуміти початкові плани росіян. Співавтором документа став український військовий ― екскомандувач Десантно-штурмових військ та Операції обєднаних сил на Донбасі Михайло Забродський. Головна мета документу ― дати британським військовим зрозуміти, якою є сучасна велика війна та чого чекати від теперішньої російської армії. Звіт обривається на липні: контрнаступальні операції українців RUSI не описує, щоб не зашкодити подальшому наступу. Однак плани росіян з окупації, їхні перші успіхи й помилки, деталі битви за Київ та літнього протистояння на Донбасі викладено детально, і про деякі з цих деталей стало відомо уперше. «Бабель» переказує найцікавіше зі звіту ― у двох частинах. Перша ― про те, як росія готувалася до війни, чим відповіла Україна і чому росіяни не змогли захопити Київ, хоч і мали шанси. Друга ― про те, чому росіяни мусили залишити північ України та, попри шалену перевагу у вогневій силі, так мляво наступали на Донбасі.
Битва за Київ.
Уже 27 лютого росіяни зрозуміли, що вторгнення пішло геть не за планом. Українські ППО та авіація далі функціонували, війська окупантів загрузли в боях, а цивільні навіть не думали їх вітати. Завдання ліквідувати політичне та військове керівництво країни, що кремль визначив обовязковим, аби отримати контроль над Україною, теж було провалено: СБУ визначила, ізолювала та знищила заведені для цього в столицю ДРГ. Оборона українців ставала жорсткішою. Тому армії рф наказали перейти від тактики бліцкригу до режиму справжньої війни.
Спочатку це вдалось хіба військово-повітряним силам окупантів. Спершу російська авіація «відпрацьовувала» складений наперед (і застарілий) перелік цілей, однак українці часто збивали ці літаки. Але з кінця лютого росіяни вже літали групами, де один з бортів відповідав за електромагнітне й вогневе придушення атак із землі. Вони почали літати нижче, щоб уникати українських радарів. Втім, тоді їх почали збивати з портативних засобів ППО на кшталт «Ігли» та Stinger, та й «дружній вогонь» став значною проблемою. Система розпізнавання своїх у росіян недосконала, тож наземні комплекси ППО помилково сприймали російські літаки за українські й цілили по них. Зрештою російські літаки й особливо гелікоптери перестали вилітати вглиб підконтрольної ЗСУ території, але відносно успішно атакували їх з відстані.
На думку авторів звіту, російські «повітряно-космічні війська» оговтались від невдалого наступу найшвидше тому, що їхні підрозділи й далі фізично перебували в росії. Там інформація циркулювала швидше, а командування могло адекватніше реагувати на зміну ситуації. Про наземні війська росіян, які перебували на півночі України, сказати це було складно: на поточні виклики вони реагували із великим запізненням і часто неадекватно. Однак крім проблем із підготовкою, логістикою й темпом прийняття рішень, виникла ще одна ― те, як армія росії формує свої підрозділи.
Базовою одиницею російської армії при вторгненні стали батальйонно-тактичні групи ― БТГ. У деяких арміях це злагоджені та скоординовані підрозділи, частина яких має специфічні навички, можливості й завдання. У випадку окупантів усі БТГ були однаково безликі: їх за територіальним принципом зібрали з найкращих бійців різних армійських частин. У результаті в середньому половина бійців типової батальйонно-тактичної групи вперше бачили і один одного, і свого командира вже на полі бою. Це прийнятно, коли треба просто пройтись переможним маршем, вразити розмірами й «могутністю». А в умовах реальних боїв може призвести до втрати координації та мотивації бійців. Що значною мірою й відбулося.
Ось один із доказів внутрішнього хаосу в тогочасному наземному контингенті росіян ― попри те, що окупанти оточили Чернігів, ЗСУ далі підвозили все необхідне для дислокованих там Першої танкової бригади й Тероборони, а волонтери ― для цивільних, і використовували лісові дороги на півночі Київської та Чернігівської областей. Виявити й перекрити їх було для росіян відносно простим завданням ― але через безлад усередині військ вони з цим не впоралися.
Росіяни зазнали невдач значною мірою й через те, що не знали місцевості. У лютому й березні українські війська перехоплювали велику кількість розмов окупантів ― ті активно використовували дешеві рації без надійного шифрування чи SIM-картки, що їх забирали в цивільних українців. Виявилось, що переважно учасники БТГ намагалися визначити, хто де розташувався. Лише 1020% цього «робочого» спілкування стосувалося боїв. «Загубленість» призводила й до помилок у перспективі: нові підрозділи окупантів, які прибували на Київщину, Сумщину чи Чернігівщину, їхали тими самими дорогами, зупинялись на позиціях, які українці вже пристріляли, і постійно створювали пробки, що заважали росіянам переміщати техніку.
До кінця березня більшість проблем розкоординації наземних військ росіяни усунули. Найперше завдяки тому, що на місце прибули досвідченіші командири й почали налагоджувати процеси. Однак було запізно: на захід від Києва окупантів затисли на відносно вузькій території, і ЗСУ били їм фактично у фланги. Колони з боку Гомеля теж дуже розтягнулись, і це створювало таку саму проблему. Виходів росіяни мали два. Перший ― спробувати перерізати траси на захід від Києва, щоб перекрити шляхи постачання, і дочекатись, поки ЗСУ вичерпають запаси снарядів. Другий вихід ― піти з півночі України. Спочатку росіяни обрали перший шлях, та коли спробували просунутись у бік Фастова, зазнали тяжких втрат: українські сили оборони вже теж встигли консолідуватись. Росіяни не могли швидко розвʼязати внутрішні проблеми, тому вирішили здійснити те, що назвали «жестом доброї волі».
На Київщині в росіян усе пішло не за планом, а в Маріуполі навпаки. Вони знали, що військові в Маріуполі чинитимуть запеклий опір, і готувались саме воювати ― так, як вони це розуміли. Вони вели бої за тією ж моделлю, як штурмували Грозний у 2000-му: чергували масивні обстріли з наступами піхоти. Також у вже оточеному Маріуполі українці припустились тактичної помилки, якою скористались росіяни.
Оборону міста забезпечували три підрозділи ― місцева Тероборона та поліція, морські піхотинці, а також наземні підрозділи ЗСУ та Нацгвардії, зокрема «Азов». Спершу кожен із них відповідав за певну частину міста. Коли росіяни дізналися про це, то почали бити в ділянки, де ці зони відповідальності сходились ― припускали, що вони захищені найслабше. Це дало результат росіяни просувалися швидше, ніж могли б. Відтоді південні підрозділи сил української оборони працювали над тим, щоб покращити синергію своїх наземних, морських і локальних підрозділів.
Концентрація зусиль на Донбасі.
Після поразки на півночі України росіяни зосередилися на теоретично простішому захопленні Луганської та Донецької областей. Це полегшило завдання й для українців вони готувалися до такого сценарію вісім років. Утім, з квітня ЗСУ змінили тактику ведення бойових дій. Раніше вони пропускали противника вглиб української території, а потім били його неповороткі розтягнуті колони з флангів. Коли зявилися свідчення воєнних злочинів росіян у Бучі та інших деокупованих населених пунктах півночі України, така маневрена оборона вже виглядала неприйнятною. Автори звіту наголошують: захищати від ворожих сил кожен метр землі стало не лише політичним імперативом, а й принципом військових від найнижчої до найвищої ланки, адже їх мобілізували саме для того, щоб захистити цивільне населення від таких страждань. «Те, що в Україні в умовах війни залишається здоровий суспільний діалог, є однією з сильних сторін країни, ― пишуть автори. ― При цьому в суто військовому плані тактика маневреної оборони зазвичай є ефективнішою».
На цьому етапі українці почали потерпати від браку боєприпасів. Спочатку ЗСУ часто зберігали вогневий паритет із росіянами. Але настав разючий дисбаланс у вогневій потужності артилерії. Вирішити цю проблему з союзниками стало комплексним питанням. Якщо для протитанкових снарядів чи засобів ППО досить кількох партій поставок, то для артилерії потік установок, запчастин і снарядів має бути безперервним. Певне озброєння Україна вже отримувала, однак занадто повільно й малими порціями. Проблему цього етапу яскраво ілюструє постачання ЗСУ гаубиць М777. По-перше, їх постачали невеликими партіями з обмеженим запасом припасів. По-друге, військовим бракувало часу, щоб навчитися вправно з ними працювати, і тому частина установок у квітні-травні зламалася через помилки персоналу. Налагодити безперервний потік зброї вдалося лише в другій половині літа.
Росіяни не мали проблем із кількістю зброї, тому поставили за мету оточити українське угрупування в зоні ООС. Втім, вдалися до дивної методи. Замість розпорошити увагу ЗСУ на численні проблемні ділянки донбаського фронту, росіяни активно наступали з двох, максимум трьох напрямків. Тож українці мали дефіцит зброї, проте й мало точок, де її було потрібно багато. Дуже доречною стала й оборона «Азовсталі»: вона скувала значні сили росіян.
Росіяни програли в радіоелектронній боротьбі на півночі, тому приділили їй особливу увагу на Донбасі. На деяких ділянках фронту на відрізку 20 кілометрів стояли десять російських установок заглушення радіосигналу. Це суттєво заважало українським бійцям та підрозділам комунікувати. Щоб перемогти в битві за умов інтенсивного артилерійського вогню, необхідно мати змогу якнайшвидше виявити ціль і повідомити про неї. Через російські РЕБи українці часто не могли зробити це. Саме тут критично важливі розвідувальні дрони: фронт звузився, вогонь став інтенсивнішим, тому можливостей для розвідки невеликими наземними групами поменшало.
Після початку цієї війни повітряні дрони стали необхідним елементом для бойових дій. Та є важливий нюанс: довго на полі бою вони не виживають 90% безпілотників, які Україна використовувала з лютого по липень, збили. У цьому плані вдалою розробкою виявився російський «Орлан-10»: він літає на середніх висотах і коштує замало, щоб бути виправданою ціллю для дорогих ракет ППО. Натомість Bayraktar TB-2, попри славу, був ефективним відносно нечасто. За статистикою квадрокоптер живе в середньому три вильоти, а дрон із фіксованими крилами (Bayraktar, PD-2, Leleka) ― шість. Звісно, не кожен із цих вильотів результативний: успіхом закінчується третина місій дрона.
Ключовим компонентом успіху в протистоянні на Донбасі стала точність артилерійських ударів. Високоточні боєприпаси не тільки завдавали більшої шкоди ворогу, а ще й знижували втрати «рідних» військ, бо потребували менше логістичних зусиль. Однієї партії таких снарядів вистачало на довше, ніж звичайних.
Росіяни мали перевагу в кількості озброєння: часом вони випускали по українських позиціях по 32 тисячі снарядів на добу, а ЗСУ відповідали шістьма тисячами. Та істотно просунутися вперед армія рф не змогла. Справа була в мотивації піхоти: після масованих артобстрілів вона мала йти вперед, але робила це мляво. Та й досвідченої піхоти в росіян тоді було замало. Тому окупанти обрали тактику випаленої землі: вони винищували все перед собою настільки, щоб не залишалося конструкцій, за якими можна надійно сховатись чи облаштувати вогневі точки. Це поставило українців перед дилемою: якщо залишити розтрощену ділянку ― туди зайдуть росіяни. Утримувати ж її неминуче втратити багато бійців. Ситуація ускладнилась, коли росіяни змінили тактику й перейшли від маневрів до прямого наступу «хвилями». Це відбувалось так: першими вперед ішли мобілізовані з «л/днр». ЗСУ їх вбивали, однак видавали свої позиції. Далі по них гатила артилерія, після якої висувались досвідченіші російські війська. Ці сили відсували українців і знов відходили в тил, а захищати позиції залишали «гарматне мясо» з «народних республік». Вночі їх знову заміняли «звичайні» російські війська і зміцнювали позиції, щоб зменшити загрозу контрнаступу. За кілька днів цикл починався спочатку.
Російські авіація та флот на цьому етапі перестали активно супроводжувати наземні операції та зосередилися на тому, щоб запускати ракети великої дальності. Майже весь березень десантні кораблі російських ВМС провели на рейді та чекали зручного моменту, щоб висадитися в районі Одеси чи Миколаєва. У квітні вони повернулись до пунктів базування.
Із часом українці збивали російські ракети дедалі краще. Найменш досяжними для ППО виявились моделі «Іскандерів» 9M720 та 9М723 (за класифікацією НАТО SS-26 Stone). Тими засобами, що їх Україна мала влітку, збити останню виявилося фактично неможливо. Втім, таких ракет в окупантів небагато, а можливості випуску обмежені. Російський військово-промисловий комплекс зараз може виробляти шість 9М723 на місяць.
Росіяни покладалися на кількість, а не якість ― і отже, використовували дуже багато набоїв, снарядів, танків та іншої зброї. Вони постійно потребували великих нових партій. Тому з літа головною ціллю ЗСУ стали не російські війська на фронті, а їхня логістика. Українцям допомогло те, що головним шляхом постачання для росіян є залізниця. Така логістика менш гнучка порівняно з автомобільною, а цілі більш скупчені ― боєприпаси й танки чи гаубиці перевозять ешелонами і зберігають у великій кількості.
Точна далекобійна зброя, що могла б нищити логістичні шляхи та склади російської армії, стала пріоритетним запитом України до іноземних партнерів. ЗСУ отримали ці установки і швидко їх опанували. З серпня бойові дії перейшли на новий етап. Його аналітики RUSI ще не описують, щоб не нашкодити подальшому наступу української армії.

[Gaiy]

Чому російська армія не може ефективно воювати.
Остання частина звіту RUSI присвячена проблемам російських військ. Якщо їх усунуть, ці війська стануть ефективнішими ― а отже й небезпечнішими для світу та конкретно Британії. Аналітики нарахували пять головних проблем.
1. Зараз російські війська фактично підпорядковуються спецслужбам. Військова справа має іншу природу, ніж те, чим займаються в ФСБ. Тому ця залежність призвела до численних помилок.
2. У боях росіяни покладаються на БТГ ― універсальні батальйони, які в теорії здатні виконувати різні завдання. На ділі ж завдання навіть одного типу вони рідко виконують досить добре, а російським командирам нижчих ланок бракує вмінь, свободи та лідерських навичок, щоб досягти синергії між різними елементами цих БТГ.
3. У росіян розвинута культура повторення помилок, якщо наказ згори не змінюється. Особливо це проявляється, коли росіяни намагаються кілька разів захопити певну точку з невигідних позицій. Найбільше ця культура розвинена в сухопутних і морських військах рф, повітряний флот окупантів гнучкіший.
4. Російські війська вразливі до обману. По-перше, вони часто мають проблеми з передаванням інформації. По-друге, керівники зазвичай не діляться з підлеглими контекстом ситуації, щоб ті могли самостійно приймати рішення, а нижчі чини не доповідають нагору чесну інформацію про складнощі.
5. Армія росії часто шкодить сама собі. Її РЕБи бувають ефективні проти ЗСУ, однак завдають проблем і своїм військам. Система розрізнення своїх та чужих в армії росії, як формулюють у RUSI, «неадекватна». Коли варто було б одночасно задіяти кілька різних видів військ, щоб виконати комплексне завдання, окупанти задіюють війська почергово, щоб ті не потрощили один одного.
Британські експерти зробили аналіз перших 6 місяців повномасштабного вторгнення росії в Україну у лютому 2022 року

[Gaiy]

Українська правда
Загартовані війною. Як Ізраїль став військовою наддержавою
ВІКТОР ПЛАХУТА П'ЯТНИЦЯ, 9 ГРУДНЯ 2022, 09:30
Нас цікавить тільки те, що має відношення до безпеки єврейського народу. Шимон Перес
Постійна війна за виживання. Армія як спосіб будівництва нації. Освічені люди з військовим досвідом. Надсучасна військова техніка. Державна власність в ОПК. Розвідка в усіх сферах. Ядерна зброя, якої офіційно немає. Лідерство в експорті озброєнь. Все це об'єднується одним словом Ізраїль.
Ізраїль живе у стані глибокого культурного мілітаризму. З моменту свого створення у 1948 держава відчайдушно бореться за свій суверенітет, і це триватиме. Добре озброєна Армія оборони Ізраїлю (ЦАХАЛ) є ключовою умовою, яка дозволяє йому виживати та розвиватися.
Зброя як засіб захисту проходить крізь усю історію Ізраїлю. Ось лише декілька показників оборонного бюджету:
- входження в топ-15 країн за розміром витрат на оборону в 2021-му році $ 46,7 мільярда;
- входження в топ-15 країн у 2021-му році по відношенню розміру оборонного бюджету до ВВП 5,0%;
- збільшення оборонних витрат у 2021-му році по відношенню до 2020-го року 3,7%.
Важко уявити, щоб невелика держава без очевидних покладів корисних копалин могла стати провідним світовим виробником зброї протягом кількох десятиліть.
Ізраїль поставив боротьбу за своє існування в самий центр свого суспільства, економіки та ідентичності.
Війна
У нас не було ні людей, ні озброєння, ми ніколи не воювали, ми мали всього 450 тисяч людей, не було генералів, не було військового досвіду. Що ми могли робити?
Люди мали стати мужніми і хоробрими, зрозуміти, що в нас немає вибору ми повинні лише перемогти. Шимон Перес
З моменту свого створення в 1948-му році шлях держави Ізраїль лежить крізь низку війн і конфліктів із арабськими сусідами, а з 1967-го року з палестинцями.
Війна за незалежність у 1948-1949-му роках, Суецька війна 1956-го, Шестиденна війна у 1967-му та війна Судного дня у 1973-му, війна 1982-85-х років у Лівані між Ізраїлем і Організацією визволення Палестини за підтримки сирійської армії та ліванських ополченців.
З 1982 року великої війни між Ізраїлем і арабськими країнами не спостерігалося. Одна з причин визнання сусідами військової переваги Ізраїлю.
Зважаючи на останні події у світі, військова готовність і придбання зброї й досі є головним пріоритетом, оскільки Ізраїль залишається на "постійній бойовій позиції".
Історія та стратегія
Перше виробництво зброї в єврейській громаді, щоб мати засоби для самозахисту, почалося ще в 1930-х роках у Палестині під британським мандатом. Після Визвольної війни в 1950-му була підписана Тристороння декларація, яка обмежувала постачання зброї зі США, Франції та Великобританії.
Для Ізраїлю на той час були доступні дві стратегії: закупівля за кордоном або розвиток власного оборонного виробництва. Через брак коштів і часу для розробки та виробництва керівництво країни вирішило сконцентруватися на удосконаленні імпортної зброї. Це також базувалося на можливостях ізраїльської науково-інженерної спільноти та усвідомленні того, наскільки негативними можуть бути наслідки залежності від імпорту.
Ізраїль зосередився на вдосконаленні та модернізації іноземної зброї, у розробку якої інші держави інвестували незліченні суми.
Ізраїль мав один важливий фактор, який працював на його користь він вів більше воєн, ніж будь-яка інша країна сучасності, тому випробування зброї були постійною вправою.
Ізраїль став спеціалізованою військовою економікою, війна стала його організаційним принципом.
Через оточення ворожими арабськими державами навіть найдрібніші предмети потрібно було імпортувати від віддалених виробників. Тому існувала необхідність виробляти їх на місці.
Так, нездатність виробляти батареї, які мають обмежений строк придатності та швидко псуються, стала головним фактором до створення компанії Tadiran.
Боєприпаси не можуть залежати від довгих і нестабільних ланцюгів постачання комплектуючих та матеріалів, тому для їхнього виробництва було створено компанію Soltam (обидві тепер приватні).
Літаки повинні були обслуговуватися в Ізраїлі, як танки та інші транспортні засоби.
Усі ці вимоги та обставини спрямували країну до незалежного потенціалу у виробництві зброї.
У 1975-му році витрати на оборону Ізраїлю досягли 16% ВВП, оскільки виникла потреба у відновленні армії після війни Судного дня в 1973 році.
Структура
Ядро ОПК країни складається з трьох великих компаній, які входять до числа найбільших у світі. Вони беруть участь у близько 80% усіх закупівель (продажів) зброї в Ізраїлі.
Загалом понад 200 компаній, які визначають себе як зайняті в оборонному бізнесі та налічують понад 57 тисяч співробітників, можна об'єднати в окремі групи.
До першої групи належать державні компанії: Israel Aerospace Industries і RAFAEL Advanced Defence Systems Ltd. Друга група складається з приватних великих і середніх компаній: наприклад, Elbit Systems Ltd.
Остання група включає приватні невеликі компанії, які виробляють нішеву оборонну продукцію.
На оборонному ринку Ізраїлю зазвичай є один або два постачальники кожного типу критичного обладнання. Незважаючи на тип власності компаній, роль керівництва та підтримки ОПК покладається на уряд.
Власність
Тенденції володіння ОПК в Ізраїлі протилежні світовим, оскільки право власності залишається в руках держави, а великі компанії їй належать.
Уряд володіє акціями двох із трьох основних компаній: Israel Aerospace Industries (100% в державній власності) та RAFAEL (державна корпорація знаходиться під постійним прямим наглядом Міністерства оборони Ізраїлю).
У 1950-х роках промисловість розвивалася через урядові органи нинішні три основні оборонні компанії працювали як департаменти Міноборони. Будучи державними підприємствами, виробники зброї не мали конкурентів, і кожен з них контролював сектор технологічного ринку.
Пізніше недержавні компанії виросли, а деякі акції державних компаній були продані приватним підприємствам.
У 1960-х і 1970-х роках були засновані компанії з іноземною та ізраїльською власністю. Державні компанії пройшли внутрішню реструктуризацію та створення спільних підприємств з іноземними партнерами.
Люди
Важливою причиною розвитку високих технологій є унікальні відносини між ізраїльськими збройними силами та hi-tech індустрією. Саме вплив ЦАХАЛу як соціального інституту, а не зв'язок між Міноборони та ОПК, є драйвером для розвитку оборонних інновацій.
Військова служба в історії Ізраїлю розглядалася як інструмент побудови нації. ЦАХАЛ сформовано як плавильний котел, який мав виліпити нове об'єднане суспільство з культурної суміші іммігрантів.
Призовник проходить процес соціалізації, який робить із громадянина солдата та професіонала військової системи перетворює старшокласників на солдатів піхоти, техніків, пілотів, медиків тощо.
Військова служба несе з собою професійну підготовку, соціальні зв'язки та кодекси.
Соціальний профіль працівників ОПК такий: 95% євреї, 65% чоловіки, 75% до 40 років, 49% високоосвічені й 90% служили в ЦАХАЛ. Більше половини підприємців-початківців є колишніми офіцерами і понад 75% менеджерів є ветеранами.
Офіцери вищого рангу обіймають більшість керівних посад не лише у ВПК, а й у більшості інших промислових підприємств.
Це унікальна модель реінтеграції ветеранів, де військова служба сприймається як перевага. Держава визначає ветеранів як сильну групу населення та залучає їх до професій, які вона вважає важливими, пропонуючи контрольовані пільги.
Міноборони
Фінансова та адміністративна відповідальність за оборонні дослідження, розробку зброї, виробництво та експорт в Ізраїлі покладається головним чином на Міноборони.
Ізраїльські оборонні закупівлі здійснюються двома різними способами:
1. управлінням виробництва та закупівель, розташованим в Ізраїлі;
2. місією Міноборони у Нью-Йорку, яка відповідає за закупівлі за допомогою іноземного військового фінансування (FMF) у США.
Ізраїльське законодавство підтримує підхід "купуйте місцеве". Виняток застосовується випадків, коли закупівлі проводяться зі США.
Державні компанії зобов'язані брати участь у державних закупівлях. Міноборони надає перевагу національному виробництву. Уряд Ізраїлю часто впливає на оборонні закупівлі, намагаючись сприяти розвитку певних регіонів.
Розвідка
Величезне значення для забезпечення зброєю та для процесів прийняття рішень відіграє розвідка.
В 1957-му році у співтоваристві ізраїльських спецслужб з'явилася нова організація Бюро наукових зв'язків ("Лекем"), яке займалося безпекою будівництва ядерного реактора, а потім забезпечувало отримання Ізраїлем необхідних ядерних компонентів. Після 1979-го року на нього поклали функцію добування інформації у сфері високих технологій.
Після шпигунського скандалу в 1987-му функції промислової (науково-технічної) розвідки були покладені на Управління безпеки Міноборони, Мальмаб, який відповідає за безпеку Міноборони та за діяльність ОПК (отримання технологічної інформації та розвідданих в інших країнах).
Справа критронів
На потреби безпеки Ізраїлю працюють усі її громадяни.
Арнон Мілчан, відомий ізраїльський бізнесмен та кінопродюсер (дві номінації на премію "Оскар", серед фільмів "Спека", "Містер і місіс Сміт") був у 1960-80-х роках співробітником розвідки.
Припущення про його причетність до розвідувальної діяльності та торгівлі зброєю виникли у 1985 році у зв'язку поставками з США до Ізраїлю критронів, детонаторів для ядерних зарядів, через одну з компаній Мілчана.
Шимон Перес, архітектор програми створення ядерної зброї, заявив, що у 1960-х роках завербував Мілчана для роботи в Лекем. Його діяльність включала "купівлю компонентів для створення та підтримки ядерного проєкту, а також нагляд за компаніями, які фінансували особливі потреби всієї розвідувальної діяльності Ізраїлю за межами країни".
Справа Аполло
У середині 1960-х років сотні кілограмів високозбагаченого урану зникли з заводу з виробництва ядерного палива NUMEC в Аполло, Пенсильванія (США).
Америка мала занепокоєння, що уран потрапив до Ізраїлю через зв'язок між власниками заводу та представниками ізраїльської розвідувальної спільноти.
Незважаючи на те, що Комісія з ядерного регулювання, ФБР, ЦРУ, Об'єднаний комітет Конгресу з атомної енергії, Рада нацбезпеки, Розвідувальне управління Міноборони, два комітети Палати представників США та чотири президентські адміністрації мали намір дослідити, що сталося з ураном, вони так і не знайшли його.
Контрабанда
В 1947-му році Бен-Гуріон, лідер боротьби за створення єврейської держави, поставив завдання молодому Шимону Пересу: "Ось це зброя, яку маємо. А це зброя, яка нам потрібна. Якщо ми залишимося з тим, що маємо, з нами покінчено".
Через західне ембарго на постачання зброї після створення держави Ізраїль єдиною можливістю захистити себе було незаконне придбання та таємна доставка.
Наприклад, Пентагон знищував списані літаки їх розрізали навпіл, ампутували крила. Ізраїльтяни викуповували розчленовані літаки на сміттєзвалищі, збирали у своїх майстернях в Америці та випробовували їх, а потім розбирали для відправки до Ізраїлю.
Ремонт літаків організував Аль Швіммер, який згодом разом із Шимоном Пересом стане засновником однієї з провідних світових компаній Israel Aerospace Industries та його першим директором.
У майбутньому це призвело до того, що завдяки зусиллям з ремонту літаків Ізраїль став світовим лідером у галузі супутників та безпілотних літальних апаратів.
Партнерство зі США
Ізраїльська збройна промисловість ніколи не процвітала б без масштабної підтримки США. Натомість Штати покладаються на Ізраїль як на важливого союзника в східному Середземномор'ї.
Модифікуючи та покращуючи американське озброєння, Ізраїль відіграє вирішальну роль для ВПК США. Америка платить Ізраїлю за розробку інноваційних систем, які пізніше приймаються на озброєння в США.
Ізраїльське лобі є найсильнішим і найдієздатнішим на Капітолійському пагорбі. Президент США, який відмовляється підтримувати Ізраїль, потребує великої сміливості. У цьому переконався Барак Обама в 2015 році, намагаючись ратифікувати ядерну угоду з Іраном, Беньямін Нетаньягу виступав проти нього в Сенаті та Конгресі.

[Gaiy]

У 1976-2004 роках Ізраїль був найбільшим реципієнтом зовнішньої допомоги США щорічні гранти через американську програму іноземного військового фінансування (FMF)складали близько $2,7-3,15 мільярда.
Жодній іншій країні, яка отримує гранти FMF, не дозволено діяти так, як Ізраїль. Зміни в законодавстві США дозволяють Ізраїлю отримувати застаріле американське обладнання за заниженою вартістю або взагалі безкоштовно.
Ізраїль бере участь у спільному проєкті F-35 Joint Strike Fighter, вже придбав 50 F-35 за трьома окремими контрактами, використовуючи гранти FMF, та встановлює на винищувачі власні системи командування, управління та зв'язку.
Залізний Купол
Одним із прикладів є ЗРК Залізний Купол (Iron Dome), розроблений в Ізраїлі для боротьби з некерованими ракетами, відправленими з Гази та Лівану. США надали $1,56 на компоненти системи.
Праща Давида
"Праща Давида" система малої/середньої дальності, призначена для протидії ракетам великої дальності та повільно літаючим крилатим ракетам. Розроблена спільно RAFAEL і Raytheon у 2008 році. США витратили понад $1,8 млрд на розробку.
Стріла
З 1988 року США та Ізраїль спільно розробляли протиракетну систему "Стріла" ("Arrow-2", "Arrow-3"), яка дозволяє протистояти балістичним ракетам малої дальності. США покривають близько половини річних витрат на розробку системи. Загальний внесок США перевищує $3,5 млрд.
Програмою Arrow керують Boeing і Israel Aerospace Industries. З 2008 року США виділили більше 1,1 мільярда доларів на спільну розробку системи верхнього рівня Arrow-3, призначеної для перехоплення балістичних ракет середньої дальності з ядерними боєголовками.
Нещодавно 13 країн НАТО виступили з ініціативою закупити Arrow-3 для перехоплення ракет, зокрема з РФ.
Економіка та інновації
Саме переконання, що ми можемо створити щось із нічого, змусило мене запустити в Ізраїлі авіаційну промисловість; саме це спонукало мене побудувати ядерний центр тоді, коли країна не могла себе прогодувати. Шимон Перес
Ізраїль є невеликою за розміром (22 000 кв.км.) розвиненою країною з 9,6 мільйона мешканців і номінальним ВВП $527,18 мільярда (на 2022-ий рік). ВВП Ізраїлю на душу населення становить близько $54,9 тисячі, що принципово не відрізняється від середнього по ЄС.
Три ізраїльські оборонні компанії входять до ТОП-100 компаній-виробників озброєння відповідно до звіту SIPRI: Elbit Systems (28 місце), Israel Aerospace Industries (35 позиція) та RAFAEL Advanced Defense Systems (46 сходинка).
Ізраїль є першим у світі за витратами на дослідження та розробки у відсотках від ВВП (5,436%) (OECD).
Ізраїль посідає дуже високе місце за якістю освіти та має високу щільність науковців і технічних спеціалістів. Так, на 10 000 працівників припадає 140 учених, техніків та інженерів, що є найбільшим показником у світі (для порівняння, у США 85 на 100 000).
Понад 80 ізраїльських компаній котируються на NASDAQ (станом на 05 жовтня 2022-го).
Близько 9% оборонного бюджету витрачається на оборонні науково-дослідні роботи.
Міноборони поєднує централізоване розміщення оборонних науково-дослідних підрозділів та координацію ОПК, армії, дослідницького співтовариства. Це дозволяє швидко розробляти та адаптувати нові технології, які можуть розширити можливості ЦАХАЛ та збільшити експорт озброєння.
Щоб удосконалювати армію, довелося розвивати ІТ. Ізраїльський ІТ-сектор працює на армію. Шимон Перес
Зброя Судного дня
Ізраїль не мав нафти, не мав доступу до достатньої кількості прісної води; водночас Франція у 1960-х роках вже використовувала ядерні реактори як надійне джерело енергії та для опріснення солоної води.
За допомогою Франції будівництво ядерного реактора почалося в 1958 році біля міста Дімона в пустелі Негев (з 2018 року Центр ядерних досліджень імені Шимона Переса). Реактор запрацював десь між 1962 і 1964 роками.
Вважається, що Ізраїль виготовив свою першу ядерну зброю ще до 1967 року й може володіти від 80 до 400 ядерних зарядів.
Ізраїль продовжує дотримуватися політики ядерної непрозорості, офіційно не підтверджуючи й не спростовуючи наявність ядерної зброї. Розташування сховищ боєголовок є невідомим. Відповідно до відкритих даних SIPRI на 2021 рік Ізраїль мав запас приблизно 90 ядерних боєголовок...
До 1970-х рр. лідери арабського світу утвердилися в думці, що Ізраїль має ядерну зброю. Брак доказів заповнювали чутки, які ширилися регіоном швидше за факти.
Рішення не підтверджувати та не спростовувати існування ядерної зброї отримало назву "ядерна невизначеність". Сумніви ворогів стали потужним стримуючим фактором для тих, хто бажав другого Голокосту.
Ядерного стримування недостатньо для запобігання всім війнам на планеті, проте воно змогло зупинити одну у 1973 році.
Так, під час війни Судного дня, Єгипет і Сирія застали Ізраїль зненацька, і його міста виявилися вразливими перед їхнім скоординованим наступом. Та все ж, незважаючи на обіцянки стерти Ізраїль з лиця землі, Єгипет і Сирія обмежили свої амбіції територіями, втраченими в попередній війні. Роки по тому президент Єгипту Анвар Садат визнав, що побоювався, аби напад на міста Ізраїлю не викликав ядерну відповідь.
Гроші та мрії
Бідність була центральною проблемою молодої держави. Новоприбулі громадяни були змушені селитися в таборах для іммігрантів та харчуватись через систему громадських їдалень. Уряд видавав рекомендації: скільки продуктів можна купити, скільки пар взуття мати.
Саме за таких умов було прийнято рішення створювати авіаційну промисловість у країні, мешканцям якої не вистачало їжі.
Через брак держкоштів Шимон Перес звернувся до приватних спонсорів, людей, які інстинктивно відчували необхідність йти на ризик так було зібрано мільйони доларів. Це своєю чергою дозволило обійти бюрократичний опір та запустити літакобудування.
Компанія була названа Bedek Aviation (з івриту "технічне обслуговування літаків"). У 1959 році було сконструйовано перший літак, який послужив для захисту держави під час Шестиденної війни.
Кілька десятиліть після того, як Аль Швіммер ремонтував та переправляв нелегально літаки з Америки, ізраїльська авіаційна промисловість отримала офіційну назву Israel Aerospace Industries (IAI).
В ядерному проєкті нестача державних коштів також була заповнена за рахунок приватних. Після доручення Бен-Гуріона (буквально "Йди, займися цим") Шимон Перес за короткий термін зібрав достатньо приватних коштів, щоб покрити половину вартості реактора і розпочати проєкт.
Ізраїльський уряд прагне залучати іноземних інвесторів, пропонуючи гранти, знижені податкові ставки та звільнення від податків, дійсні протягом щонайменше 10 років.
Багато великих контрактів, які фінансуються за рахунок допомоги США, включають компенсаційні (офсетні) угоди, важливі для ізраїльських виробників.
Експорт
Продаж зброї використовується не тільки з економічних міркувань, а й як інструмент дипломатії та політичного впливу на інші країни.
За даними SIPRI, Ізраїль входить у топ-10 найкрупніших постачальників основних озброєнь у світі в 2016-2020 роках і посідає 8 місце...
Оскільки внутрішній ринок невеликий, промисловість має виживати та процвітати за рахунок експорту, який має складати понад 50% (навіть 70%) усієї продукції.
До 1975 року оборонний експорт становив 15-20% від загального обсягу продажів ОПК, однак у другій половині 1980-х років експорт становив 60-80% від продажів великих компаній.
Ізраїль, хоч і є великим експортером зброї, все ще лишається великим імпортером зброї.
Обидва напрямки сприяють розвитку інновацій у сфері ОПК. Експорт допомагає ізраїльським компаніям конкурувати на міжнародній арені, одночасно пропонуючи інновації. А імпорт сприяє внутрішньому технологічному переливу "через адаптацію та навчання шляхом копіювання".
Подібність
Ваша війна дуже схожа на те, з чим має справу Ізраїль. Шимон Перес
Дійсно, багато в чому ми дуже схожі.
Україна змушена вести війну з терористичною державою, яка не визнає жодних законів та правил. Розсіяний по світу народ, війни через усю історію, релігія як частина культурного коду, божевільний сусід-фанатик, який хоче тебе знищити.
Дивлячись на Ізраїль, можна побачити Україну. Ми маємо освічених людей, які набувають військового досвіду. Розвивається партнерство з США. В ОПК переважає державна власність.
Досвід Ізраїлю може допомогти вказати нам шлях вперед.
"У 1948 році, коли розпочиналася війна за незалежність, Ізраїль був самотній. Нас звідусіль оточували вороги і ми перемогли тільки завдяки самовідданості та єдності Колись Господь поклав руку на плече нам, і сказав: "Ось твій дім. Захищай його" (Шимон Перес).
Віктор Плахута, для УП
(Стаття є частиною великого дослідження, яке проводиться ДК "Укроборонпром" в контексті розвитку оборонного виробництва)

https://www.pravda.com.ua/articles/2022/12/9/7379947/

[Gaiy]

Коды цивилизаций
Читая Библию, верующий человек может познать много полезного для себя и ближних. Он находит там драгоценные жемчужины и откладывает их у себя в сердце, он совершенствует свою жизнь. Еврейский народ, народ Божий, находится в центре библейского повествования, в центре библейских пророчеств. Об этом написано большое количество книг. В этом длительном пути (путешествии) его сопровождают многие народы земли. В последние дни этого путешествия на переднем плане появляется несколько персонажей, достойных глубокого изучения.
Персидская (иранская) цивилизация является наиболее древней цивилизацией, о которой в Библии сказано много. Код этой цивилизации изучен слабо. В настоящее время, в свете ядерных амбиций иранского режима аятолл, на иранскую цивилизацию обращены взоры всего мирового сообщества, она находится в центре конфликта между светом и тьмой. Серьезные перемены ожидают эту цивилизацию в период с 2033 по 2040 годы.
Код российской цивилизации я раскрываю по мере моих сил и возможностей. Сил уходит очень много, здоровье ослабевает, хотя мне всего 64. Для меня война России против Украины началась весною 2014 года. Тогда я стал прямым свидетелем злодеяний российских военных на территории Украины в Донецкой области. С тех пор я занимаюсь самым активным исследованием кода российской цивилизации.
Код турецко-оттаманской цивилизации также изучен слабо. Именно эти три страны Россия, Иран и Турция представляют наибольшую опасность на Ближнем Востоке.
Код китайской цивилизации, которая в Библии упоминается как Поднебесная, представляется интересным для очень узкого круга людей. Здесь информации ноль.

[Gaiy]

Українська правда
Потопити "Москву": невідомі деталі. Як український "Нептун" знищив флагман російського флоту.
Роман Романюк - вівторок, 13 грудня 2022, 05:30
13 квітня 2022 року було, може, найгіршим днем для того, щоб намагатися потопити крейсер "Москва" погода стояла жахлива.
Від самого ранку небо над Чорним морем уздовж українського узбережжя затягнули важкі дощові хмари. Вони висіли суцільною поволокою на висоті всього кілька кілометрів над водою, і через них годі було хоч щось розгледіти в морі з неба.
Не допомагали ні літаки, ні безпілотники "Байрактар", ні оптичні супутники.
В таких умовах міг би зарадити загоризонтний радар, сигнал від якого здатний огинати землю. Але 13 квітня в оператора комплексу "Нептун" в Одеській області під рукою були тільки звичайні радари, які майже не бачать цілей далі, ніж за 18 кілометрів.
Усе це усвідомлювали і на крейсері "Москва", команді якого здавалось, що вона в цілковитій безпеці.
"Вони розуміли, що з неба їх не видно, з берега теж. Плюс у них дуже серйозні комплекси ППО на борту й інші системи захисту. Тому вони підплили на 120 кілометрів до українського берега. І ця самовпевненість їх і згубила", розповідає не під запис один із українських ракетників, дотичний до створення "Нептуна".
Україні 13 квітня несподівано допомогла сама природа. Оператор "Нептуна" не мав би дістати "Москву" звичайним радаром, але саме це і сталося. Тож після кількох хвилин важких вагань та консультацій він віддав команду "пуск", і дві ракети з невеликим інтервалом вилетіли в бік російського крейсера.
Орієнтовний час їхнього підльоту мав складати трохи більше 6 хвилин. Що буде після того, як ці хвилини спливуть, не знав ніхто.
"Українська правда" провела десятки інтерв'ю з людьми з української військової сфери, витратила кілька тижнів, дістала фото історичного пуску й тепер пропонує читачам першу реконструкцію того, як український "Нептун" потопив російський крейсер "Москва".
Бойове хрещення "Нептуна"
Майже ніхто про це не знає, але перше бойове застосування "Нептунів" відбулося аж ніяк не у квітні, а в перші дні повномасштабного вторгнення Росії.
Саме тоді три російські десантні кораблі висунулись із портів у Криму й рушили в бік українського узбережжя в Миколаївській області. Висадка військ РФ в цьому районі давала їм плацдарм для атаки і на Миколаїв, і на Одесу.
Саме для ураження цих кораблів було випущено три перші "Нептуни".
"Перші пуски були з півдня Одеської області, а стріляли в напрямку Миколаєва. Тому ракети мусили пройти над Одесою і, щоб це було безпечно для міста, їх пустили не на висоті 5-6 метрів над водою, як це має бути, а десь на 120 метрах. Очевидно, що росіяни їх засікли і швидше за все знищили. Там цікаво, що вони навіть збили свій же літак, який в тому районі полював на "Нептуни", розповів УП співрозмовник у військових колах, дотичний до проєкту "Нептун".
Який точно це був день, УП встановити не вдалося, але це сталося не пізніше 26 лютого. Саме в той день Генштаб випустив офіційне повідомлення про те, що російський військовий корабель збив власний літак над Чорним морем.
Жоден із "Нептунів" не вразив свою ціль, але, як переконують співрозмовники УП, російські десантні кораблі, заскочені самою можливістю подібних ракетних ударів, розвернулись і дременули в Крим.
Їхнє "здивування" можна зрозуміти. Адже "Нептунів" на кінець лютого на озброєнні ЗСУ не мало бути.
Після успішних державних випробувань у 2020-му, "Нептун" прийняли на озброєння, але в реальності проєкт поставили на паузу. Лише під кінець того року, зокрема після зустрічі керівника КБ "Луч" Олега Коростельова і Володимира Зеленського, на особисту вимогу президента на "Нептун" знайшли гроші.
Перший повноцінний комплекс на новому шасі від "Татри" був зібраний у серпні 2021 року перед парадом до 30-ої річниці Дня Незалежності.
На параді показали повний склад комплексу: рухомий контрольний пункт, універсальну самохідну пускову установку, транспортно-заряджаючі машини та тягачі.
Однак між показом на параді та надходженням в армію минули довгі місяці. У грудні 2021-го командувач Військово-морських сил ЗСУ Олексій Неїжпапа в сюжеті військового телебачення анонсував, що перший дивізіон "Нептунів" має надійти в армію лише навесні 2022 року.
"Навесні він буде повністю готовий і включений до складу ВМС України. Уже деяка техніка закуплена, навесні ми будемо мати повністю готовий дивізіонний комплект комплексу "Нептун", розповідав командувач ВМС.
Але навіть у грудні не було ще самих ракет. За даними УП, перші ракети, замовлені державою для армії, виїхали на Одесу тільки у 20-х числах лютого 2022-го. Буквально за кілька днів до повномасштабного вторгнення їх вивезли із заводу в Києві, який після того Росія уже тричі обстрілювала своїми ракетами.
На щастя, їх встигли поставити на бойове чергування, і саме вони вберегли Миколаїв від згаданих вище російських кораблів.
Осліпити "Нептуна"
Перше застосування "Нептунів" залишило у військових двояке враження. Екіпажі комплексів проходили навчання у розробників ракет, і після лютневих пусків у військових зародились тривожні сумніви. Щось було не так.
"Для операторів найбільше розчарування, коли їхні ракети просто десь зникають і нікуди не влучають. Тому після перших пусків, десь у березні, в оператора, який відповідав за комплекс, почалась в доброму сенсі якась параноя. Він наказав перевірити всі ракети вузол за вузлом", розповідає один зі співрозмовників УП у військових колах, знайомий із ситуацією.
Для перевірки з київського КБ "Луч", яке є головним розробником ракети, приїхала група спеціалістів, яка виявила дуже підозрілу закономірність.
"З Києва приїхали специ і реально прифігіли. Вони виявили, що на всіх ракетах виведена з ладу одна деталь, через яку ракети не детонували, як мали б. Вони все полагодили, й одразу наступний пуск, дві ракети в яблучко", розповідає співрозмовник УП, дотичний до проєкту "Нептун".
Все це виглядало не інакше як спланована диверсія. Правда, джерела "Української правди" в КБ "Луч" не схильні до версії про умисне шкідництво.
"Нас постійно викликають щось полагодити чи перевірити. Це специфіка продукту така. Ракета ж наповнена дуже чутливою електронікою, для неї навіть на етапі простого транспортування є багато небезпек. Не думаю, що була якась диверсія", переконує співрозмовник УП на підприємстві-розробнику ракети.
Водночас інші два незалежні одне від одного джерела, зокрема в армійському керівництві, припускають, що ракети могли пошкодити навмисно.
"Така історія і справді була. Виявилось, що на всіх ракетах однакова несправність, і вона явно спеціально зроблена. Це був єдиний раз за всю війну, коли б я міг сказати, що це схоже на зраду. Але все виправили, і "Москви" більше немає", зізнається наш співрозмовник у розвідці.
Знайти і потопити: крах "Москви"
13 квітня близько 16 години дня оператор комплексу "Нептун" із промовистим але наразі засекреченим українським прізвищем отримав дуже несподівані дані на радарах.
Його звичайний радар показував, що десь за 120 кілометрів від берега стоїть велика ціль. Подібного розміру об'єкт в цьому секторі Чорного моря міг бути тільки один флагман ЧФ РФ крейсер "Москва".
Але як звичайний радар міг показувати загоризонтну ціль на такій відстані? Як переконують не під запис українські ракетники, на сторону захисників стала сама природа.
Через те, що над морем стояли щільні хмари, сигнал від радара відбивався від них до поверхні води, а від води назад до хмар.
"У нас на момент вторгнення не було загоризонтних радарів, і Росія про це знала. Але так як хмари стояли дуже низько і сигналу із цього коридору між водою і хмарами нікуди було подітись, то радар несподівано добив аж до "Москви", пояснює співрозмовник УП.
Росіяни були настільки впевненими у власній недосяжності для українських сил, що, як припускають наші співрозмовники, ймовірно, навіть не активовували системи ППО. Хоча навіть увімкнені вони б мали великі проблеми з "Нептунами".
"Нептун" це тихоходна ракета на рідкому паливі, яка підкрадається до корабля непомітною до самого останнього моменту. Аж поки уже не пізно. Її звичайні системи ППО майже не бачать, бо вона летить над самою водою", пояснює в розмові з УП співрозмовник з-поміж членів РНБО.
У західній пресі існує своя версія подій.
За даними "The New Yorker", 13 квітня Україна відправила запит у європейський центр НАТО з проханням підтвердити координати цілі й отримала звідти підтвердження. А видання "The New York Times" переконувало, що для виконання запиту України було задіяно американський літак-розвідник "P-8 Посейдон", який і надав точні координати. Таку ж інформацію надавало профільне видання "Navy Recognition".
Щоправда, в українських військових колах скептично ставляться до надмірного перебільшення ролі союзників.
"Всі ці історії про те, як "великі дяді" допомагають нам це тільки на руку Росії. Насправді ми самі здатні вирішувати задачі неймовірної складності. Ну ви правда думаєте, що знайти крейсер "Москва" було складно? Це 120-метрова гора заліза й електроніки в маленькому Чорному морі. Вона пробивається будь-якими супутниками в будь-якому діапазоні. Ми її постійно бачили і фіксували", обурюється один зі співрозмовників УП в колах армійського командування.
"У нас є дані з кількох десятків супутників, от зараз Притула ще прикупив. Проблема була не в тому, щоб знайти "Москву", а в тому, щоб її дістати", додає він.
І 13 квітня російський крейсер несподівано сам зайшов у зону ураження українських ракет. Щойно його зафіксували, близько 16-ої години відбулося два пуски "Нептунів", які один за одним вилетіли в бік "Москви".
"Українській правді" вдалося дістати фотографію цього історичного пуску ракет.
Але найцікавіша фаза операції почалась якраз після того, як ракети понеслись у море.
За розрахунками ракетників, політ "Нептунів" на таку відстань мав скласти трохи більше 6 хвилин. Але як дізнатись, чи влучили ракети?
Як переконують співрозмовники УП, знайомі з ходом операції, оператори "Байрактарів" відмовлялись вилітати для верифікації влучання: над хмарами вони б нічого не побачили, а летіти під хмарами це 100% збиття.
"Тому ніхто не знав, чи вдалося влучити. Але потім прийшли дані, що "Москва" влупила повний вперед. Це значило, що щось таки сталось. З траєкторії було видно, що крейсер хотів сховатися за "вишки Бойка". Це великий металевий об'єкт, і коли летить ракета, то вона захопить спершу вишку як ціль, а корабель за нею буде в безпеці", розповідає не під запис співрозмовник УП в середовищі ракетників.
Паралельно з тим до "Москви" одночасно з різних боків кинулось чотири кораблі. Але саме тоді на морі почався несподіваний шторм, і будь-які рятувальні операції дуже ускладнились.
Коли українські військові зрозуміли, що з Криму до "Москви" вийшов буксир, то їм стало очевидно: ситуація на крейсері критична.
Один із чільних нинішніх силовиків написав тієї ночі журналістам УП: "Москва все".
Наступного дня шторм на Чорному морі затих. Хмарне небо полегшало, вітри вляглись. Єдиним, що порушувало післяштормову ідилію, був важкий чорний силует, який проглядався з відстані навіть десятків кілометрів.
Здавалося, що якийсь випадковий синій кит раптом заплив у Чорне море і тепер спливає, щоб знайти дорогу назад.
Насправді цей "кит" не спливав, а поступово ішов на дно. Підбиту двома "Нептунами" "Москву" бачили сотні російських моряків з інших кораблів, які могли лише безпорадно кружляти навколо.
Навіть добуксирувати завалений на лівий борт крейсер до Криму було уже неможливо.
Перші критичні години були втрачені через шторм.
Сама природа ніби допомогла Україні відправити флагман окупаційного флоту туди, куди її послали захисники острова "Зміїний" ще 24 лютого, у перший день повномасштабного вторгнення.

https://www.pravda.com.ua/articles/2022/12/13/7380452/

[Gaiy]

Код российской цивилизации
Укротить дракона.
Вчера на YouTube просмотрел фильм "Гиперболоид инженера Гарина" (1965), и мне запомнились слова главного героя фильма: «Мы устроим человечеству несколько горячих денечков. Мы подведем людей к самому краю страшной пропасти». На одежде владельца страшного оружия, - мощного лазера, был начертан номер - 001.
Сегодня Кремль является владельцем самого мощного, - ядерного оружия, а действующий президент РФ показывает себя как террорист №1 во всем цивилизованном мире. Именно этот диктатор принял решение «устроить человечеству несколько горячих денечков, и подвести людей к самому краю страшной пропасти». И фамилии у этих двух злодеев схожие: Гарин и Путин. Так что фильм, в некотором роде, оказался пророческим.
Война России против Украины мало похожа на бой Давида и Голиафа. Власти США заявляют, что это будет затяжной конфликт, ведь накинуть намордник на дракона и обуздать его хищнические повадки нелегко. Часть Европы совсем не готова жестко противостоять диктатуре Кремля, а такие страны как Турция, Индия и Китай не прекращают, и даже наращивают экономическое сотрудничество с Россией. Китай и Индия - это цивилизационные союзники России, и всегда будут поддерживать экономику России.
Чем заканчивается фильм режиссера А. Гинцбурга? В финале показан пустынный остров, с двумя слоняющимися по нему жалкими фигурками дикарей...

[Gaiy]

Код российской цивилизации

Геноцид это деяния, совершаемые с намерением уничтожить полностью или частично национальную, этническую, расовую или религиозную группу. Официально определено в Конвенции о геноциде 1948 года. Это очень специфическое международное преступление, которое трудно доказать: оно требует доказательства "ментальной мотивации", стоящей за ним (BBC NEWS).
Путин и всё его окружение обвиняются в военных преступлениях против Украины, в геноциде украинского народа. Не сомневаюсь, что рано или поздно будет создан трибунал по военным преступлениям российского руководства. Вот состав этого руководства:
1. Путин Владимир действующий президент РФ, главный организатор и вдохновитель диктатуры рашизма в России;
2. Шойгу Сергей министр обороны РФ, в 2014 году создал на территории Украины незаконные военизированные формирования группы вооруженных террористов, захвативших на местах власть и убивающих местное население;
3. Герасимов Валерий начальник ген. штаба вооруженных сил РФ, причастен к сбитию самолета Боинг 777 рейса МН-17 (17.07.2014), один из организаторов развязывания вооруженного конфликта на территории Украины в 2014 году;
4. Бортников Александр директор ФСБ РФ, активно поддерживает российскую войну против Украины;
5. Патрушев Николай секретарь СБ РФ, доктор юридических наук, главный пропагандист идеи учреждения в России нового дворянства, а по сути неонацизма;
6. Нарышкин Сергей директор Службы внешней разведки РФ, доктор экономических наук, который возглавляет Российское историческое общество, продвигая идеи рашизма и фальсифицируя историю России.
7. Матвиенко Валентина председатель верхней палаты парламента РФ, дала преступное разрешение использовать вооруженные силы РФ на территории Украины (2014), затем в Сирии (2015), активный участник российской кампании в Крыму (2014);
8. Лавров Сергей министр иностранных дел РФ, патологический лжец, эффективно исполняющий волю Кремля, антисемит и верный служитель диктатуры рашизма.

[Gaiy]

Код российской цивилизации
Определение терминов:
фашизм тоталитарный режим, зародившийся в Италии в 1920-е годы под руководством диктатора Бенито Муссолини (1922 1943); сам Муссолини является библейским персонажем, представителем бездны; захвачен и расстрелян партизанами в 1943 году;
нацизм тоталитарный режим в Германии (1933 1945), лидером которого был диктатор Адольф Гитлер; вождь "Третьего Рейха" также является библейским персонажем, и называется мучителем; покончил жизнь самоубийством 30 апреля 1945 года согласно библейских пророчеств;
рашизм слово новое и обозначает тоталитарный режим, зародившийся в России в начале XXI века (около 2007 г.) с центром в Москве, под руководством диктатора Владимира Путина. Корни современного рашизма происходят от советской идеологии. Этот режим превзошел в жестокости как итальянских фашистов, так и немецких нацистов. Глава РФ Путин является библейским персонажем,- имя его Гог, а взгляды устремлены на Ближний Восток. Срок действия Гога ограничен пророчествами Библии.

[Gaiy]

Коли вдома немає світла, нам світить внутрішнє сяйво

«Война может закончится в любой день, когда Путин решит вывести свои войска из Украины, но это не произойдет, ни сейчас, ни в ближайшем будущем»,- президент США Джо Байден (22.12.2022 г.).
Всякая большая война живет своей, отдельной жизнью. Путин начал эту войну, но он не имеет воли и сил изменить времена и сроки окончания войны. Как верный ученик Сталина, он нацелен не на сворачивание войны, а на расширение зоны конфликта.

[Gaiy]

Код российской цивилизации
«Украинцы и россияне один народ»,- так утверждает много лет путинская пропаганда. Советский народ выдумали большевики как «исторически сложившуюся устойчивую общность людей, возникшую на базе общности языка, территории, экономической жизни и психического склада». Это определение дал Сталин величайший гений зла. Россияне уверовали в эту ложь, а вот украинцы, сумевшие сохранить свои корни, отвергли этот тезис. Потому что у украинцев есть свой язык, своя территория, и отличный от россиян склад ума (менталитет). Приведу пример:
В 2022 году в украинских школах прошел радиодиктант "Твій дім" (Твой дом). Вот часть текста диктанта: "Розкажи мені про свій дім. Той, що пам'ятає твої перші хиткі кроки і береже щорічні зарубки часу, залишені рукою матері..." (Расскажи мне о своем доме. Тот, что помнит твои первые шаткие шаги и хранит ежегодные зарубки времени, оставленные рукой матери). Так учат детей в Украине любить свой дом, почитать родителей, исполнять заповеди христианина. А чему учат детей в российских школах в 2022 году? На I съезде нового Всероссийского детского движения дети-пионеры поют такую песню:
От южных морей до полярного края
Раскинулись наши леса и поля.
Одна ты на свете! Одна ты такая -
Хранимая Богом родная земля!
Российских детей со школьных лет учат тому, что леса и поля, от южных морей и до полярного края, принадлежат России; это всё наше, и Херсон наш, и Крым наш! Так учат всех без исключения россиян, и так они себе этот мир представляют. А где находятся эти южные моря? Быть может у берегов северной Африки, или Индии? Поэтому совсем не удивительно, когда Россия прочерчивает свои границы безопасности на Голанах. Там, оказывается, находится их родная земля! Через десять лет, когда эти дети станут взрослыми, они придут с оружием на Голаны, и скажут: это наша земля!

[Gaiy]

Код российской цивилизации
О Путине написано и сказано много. Журналисты и блогеры, психологи и политологи всех мастей предпринимают бесконечные попытки разгадать необычное поведение российского лидера и феномен его столь длительного пребывания у власти. Многие предрекают его скорую смерть, но вот, уже заканчивается 2022 год, а Путин жив, и продолжает гнуть свою линию, угрожая коллективному Западу ядерной дубиной. Российский диктатор целенаправленно идет к своей цели уничтожить украинскую нацию. Но украинский народ нуждается в своем собственном, независимом государстве, в котором нация может свободно жить коллективной жизнью в соответствии с европейскими ценностями. Россия же исповедует азиатские ценности, чуждые Украине, поэтому сплав Украины с Россией невозможен. Диктатор это понимает на интуитивном уровне, но осмыслить ситуацию не может, поскольку в его окружении нет критически мыслящих людей. На повестке дня у них один тезис: «война консолидирует власть». Они жаждут войны и смерть Путина не изменит их устремлений. Но должен сказать людям, что Путин не умрет, доколе не исполнится библейское пророчество о Гоге.

[Gaiy]

Код российской цивилизации
Психологический портрет Владимира Путина.
«Путин никогда не говорит нет. В большинстве вопросов его поведение было на прием информации. Президент РФ отверг предложение президента Украины Виктора Ющенко (2005-2010) об историческом примирении России и Украины, и отказался извиняться перед народом Украины за исторические преступления своей страны»,- свидетельство В. А. Ющенко.
Народная артистка СССР, известная украинская актриса театра и кино Ада Роговцева откровенно говорит о Путине: «это не человек, это диавол».
«Путин враг человечества, ... враг России, ...враг евреев, ... враг Израиля, ибо своим присутствием в Сирии шантажирует Израиль. Путин, Асад и Иран часть одной оси зла. Путин диктатор, опасный диктатор с замашками лжемессии»,- профессор Юрайа Шавит, глава Центра Кантора.
«На чем держится треугольник зла Путина? На ненависти к Украине, на страхе перед Западом, и страхе перед отсутствием будущего»,- говорит Виктор Небоженко, директор социологической службы «Український барометр».
«Путин всегда делает расчеты, исходя из риска и выгоды для него. Но в итоге он ошибся. И беда в том, что теперь он не может отступить»,- финансист Билл Браудер, основатель и ген. директор инвестиционного фонда Hermitage Capital Management.
И это неполная картина психологического портрета российского диктатора, уверовавшего в свою исключительность. В своем недавнем новогоднем поздравлении Путин выступил на фоне военнослужащих, окружающих его. Это чёткий сигнал того, что 2023-й год пройдет под знаком укрепления военного потенциала России, и «объединения русского народа против западной гегемонии». Россия продолжит то, что начала, а тот, кто окажется не на её стороне, будет признан предателем и врагом.