Стара ряднина

[lidka]

Я вам, браття, розкажу
Ось історію одну:
жив багатий селянин,
Був у нього один син.

Батько лиш для сина жив,
все майно йому скупив.
Сина понад все любив,
Бо одного тільки мав.

А син ріс, розкошував,
Біди та горя він незнав.
Жиа у батьківськім краю,
Жив неначе у раю.

Батько став старим, син підріс,
Та до повних літ доріс.
Мати вмерла, син женився
І господарем зробився.

Батько вже вдівцем остався,
Сам при винові лишився.
Сину все майно віддав,
Доки міг про все сам дбав.

А коли вже став старий
І горбатий, і сліпий,
Працювати перестав,
Бо вже сили він немав.

Батько в хаті все сидів,
Біля печі плечі грів.
Працювати сил немав,
То сидів, а то лежав.

А невістка - щось не те,
Стала щось стогнати все.
Чоловіку докоряти,
Та й на батька нарікати.

"Горе мені та журба,
Ось сидить стара біда.
Він не робить, тільки їсть,
Робить все мені на злість.

То лягає, то встає,
Мені спокій недає.
То дай їсти, дай води,
Як позбутися біди?

Вже терпінню іде край,
Заведи йього в сарай.
Там соломи наложи,
І старого поклади."

Син за руку батька взяв,
І до нього так сказав:
"Ходіть, тату, до хліва,
Бо болить в вас голова.

І повітря свіже там,
І вигідно буде вам.
Там я кожного часу
Для вас йсти принесу."

Та й від печі батько встав,
Син за руку йього взяв.
Там соломи постелив
І старого положив.

У хліві старий лежав,
Плакав бідний і стогнав...
Так і літо перейшло
І зробилось холодно...

І до внука син сказав,
На гору йього послав:
"Полізь, сину, на гору,
І ряднину скинь стару.

Й занесино до хліва,
Накрий діда, бо зима.
Ще замерзне дід старий,
Візьми рядниною накрий."

І поліз син на гору,
Знайшов ряднину там стару.
Її на двоє розділив,
Половину з неї взяв.

Лишив частину на горі,
А ту другую взяв собі.
Із гори він з нею зліз
Та дідові в хлів заніс.

Як до хати він вертав,
Батько йього запитав:
"Ти усе теє зробив,
Що я тобі говорив?"

"Я ряднину з гори зняв,
Та дідові половину дав."
"А чому ж ти не цілу
Дав йьому ряднину?

Нащо ти її роздер?
Поясни мені тепер!"
"Тату, я вам розкажу,
Що ряднину лиш одну

Там знайшов я на горі,
І подумав так собі:
Як ряднину цю одну
Лише діду занесу

То що ж зроблю я в тій порі
Як будете ви старі?
Коли станете стогнати
І в хліві отім лежати,

Чим покрию тоді вас,
Як нема рядна у нас?
А я, тату, вас люблю,
Тому я ряднину ту

Взяв на двоє розділив,
Діду дав, і вам лишив..."
Коли батько те почув,
Зразу зуби затиснув.

І нічого не сказав,
так стояв і щось гадав.
Потім він у хлів зайшов,
До старого підійшов.

Із соломи враз підняв
І до хати батька взяв.
Потім ліжко розтелив
І там батька положив.

ПОсидів, поговорив,
Взяв кожуха та й накрив.
А невістка як прийшла,
Зразу сварку підняла.

Закричала на весь рот,
Наче в хаті заколот:
"Ой, старого знов привів,
Він мені вже надоїв!

Щоб тут знову він стогнав,
Мені жити недавав!"
Чоловік вже нестерпів
І до жінки закипів.

Грізно крикнув у злобі:
"Рота затули собі.
Ти на мене не кричи,
В хаті крику не роби.

Заважає він тобі?
Можеш геть іти собі!
Що, ти хочеш щоб і я
Йшов на старість до хліва?!

Щоб в хліві я помирав,
Що посіяв, те й пожав?!
Бо синок вже і мені
Приготовив на горі.

Піврядна він залишив,
Щоб в хліві мене накрить.
Що ти хоч, щоб я як тато
Умирав отак проклято?"

Жінка стала як німа,
І поблідла як стіна.
Та замовкла у цю ж мить,
Аж не може говорить.

Думає: "Ще молода,
А заходить вже біда.
Бо синок, та ще й малий,
А думає як старий.

Вже рядно він розділив,
Половину залишив.
Нею, як прийде біда,
Вкриє, як буду стара.

Коли прийде смертний час,
То щоб не накрив і нас,
Треба приклад показати,
Щоб в хліві нам не вмирати."

В хаті батько вже лежав,
Біля нього син стояв.
Ось невістка підійшла,
З ним бесіду завела:

"Ой, ви тату лежите,
Встаньте, може що зїсте?
Може я води подам,
Чи не тверда постіль вам?"

Від малого ще онука
Прийшла добрая наука.
Малий зміг їм доказать,
Що посієш - будеш жать.

Бо Христос так всім сказав:
"Що тут сієш - пожнеш там."
Що посієш молодим, -
То пожнеш йього старим.

Схаменися, друже мій,
Тільки добре в житті сій.
Що сьогодні засіваєш,
Те у вічності позбираєш!

Амінь!