Слава России, слава Украине (Слава Богу) | Христианские песни

Свернуть
Эта тема закрыта.
X
X
 
  • Время
  • Показать
Очистить всё
новые сообщения
  • micha221
    Участник
    • 17 March 2021
    • 13

    #1

    Слава России, слава Украине (Слава Богу) | Христианские песни

    Слава России, слава Украине (Слава Богу) | Христианские песни - YouTube
    Последний раз редактировалось micha221; 27 March 2022, 02:35 PM.
  • Ольга Владим.
    Ветеран

    • 26 May 2010
    • 48032

    #2
    Теперь через песню увещевают... А Россию почто не увещеваете, что убивают, насилуют, грабят?
    Устала от засилья атеизма на форуме...

    Комментарий

    • Тихий
      Ветеран
      Совет Форума

      • 14 May 2007
      • 8506

      #3
      Раз вы такой ,,тактичный,, человек и вам хватило смысла начать со славы россии, то и я не откажу вам во внимании - примите и мои пять копеек в копилку вашей ,,славы,, :

      Гимн России

      Россия - страшная страна
      Безжизненных полей.
      Бывали хуже, чем она,
      Но не было подлей.
      Пусть много где плохи дела
      И мрази нет числа,
      Россия - это полюс зла,
      И это - компас зла.
      Как безошибочен магнит
      От полюса вдали,
      Так и Россию зло манит
      В любом краю Земли.
      Ни разу черное нутро
      Ее не подвело:
      Все, что она клеймит - добро,
      Что защищает - зло.
      Любезна ей любая гнусь,
      Да что и взять, скажи,
      С укравшей даже имя "Русь"
      Страны тотальной лжи?
      Там все фальшивка, все вранье,
      Там все наоборот,
      За унижение свое
      Там борется народ.
      И пусть свое - с чего бы вдруг
      Таких, как он, жалеть,
      Но он мечтает всех вокруг
      Загнать под ту же плеть!
      Из века в век - все та же хмарь,
      Все тех же харь угар,
      И царь, и псарь, и пономарь -
      В России все - кошмар.
      Дебелых баб нетрезвый храп,
      Да танцы на гробах.
      Мечтает не о воле раб,
      А о своих рабах.
      Хоть покажи ему весь свет,
      Он славит только мрак.
      России оправданья нет,
      Россия - это рак.
      И эта опухоль, ползя,
      Стремится все растлить,
      А исцелить ее нельзя,
      Лишь только - удалить.
      В России нету ничего,
      Что б стоило сберечь!
      Нес лишь неволи торжество
      Народам русский меч.
      Кого вы славите стократ,
      Победами гордясь?
      Не хану ль нареченный брат
      Ваш благоверный князь?
      На Куликовом поле строй
      Ломился сквозь камыш -
      Кто ж тот, кому служил герой?
      Не хан ли Тохтамыш?
      Кровь Новгорода, кровь Твери,
      Ливонской кровь войны;
      Вы в Беларуси, упыри,
      Сгубили полстраны,
      И заглушал победный гром
      Младенцев польских крик,
      Суворовским "богатырем"
      Насаженных на штык.
      Своих, чужих не счесть могил,
      Где водружали флаг
      Кутузов-старый педофил
      Да Жуков-вурдалак.
      Какой сосед ваш - хоть один! -
      Не пострадал от вас?
      Швед? Финн? Литвин? Туркмен? Румын?
      Япония? Кавказ?
      Что, кроме смерти и плетей,
      Вы миру принесли?
      Своим умом вы и лаптей
      Придумать не смогли!
      Вам итальянец возводил
      Дворец германских шлюх,
      Там даже рядом не бродил
      Ваш пресловутый дух.
      Вас дойч лечил, француз учил,
      Бритт делал вам чертеж,
      В награду ж каждый получил
      Презрение и ложь.
      И все дары свободных стран
      Служили лишь тому,
      Чтоб ваш очередной тиран
      Мог укрепить тюрьму.
      Не апеллируйте к стихам,
      Восславившим зарю:
      И Пушкин ваш - холуй и хам,
      Лизавший зад царю.
      "Клеветникам" ответ строча,
      Карателей любя,
      Навеки маску палача
      Надел он на себя.
      Какой писатель и поэт
      Из ваших не был рад
      Воспеть любой имперский бред -
      "На Польшу!" "На Царьград!"?
      Аж Бродский - вашею страной
      Прочь изгнанный еврей! -
      Плевался русскою слюной
      В "хохлов" из-за морей.
      Россия - как анти-Мидас,
      Несущий дар-клеймо:
      Что тронет - превратит тотчас
      Не в злато, а в дерьмо.
      Насколько был бы лучше мир,
      Когда бы не она -
      Страна-позор, страна-вампир,
      Треклятая страна!
      Однако даже упырям
      Положен свой конец,
      Уже приблизился к дверям
      Ваш роковой гонец.
      России, сгнившей изнутри,
      Настанет страшный суд,
      И ни псари, ни псалтыри
      Вас больше не спасут.
      И будет ныне всякий род
      Кончине вашей рад.
      И ваше имя слово "гунн"
      Заслуженно затмит
      В значенье: вор, насильник, лгун,
      Холуй, палач, бандит.
      Как сгинете навеки вы,
      Вздохнет свободно мир
      И на развалинах Москвы
      Устроит светлый пир.
      Ad fontes

      Ватник, это человек нетрадиционной умственной ориентации...(с)

      Комментарий

      • Шестипалый
        Ветеран

        • 13 June 2018
        • 2538

        #4
        Ресентимент у Шелера. Он признает открытие Ницше ресентимента самым глубоким в области происхождения моральных оценок, но не соглашается с предшественником относительно христианства. Шелер считает ошибочным специальный тезис о том, что христианская любовь - «утонченнейший цветок ресентимента» .
        В самом общем смысле философ понимает под ресентиментом «самоотравление души, имеющее вполне определенные причины и следствия. Оно возникает в ответ на систематический запрет выражать определенные эмоции и аффекты, являющиеся нормальными и относящиеся к основному содержанию человеческой натуры.
        Важнейший исходный пункт образования ресентимента импульс
        мести. Каждому желанию мести предшествует обида, нападение или оскорбление. Тем не менее, если животное подвергается нападению и кусает - это нельзя считать местью; прямой удар в ответ на пощечину тоже не месть. Для последней характерны две вещи: сначала это торможение моментальной ответной реакции, затем перенос ответной реакции на более удобное время. Месть по Шелеру всегда удел человека в некоторой степени «слабого». Но все это еще не ресентимент. Мститель, который мстит, ненавистник, наносящий вред противнику, завистник, пытающийся получить объект зависти, не подвержены ресентименту. Последний появляется, если импульс мести, ненависти, зависти не выходит наружу. Ресентимент формируется у стороны, находящейся под чьим то господством при относительном равноправии обеих. Как это работает?

        У раба нет ресентимента к господину, потому что «быть рабом» единственное понятное и известное состояние. Раб и господин изначально не мыслятся равными. Только формальное равенство при реальном неравенстве формирует ресентимент.

        Вторым важным пунктом происхождения ресентимента является зависть. Она рождается там, где попытка достичь чего-то обычными способами не увенчивается успехом, тогда как у другого человека это есть. Желание обладать превращается в ненависть к самому обладателю желаемого. Ресентимент возникает после осознания собственного бессилия. Поэтому зависть, формирующая самый сильный ресентимент зависть к самому способу жизни другого. Этот тип ресентимента возникает от сравнения. Человек не может увидеть в себе достоинство, но видит достоинства и недостатки других, сравнивая себя с ними. Достойный человек по Шелеру способен искренне признать, что есть те, кто лучше его в ряду качеств, а может, и во всех сразу....Это из вики. Интересное понятие ressentiment
        Дождь пошел снова, и по лужам поплыли пузыри, подобные нашим мыслям, надеждам и судьбам; летевший со стороны леса ветер доносил первые летние запахи, полные невыразимой свежести и словно обещающие что-то такое, чего ещё не было никогда

        Комментарий

        • Игорь
          He died4me, I live4Him
          Админ Форума

          • 03 May 2000
          • 14897

          #5
          Сообщение от Тихий
          Россия - страшная страна
          Безжизненных полей.


          Я думаю, что стоит всем рассудить и не путать Россию и российское руководство.
          Это все таки разные вещи. Давайте сделаем шаг назад, вздохнем, и начнем с начала.

          Россия, без преувеличения, это прекрасная, красивая страна, хорошие прекрасные люди. Многие сейчас отравлены пропагандой, но давайте называть все своими именами. Россия это не Ельцин, Путин и Медведев. Россия это не кремлевская шайка-лейка.
          Есть такие россияне, как Немцов, Каспаров, Быков, Гудков.... Не стоит их мешать с грязью, они - настоящая Россия.

          С любовью во Христе, Игорь Лихнякевич
          Контакты: [Fb] | [Tw] | [Vk]

          Комментарий

          • Тихий
            Ветеран
            Совет Форума

            • 14 May 2007
            • 8506

            #6
            Сообщение от Игорь
            [/FONT][/COLOR]

            Я думаю, что стоит всем рассудить и не путать Россию и российское руководство.
            Это все таки разные вещи. Давайте сделаем шаг назад, вздохнем, и начнем с начала.

            Россия, без преувеличения, это прекрасная, красивая страна, хорошие прекрасные люди. Многие сейчас отравлены пропагандой, но давайте называть все своими именами. Россия это не Ельцин, Путин и Медведев. Россия это не кремлевская шайка-лейка.
            Есть такие россияне, как Немцов, Каспаров, Быков, Гудков.... Не стоит их мешать с грязью, они - настоящая Россия.
            Игорь, я в прошлом кино-документалист, изъездил Союз от запада до Дальнего Востока, от Ташкента до Заполярья, перед нашими камерами прошла огромная вереница деятелей искусства, науки, военных..я наверно как никто на этом форуме знаю как заэкранный Союз, так и в состоянии понимать то, во что он выродился теперь в лице РФ, можете не сомневаться, я не попутаю мух с котлетами.я никогда не забуду ни о Новодворской, ни о Немцове, ни о Майе Плисецкой ни о А.Сахароведа и о живых, таких как Мария Шукшина и Александр Сокуров разве забудешь.но с более чем 50% процентов россиян одобряющих холокост украинцев, с этими отбитыми обывателями, одобряющими ,, окончательное решение украинского вопроса,, что делать будем ? Что думать о подлецах-манкуртах, на форуме прикрывавшихся показным христианством и годами строчивших доносы-жалобы в роскомнадзор о зажатии нашего форума ?
            Ad fontes

            Ватник, это человек нетрадиционной умственной ориентации...(с)

            Комментарий

            • Наташа К
              Ветеран

              • 26 November 2019
              • 21512

              #7
              Україна найбільше постраждала від нацистів загинуло понад 9 млн людей (близько 4 млн із яких були військові, а решта цивільні). Було зруйновано та знищено понад 700 міст і близько 28 тисяч сіл.
              За часів Другої світової понад 6 млн українців воювали тоді у складі Червоної армії, а понад 100 тис. були учасниками УПА, яка фактично воювала на два фронти проти нацистів і проти комуністів.

              Натомість Російська нацистська армія Власова з моменту створення до знищення воювала на боці Гітлера під російським триколором і георгіївською стрічкою (символи сучасного російського неонацизму путінського рашизму). Виходить, насправді під час Другої світової війни шалена кількість росіян воювала на стороні нацистів.
              Нажмите на изображение для увеличения.

Название:	FC69469A-E87E-475E-91DD-927C0BE31A1F.jpeg
Просмотров:	1
Размер:	448.2 Кб
ID:	10157908


              - - - Добавлено - - -

              Украина больше всех пострадала от нацистов погибли более 9 млн человек (около 4 млн из которых были военные, а остальные гражданские). Было разрушено и уничтожено более 700 городов и около 28 тысяч деревень.Во времена Второй мировой более 6 млн украинцев воевали тогда в составе Красной армии, а более 100 тыс. были участниками УПА, фактически воевавшими на два фронта против нацистов и против коммунистов.
              Российская нацистская армия Власова с момента создания до уничтожения воевала на стороне Гитлера под русским триколором и георгиевской лентой (символы современного русского неонацизма путинского рашизма). Выходит, на самом деле во время Второй мировой войны безумное количество россиян воевало на стороне нацистов.
              Разговаривать с собой нормально, пока никто не отвечает.


              Комментарий

              • Наташа К
                Ветеран

                • 26 November 2019
                • 21512

                #8
                Почуйте голос Маріуполя серія історій людей, яким вдалось евакуюватися з блокадного Маріуполя. Ми продовжуємо серію розмовою з Оленою, яка виїхала з околиць міста орієнтовно 5-6 березня (через пережитий досвід Олена не памятає точної дати).

                В перший же день повномасштабного вторгнення Росії в Україну, 24 лютого, Олена разом із 6-річною донькою та чоловіком виїхала з Маріуполя у селище за 45 кілометрів вд міста в надії знайти там прихисток. Але через тиждень, проведений під постійними обстрілами, без води, газу, електрики та звязку, стало зрозуміло: треба тікати якнайдалі. Після кількох невдалих спроб виїхати самотужки здавалося, що шансів вибратися не лишилося. Проте намагання та терпіння все ж дали свої плоди. Оскільки окупанти знищили не лише Маріуполь, а й практично всю інфраструктуру довкола, включно з дорогами та мостами, виїжджати довелося полями, оминаючи підбиті танки і людські тіла, що лежали обабіч.

                Ми до останнього не вірили. Ніхто з моїх близьких нікуди не збирався. Ми щойно зробили ремонт у квартирі. Планували жити в цьому місті (Маріуполі. ред.). Я працюю фотографкою. 23 лютого ще мала зйомку. Усе намагалася покращити людям настрій, бо відчуття тривоги було, але хотілося сіяти добро та світло. Я казала: «Та все пройде, обійдеться».
                24-го числа о 6-й ранку чоловік розбудив та повідомив, що почалася війна. Він вирішив поїхати на роботу. А мені сказав швидко збирати речі. Ми взяли з собою дві маленькі валізи ручної поклажі, а в них два костюми дитячих піжамних. А ще мій та чоловіка. Більше нічого не влізло. Ми виїхали у село Малоянисоль (за 45 кілометрів від Маріуполя). Були там десь до 5-6-го березня. Без звязку, без електрики, без опалення, без води, в холодному домі. Ми чомусь подумали, що там безпечніше. Бомбосховище, як у всіх в селі, підвал з консерваціями. У нас був газ у пічці, але його було дуже мало, тому що в один із перших днів пошкодили газову трубу. Ми грілись, нагріваючи каструлі, поки газ трішки шипів. Доки гріється кастрюля є пар, тож в кімнаті тепло. Ми ще в пляшки набирали цю теплу воду, клали її в ліжко. Спали в одязі, з рота йшла пара.
                Моя сестра залишилася в Маріуполі, не захотіла виїжджати з міста. А вона інсулінозалежна, в неї відмовляють нирки. І там вона без ліків. Зараз із нею немає звязку. Я навіть не знаю, що краще бути там без звязку чи знати, що твої близькі все ще там і ти не можеш їм допомогти.

                Ми мали кілька невдалих спроб виїхати з села: на блокпосту стояли військові з «ДНР», розвертали всіх назад. Про те, що 5-го чи 6-го числа з Маріуполя виїжджатимуть колони, ми дізналися, коли ті вже виїхали. Думали, що хтось їхатиме наступного дня. А звязку ж немає ніякого, в нас навіть радіо не працювало. Тому ми просто чекали на дорозі, коли поїдуть машини. А вони не їхали. Не було ні в той, ні в інший бік. Десь через три години повз нас все ж проїхало кілька машин. Люди порадили рухатися в бік Запоріжжя через Розівку та Федорівку.

                Ближче до Розівки почали зявлятися танки. Люди лежали на дорозі мертві. Я одягла доньці шапку на лице, щоб вона того не бачила. Сказала, що будемо грати у гру і почала вигадувати розповіді про будиночки, які бачу. В один момент побачили вантажівку, повну мертвих людей. У відкритому кузові просто один на одному лежали тіла у формі. Ми набрали швидкості, мчали повз згорівші танки та будинки. Так доїхали до мосту, а виявилося, що його напередодні підірвали. Пощастило, що хлопець, який був за кермом, встиг вчасно зупинитися. Місцеві показали, як можна обїхати. Пояснили, що зараз всі так їздять. Потім ми зустріли чоловіка з української тероборони, він сказав: «Ви не бійтесь, все гаразд, видихайте. Зараз переїдете український пост, наступний буде вже не наш. Там робіть все, що вони вам скажуть».
                Коли доїхали до російського блокпоста, військові почали кричати та махати руками: «Ховайтеся, зараз буде стрілянина!» Ми різко звернули у бік, заїхали в якийсь двір. Виявилося, там був дитячий садок міста Пологи. Щойно забігли всередину, пролунали постріли. Моя дочка, яка до того моменту жодного разу не плакала, спитала: «Мамо, мене вбють?»

                Почали сходитися місцеві. Коли вони дізналися, що ми з Маріуполя, стали зносити їжу. Нам нічого не лізло. А вони все жартували та вмовляли: «Зараз образимось, ану давайте їжте, я свіжі котлетки насмажила». У сховищі ми познайомилися з жінкою, яка була там разом із дочкою-підлітком. Вона запропонувала переночувати в неї, а завтра разом виїхати у бік Запоріжжя там жила її мама, яку жінка хотіла забрати. Згодом знайшовся ще чоловік на мікроавтобусі, який вивозив людей. З ним були жінки, серед яких одна вагітна, а інша з новонародженою дитиною. Ми виїхали такою колоною з трьох машин. У Пологи тоді вже зайшли росіяни. Я бачила ту букву «Z». Ми молилися всю дорогу. Моя дитина вивчила всі молитви, які я знала. Нас зупинили чеченці для перевірки. Було зрозуміло, що рухатися треба повільно і не робити нічого такого, що б їм не сподобалося.
                Виявилося, що ніяких доріг до Запоріжжя вже не лишилося. Всі мости було зруйновано. Тож той чоловік, що вів автобус, поїхав першим навпростець по полю. А ми вже за ним. Я не памятаю, скільки ми їхали. Весь цей час у мене був відлік до дня народження доньки. У неї він 14 березня. Я все повторювала: «Аріна, я тобі обіцяю, на твій день народження ніхто не буде стріляти».

                Зараз ми у Львові. Моя донька тепер боїться звуку пральної машини, але вже може спати, не тримаючи мою руку. Коли дісталися сюди 11-го числа, я відчула, що ми в безпеці. Тільки тут, на Західній Україні, тому що виють сирени. У нас же в селі не було сирен. Ні звязку, ні попереджень. Там ти просто засинаєш і прокидаєшся від того, що трясеться весь дім. Танки проїжджають, везуть величезну техніку, повністю знищуючи дорогу за собою. А над тобою стріляють «Гради».
                До Аріниного дня народження ми знайшли і кульки, і тарілки з єдиноріжками. Тож у моєї дитини був торт. Хоч і заморожений, проте з веселкою.
                На момент запису цієї розмови родина Олени доїхала до Західної України і знаходиться у безпеці.







                Почуйте голос Маріуполя. Олена Ukraїner

                - - - Добавлено - - -

                Listen to the voice of Mariupol a series of stories of people who managed to flee from the besieged Mariupol. We continue the series with a conversation with Olena, who left the citys outskirts approximately on March 5-6 (due to her experience, Olena does not remember the exact date).

                On February 24, the first day of Russias full-scale invasion of Ukraine, Olena left Mariupol for a village 45 kilometres from the city, with her husband and 6-year-old daughter. But after a week spent under constant shelling, without water, gas, electricity and communication tools, they understood that they had to run as far as possible. After several unsuccessful attempts to leave on their own, it seemed as if there was no chance of getting out. Since the invaders destroyed not only Mariupol but also almost all the infrastructure around, including roads and bridges, they had to leave through the fields, avoiding damaged tanks and human bodies lying everywhere.

                We didnt believe it until the last moment. No one close to me was going anywhere. We just renovated the apartment. We planned to live in this city (Mariupol. Ed.). I am a photographer. On February 23, I still had a photoshoot. I kept trying to improve peoples moods because there was a feeling of anxiety, but I wanted to spread good. I said: Itll go. Everything will be fine.
                On February 24, at 6 am, my husband woke me up and said the war had begun. He decided to go to work. He told me to pack up quickly. We brought two small suitcases of hand luggage and put two sets of childrens pyjamas in. And mine and my husbands. Nothing else. We went to the village of Maloianysol (45 kilometres from Mariupol). We were there until March 5-6 or so. There were no communication tools, electricity, heating, or water in a cold house. We thought it was safer there. Like everywhere else in the village, the bomb shelter is a basement with canned goods. We had gas in the stove, but there was very little of it because the gas pipe was damaged on one of the first days. We warmed up by heating the pots until there was a little gas. There was steam while the pot was being heated, so that made the room warm. We also bottled this warm water and put it in bed. We slept in our clothes. We could see our breath.
                My sister stayed in Mariupol and didnt want to leave the city. And she is insulin-dependent; her kidneys fail. And she is there without any medication. I have no contact with her right now. I dont even know what is better to be there without communication, or to know that your loved ones are still there, and you cant help them.

                We had several unsuccessful attempts to leave the village: the «DPR» military stood at the checkpoint, turning everyone back. We found out that the convoys would leave Mariupol on the 5th or 6th of March, when they had already left. We thought that someone would leave the next day. But there was no connection. We didnt even have a radio. So, we were just waiting on the road for the cars to leave. And there werent any. Neither way. About three hours later, several cars passed by us. People advised moving towards Zaporizhzhia through Rozivka and Fedorivka.

                Tanks began to appear closer to Rozivka. People were lying dead on the road. I put a hat on my daughters face , so she wouldnt see them. She said we would play a game and started making up stories about the houses I saw. At one point, we saw a truck full of dead people. In the open back, uniformed bodies lay just on top of each other. We sped up, racing past burnt-out tanks and houses. We got to the bridge, but it turned out that Russians blew it up the day before. Luckily, the man who was driving managed to stop in time. The locals showed us how to get around. They explained that now everyone drives like that. Then we met a man from the Ukrainian Territorial Defense. He said: Dont be afraid, its all right. Take a breath. Now you will move to the Ukrainian post, but the next one is no longer ours. And do whatever they tell you to do there.
                When we reached the Russian checkpoint, the military started shouting and waving their hands: Hide, there will be shooting! We turned sharply to the side and drove into a courtyard. It turned out that there was a kindergarten in Polohy. As soon as we ran inside, shots rang out. My daughter, who had never cried before, asked: Mom, will they kill me?

                The locals started coming. When they found out that we were from Mariupol, they began to bring food. We couldnt eat anything. They kept joking and persuading: We will be offended if you dont eat. Weve just fried cutlets. In the shelter, we met a woman who was there with her teenage daughter. She offered to spend the night with her and tomorrow move together in the direction of Zaporizhzhia her mother lived there, whom the woman wanted to pick up. Subsequently, there was another man in a minibus that took people out. There were women with him, one of whom was pregnant , and the other was with a newborn baby. We left in such a column of three cars. The Russians had already entered Polohy at that time. I saw the letter «Z». We prayed all the way. My child learned all the prayers I knew. We were stopped by Chechens to check. It was clear that we should move slowly and not do anything they would not like.
                It turned out that there were no roads left to Zaporizhzhia. All the bridges were destroyed. So, the man driving the bus was the first to go straight across the field. And we followed him. I dont remember how long we drove. All that time, I had a countdown to the day of my daughters birthday. Its on March 14. I kept saying: Arina, I promise you, no one will shoot on your birthday.

                Now we are in Lviv. My daughter is now afraid of the sound of the washing machine but can already sleep without holding my hand. When we got here on March 11, I felt safe. Only here, in western Ukraine, sirens are wailing. We didnt have sirens in the village. No communication, no warnings. You just fall asleep and wake up because the whole house is shaking. Tanks pass by carrying massive equipment, destroying the road behind them. And «Grads» are shooting from above. For Arinas birthday, we found both balloons and plates with unicorns. So, my child had a cake. Although cold, with a rainbow.
                While recording this conversation, Olenas family reached western Ukraine and is now safe.
                Listen to the voice of Mariupol. Olena. • Ukraїner
                Разговаривать с собой нормально, пока никто не отвечает.


                Комментарий

                • Братец Иванушка
                  православный христианин

                  • 07 December 2008
                  • 8505

                  #9
                  Сообщение от Тихий
                  более чем 50% процентов россиян одобряющих холокост украинцев, с этими отбитыми обывателями, одобряющими ,, окончательное решение украинского вопроса,, что делать будем ?
                  Пресекая лишь частично их деятельность на форуме, Игорь решил их переубедить. Однако, к двадцати двум годам своего существования форум пришёл к итогу: подавляющее большинство активных участников форума со всего мира, а не только из России, не выступают против кремлёвской "спецоперации" на Украине.
                  Последний раз редактировалось Братец Иванушка; 28 March 2022, 12:23 AM.

                  Комментарий

                  • Наташа К
                    Ветеран

                    • 26 November 2019
                    • 21512

                    #10
                    Услышьте голос Мариуполя серия историй людей, которым удалось эвакуироваться из блокадного Мариуполя. Мы продолжаем серию разговором с Еленой, выехавшей из окрестностей города ориентировочно 5-6 марта (из-за пережитого опыта Елена не помнит точной даты).


                    В первый же день полномасштабного вторжения России в Украину, 24 февраля, Елена вместе с 6-летней дочерью и мужем выехала из Мариуполя в поселок в 45 километрах от города в надежде найти там убежище. Но через неделю, проведенную под постоянными обстрелами, без воды, газа, электричества и связи, стало ясно: надо бежать подальше. После нескольких неудачных попыток выехать в одиночку казалось, что шансов выбраться не осталось. Однако старания и терпения все же принесли свои плоды. Поскольку кафиры уничтожили не только Мариуполь, но и практически всю инфраструктуру вокруг, включая дороги и мосты, выезжать пришлось полями, обходя подбитые танки и человеческие тела, лежавшие по обе стороны.


                    Мы до последнего не верили. Никто из моих близких никуда не собирался. Мы только что сделали ремонт в квартире. Планировали жить в этом городе (Мариуполе. ред.). Я работаю фотографией. 23 февраля еще была съемка. Все старалась улучшить людям настроение, потому что чувство тревоги было, но хотелось сеять добро и свет. Я говорила: «Да все пройдет, обойдется».


                    24-го числа в 6 утра мужчина разбудил и сообщил, что началась война. Он решил уехать на работу. А мне сказал быстро собирать вещи. Мы взяли с собой два маленьких чемодана ручной клади, а в них два костюма детских пижамных. А еще мой и мужа. Больше ничего не влезло. Мы выехали в село Малоянисоль (в 45 километрах от Мариуполя). Были там где-то до 5-6 марта. Без связи, без электричества, без отопления, без воды, в холодном доме. Мы почему-то подумали, что там безопаснее. Бомбоубежище, как у всех в деревне, подвал с консервациями. У нас был газ в печке, но его было очень мало, потому что в один из первых дней повредили газовую трубу. Мы грелись, нагревая кастрюли, пока газ немножко шипел. Пока греется кастрюля, есть пар, поэтому в комнате тепло. Мы еще в бутылки набирали эту теплую воду, клали ее в постель. Спали в одежде, изо рта шла пара.


                    Моя сестра осталась в Мариуполе, не захотела уезжать из города. А она инсулинозависимая, у нее отказывают почки. И там она без лекарства. Сейчас с ним нет связи. Я даже не знаю, что лучше быть там без связи или знать, что твои близкие все еще там и ты не можешь им помочь.

                    У нас было несколько неудачных попыток выехать из села: на блокпосту стояли военные из «ДНР», разворачивали всех обратно. О том, что 5 или 6 числа из Мариуполя будут выезжать колонны, мы узнали, когда те уже уехали. Думали, что кто-нибудь будет ехать на следующий день. А ведь связи нет никакого, у нас даже радио не работало. Потому мы просто ждали на дороге, когда поедут машины. А они не уезжали. Не было ни в ту, ни в другую сторону. Где-то через три часа мимо нас все же проехало несколько машин. Люди посоветовали двигаться в сторону Запорожья через Розовку и Федоровку.


                    Ближе к Розовке стали появляться танки. Люди лежали на дороге мертвые. Я надела дочери шапку на лицо, чтобы она этого не видела. Сказала, что будем играть в игру и начала придумывать рассказы о домиках, которые я вижу. В один момент увидели грузовик, полный мертвых людей. В открытом кузове прямо друг на друге лежали тела в форме. Мы набрали скорости, неслись мимо сгоревших танков и домов. Так доехали до моста, а оказалось, что его накануне взорвали. Повезло, что парень, находившийся за рулем, успел вовремя остановиться. Местные показали, как можно объехать. Объяснили, что сейчас так ездят. Потом мы встретили мужчину с украинской терробороны, он сказал: «Вы не бойтесь, все хорошо, выдохните. Сейчас переедете украинский пост, следующий будет не наш. Там делайте все, что они скажут».


                    Когда доехали до российского блокпоста, военные начали кричать и махать руками: «Прячьтесь, сейчас будет стрельба!» Мы резко свернули в сторону, заехали в какой-то двор. Оказалось, что там был детский сад города Пологи. Только забежали внутрь, раздались выстрелы. Моя дочь, которая до этого момента ни разу не плакала, спросила: «Мама, меня убьют?»


                    Начали сходиться местные жители. Когда они узнали, что мы из Мариуполя, стали сносить еду. Нам ничего не лезло. А они все шутили и уговаривали: «Сейчас обидимся, а давайте ешьте, я свежие котлетки нажарила». В убежище мы познакомились с женщиной, которая была там вместе с дочерью-подростком. Она предложила переночевать у нее, а завтра вместе выехать в сторону Запорожья там жила ее мама, которую женщина хотела унести. Впоследствии нашелся еще мужчина на микроавтобусе, вывозившем людей. С ним были женщины, среди которых одна беременная, а другая с новорожденным ребенком. Мы выехали такой колонной из трех машин. В Роды тогда уже вошли россияне. Я видела ту букву "Z". Мы молились всю дорогу. Мой ребенок изучил все молитвы, которые я знала. Нас остановили чеченцы для проверки. Было понятно, что двигаться надо медленно и не делать ничего такого, что бы им не понравилось.


                    Оказалось, что никаких дорог в Запорожье уже не осталось. Все мосты были разрушены. Так что тот человек, который вел автобус, поехал первым прямо по полю. Мы уже за ним. Я не помню, сколько мы ехали. Все это время у меня был отсчет ко дню рождения дочери. У нее он 14 марта. Я все повторяла: "Арина, я тебе обещаю, на твой день рождения никто не будет стрелять".


                    Сейчас мы во Львове. Моя дочь теперь боится звука стиральной машины, но может спать, не держа мою руку. Когда добрались сюда 11 числа, я почувствовала, что мы в безопасности. Только здесь, на Западной Украине, потому что воют сирены. У нас же в деревне не было сирен. Ни связи, ни предупреждений. Там ты просто засыпаешь и просыпаешься от того, что трясется весь дом. Танки проезжают, везут огромную технику, полностью уничтожая дорогу за собой. А над тобой стреляют «Грады».


                    К Арининому дню рождения мы нашли и шарики, и тарелки с единорожками. Так что у моего ребенка был торт. Хоть и заморожен, но с радугой.


                    На момент записи этого разговора семья Елены доехала в Западную Украину и находится в безопасности. Почуйте голос Маріуполя. Олена Ukraїner
                    Разговаривать с собой нормально, пока никто не отвечает.


                    Комментарий

                    • Лука
                      Отключен

                      • 14 September 2003
                      • 77980

                      #11
                      Сообщение от Игорь
                      Я думаю, что стоит всем рассудить и не путать Россию и российское руководство. Это все таки разные вещи.
                      Современное руководство России избрано народом России и война против Украины поддержана более, чем 70% этого народа, что свидетельствует о полном единстве народа и власти.

                      Россия, без преувеличения, это прекрасная, красивая страна, хорошие прекрасные люди.
                      И сегодня эти "хорошие прекрасные люди" в своем подавляющем большинстве одобряют войну против Украины, а их дети разрушают украинские города и деревни; убивают, насилуют и грабят украинцев. Разделение российских властей и российского народа - большая ошибка.

                      Россия это не кремлевская шайка-лейка. Есть такие россияне, как Немцов, Каспаров, Быков, Гудков.... Не стоит их мешать с грязью, они - настоящая Россия.
                      Немцов, Каспаров, Быков, Солженицын, Ахеджакова и др. - это не народ России, а отщепенцы представляющие собой ничтожное меньшинство россиян совершенно не вписывающееся в современные реалии современной российской политики и российского менталитета.

                      Комментарий

                      • Наташа К
                        Ветеран

                        • 26 November 2019
                        • 21512

                        #12
                        Сообщение от Братец Иванушка
                        Пресекая лишь частично их деятельность на форуме, Игорь решил их переубедить. Однако, к двадцати двум годам своего существования форум пришёл к итогу: подавляющее большинство активных участников форума со всего мира, а не только из России, не выступают против кремлёвской "спецоперации" на Украине.
                        По моим многолетним наблюдениям,христиане и особенно христиане роССии -самые беспринципные, и безнравственные люди..,они и не христиане вовсе,просто называют себя христианами,Иисуса распяли такие же веруны,не дай Бог в трудную минуту оказаться в одной лодке с такими «христианами».
                        Разговаривать с собой нормально, пока никто не отвечает.


                        Комментарий

                        • Евлампия
                          Гражданка Неба
                          Модератор Форума

                          • 27 April 2005
                          • 33929

                          #13
                          Тема не имееет никакого отношения к христианской культуре и искусству. Закрываю.
                          "Великое приобретение - быть благочестивым и довольным" (1Тим. 6:6).

                          Комментарий

                          • SpaceSpirit
                            Ветеран

                            • 06 May 2016
                            • 6760

                            #14
                            Сообщение от Игорь
                            [/FONT][/COLOR]

                            Я думаю, что стоит всем рассудить и не путать Россию и российское руководство.
                            Это все таки разные вещи. Давайте сделаем шаг назад, вздохнем, и начнем с начала.

                            Россия, без преувеличения, это прекрасная, красивая страна, хорошие прекрасные люди. Многие сейчас отравлены пропагандой, но давайте называть все своими именами. Россия это не Ельцин, Путин и Медведев. Россия это не кремлевская шайка-лейка.
                            Есть такие россияне, как Немцов, Каспаров, Быков, Гудков.... Не стоит их мешать с грязью, они - настоящая Россия.
                            90% россиян поддерживают Путина и его внешнюю политику, а значит они соучастники преступлений своего вождя. Да, есть отдельные личности, которых не стоит мешать с грязью, но вся остальная масса сама себя смешала. И красоты России уже давно нет. Русский мир обречен на гибель. Таков конец всех империй. Таков закон бытия.

                            Комментарий

                            • Игорь
                              He died4me, I live4Him
                              Админ Форума

                              • 03 May 2000
                              • 14897

                              #15
                              Сообщение от Тихий
                              я никогда не забуду ни о Новодворской, ни о Немцове, ни о Майе Плисецкой ни о А.Сахароведа и о живых, таких как Мария Шукшина и Александр Сокуров разве забудешь
                              Спасибо! И я как раз об этом. Они - настоящая Россия.

                              .но с более чем 50% процентов россиян одобряющих холокост украинцев, с этими отбитыми обывателями, одобряющими ,, окончательное решение украинского вопроса,, что делать будем ?
                              Ничего не будем. Я думаю что процент будет резко падать. Есть понимание, что русофашистов гораздо меньше, чем 50, а скоро будет еще меньше. Очень много слабодушных и трусов, много забитых которым вообще все равно. И если посмотреть, сколько народа рвануло сейчас из страны, то это наводит на мысль, что нормальных людей все-же не так мало.

                              С любовью во Христе, Игорь Лихнякевич
                              Контакты: [Fb] | [Tw] | [Vk]

                              Комментарий

                              Обработка...