Донька дуже хотіла котеня... Я тоді поїхав на Куренівку...Тільки зайшов всередину пташиного ринку, коли відчуваю, на мене хтось пристально дивиться. В метрах 50 від мене сидить таке красиве котеня. І не відриває від мене очей... Я підійшов. Запитав ціну. Думаю, піду ще подивлюся, може ще краще знайду. Обійшов весь ринок і повернувся до тієї ж кішки. Ну, думаю, якщо вона мене вибрала, то візьму саме її... Приніс додому. Донька счастлива... Назвали Аською. І вона в перший же день залізла до мене до ліжка і умастилася на живіт. Коли чую, щось тепленьке потекло... Помітила мене з першого дня. Більше такого не робила. Наче їй потрібно було хоча б раз мене помітити. ))
Ми з нею розмовляли. Вона на інтонацію реагувала. І сама з різною інтонацією відповідала. У нас такі діалоги інколи трапялися... )) З дружиною і донькою не розмовляла. Тільки зі мною...
17 років прожила у нас...
А вчора, ввечері, я їй сказав: "Ну прощавай, моя розмовляюча кицька... Схоже, що більше ми з тобою не будемо розмовляти... Іди з миром... Не страждай довго..."
Вона вже лежала і не вставала... нічого не їла і майже не пила... Але ще розмовляла... І сьогодні зранку відійшла...


Ми до них звикаємо...
Вони стають частиною нашої родини...
І їх так важко втрачати...
Звісно, зараз гинуть люди і діти... Але тварин також шкода...