Мемуари для нащадків. Початок вторгнення росіян в Україну


АРК

В лютому 2014 року збройні сили РФ розпочали військову інтервенцію на територію АРК, що являється частиною України. Порушивши угоди перебування та переміщення обмеженого військового контингенту російських військ на території України, російські війська почали захоплювати стратегічні та державні об'єкти. Спочатку це робилося таємно. Військовим РФ наказали зняти із своєї форми та техніки всі ознаки приналежності їх до армії РФ. А потім вони брехали на весь світ про "зелених чоловічків" та "місцеву самооборону", яка купила собі однакову військову форму та озброєння з технікою у місцевих воєнторгах. Брехали навіть віруючи люди, глузували з українців та казали: "А ви докажітє, что ето россійская армія!" Заблоковували військові частини. Заблокували Флот України, щоб кораблі не мали можливості вийти. А потім штурмували...

Чому військові ЗСУ не виконували нормативи статуту військовослужбовців, не відкривали вогонь при спробі проникнути на військові частини та склади порушників? Казали, що начебто хтось віддав наказ із Києва не стріляти. Чи правда то була, чи іпсо від росіян? Виконувач обов'язків Президента України на той час Турчинов стверджує, що не було такого наказу, а навпаки, був інший наказ - бути вірним присязі України. На це питання повинно дати відповідь службове розслідування, яке провести під час війни майже неможливо. Але якщо визнати за факт, що більшість офіцерів ЗСУ, що перебували на той час на службі в Криму, зрадили присязі, в тому числі Контрадмірал Військово-морських сил України Д.В.Березовський, який офіційно 2 березня перейшов на бік окупантів, то більше схоже на те, що наказ не стріляти надавав саме він. Бо Турчинов ніяк не міг звертатися до кожної військової частини окремо. Наказ надається зазвичай централізовано до вищого керівництва армії, яке знаходилося в Криму. А за свідченням українських військовослужбовців, які не зрадили присязі, до військових частин часто приходили вищі офіцери України разом з російськими офіцерами, та вмовляли переходити до російської армії, обіцяючи вищу зарплату та підвищення в військовій кар'єрі. Тому, скоріш за все, наказ не стріляти надавали по частинам не з Києва, а із Криму зрадники, вищі офіцери, що потім перейшли до російської армії.

Деякі командири військових частин, що не зрадили Україні, змогли навіть перегнати на материк частину військових літаків та гелікоптерів, що були справні на той момент і могли злетіти. Але більшість цього не зробили... Ті кораблі, що знаходилися в плаванні під час початку російського вторгнення, отримавши наказ з Києва відправились до Одеси та інших портів України. Інші ж кораблі не змогли своєчасно вийти з бухт. Їм заборонив це зробити все той же зрадень Березовський. Заблоковані в порту деякі з екіпажів чинили опір до останнього, не бажаючи добровільно здаватися у полон. Але без зброї чинити опір проти озброєних спецпризнеченців російської армії їм довго не вдалось. Довше за інших протрималися моряки судна "Черкаси". На них тоді дивилася вся Україна як на Героїв... Тоді ще мало хто вірив, що вже скоро розпочнеться справжня війна. Я і сам був з таких наївних, хто не вірив, що росіяни зможуть насправді нас почати убивати...

Також запам'яталося як наші морпіхи, також без зброї, з голими руками намагалися обороняти свїй гарнізон. Була рукопашна. Але й там сили були не рівні... На той час така оборона українцями сприймалася як подвиг...

Серед військових українців тоді загинула двоє. Один був прапорщиком. Його застрелили на посту. Інший був старшим лейтенантом. Його застрелив у гуртожитку п'яний сержант російської армії.

А от серед цивільних громадян України тоді загинуло більше людей у Криму, ніж військових. Про-українських активістів, які почали виходити на акції протестів, відловлювали, а потім одних саджали, інших просто били та погрожували фізичним знищенням, а треті зникали і їх знаходили через деякий час вбитими, зі слідами катувань. За про-українську позицію переслідували і залякували людей...

Під керуванням Кремля на території АРК провели псевдо-референдум, який не відповідав законодавству ні АРК, ні України. Скільки людей взяли участь у тому фарсі невідомо. Вкинути бюлетень тоді могли всі бажаючи, навіть ті, що не проживали у Криму. І кидали пачками ті бюлетені. Не деяких дільницях, після підрахунку голосів, було навіть за 100%. Хоча найбільш сміливі, хто не боявся окупаційного режиму, кримські татари свідчили на камеру, що більшість з них не голосували. А потім, вже через декілька років після анексії Криму, російські пропагандисти у прямому ефірі хотіли почути від кримчан із Севастополя, як же їм стало добре жити при Росії. А ті почали скаржитися і казати, що стало набагато гірше, і визнавали, що не ходили на той "референдум", і що серед їх знайомих мало хто туди ходів. Це був просто ляпас пропагандистам РФ на всю країну...


Схід України

Паралельно з окупацією Криму росіяни почали захоплювати Східну частину України. Але, на відміну від їх дій на території АРК, на материкову частину України вони не направили одразу свою армію. Спочатку вони кинули в Україну добровольців, які наче самі від себе незаконно переходили кордон, аби допомагати захищати російськомовних від "бандерівців" і "правосеків". В Донецьку, Луганську і Харківську область почали приїжджати з російськими номерами багато машин. Як свідчили потім біженці з Луганська та Донецька, на мітингах в цих містах у березні та квітні 2014 року було дуже багато не місцевих. І міста були заполонені авто саме з російськими номерами. Так, були там і громадяни України, з про-російськими настроями. Працювала й організація "Оплот", яка була радикально анти-українська.

На початку квітня проросійські сили перейшли до більш активних дій, почастішали напади на українських активістів, збільшилася кількість постраждалих серед них. Почали лунати призиви про відділення від України, та проголошення "народних республік", таких як Донецька, Луганська, Харківська.

У Луганську перша акція проросійських активісті відбулася 1 березня 2014 року й завершилася тимчасовим захопленням будівлі Луганської ОДА. У квітні сепаратисти повторно захопили приміщення ОДА, а також управління Служби безпеки України у Луганській області та обласної прокуратури. У травні-червні відбулися збройні напади сепаратистів на прикордонний загін, військову частину Національної гвардії, міжнародний аеропорт.

6 квітня під будівлею Донецької обласної державної адміністрації зібралося близько 2 тис. осіб. Від них відокремилася група, за різними оцінками, від кількох десятків до двох сотень мітингарів, які пішли на штурм будівлі та захопили її. Близько 300 правоохоронців, що були в будівлі, відступили майже без опору. В той же день, ввечері, під будівлею Харківської ОДА зібралося близько 2 тисяч проросійськи налаштованих мітингарів, частина з яких почала прориватися в середину будівлі адміністрації. Біля будівлі та всередині перебувало не менше 200 міліціонерів, які майже не чинили опору штурмовикам, внаслідок чого будівля ОДА була захоплена.

В ніч з 7 на 8 квітня 2014 року силами 8-мого окремого полку спеціального призначення ВВ "Ягуар" МВС України була проведена спецоперація зі звільнення Харківської обласної державної адміністрації від штурмовиків. Без жодного пострілу і жертв було затримано і відправлено в СІЗО близько 70 осіб. Успіх спецоперації дозволив відновити контроль над ситуацією в Харкові та області. Так Харків і Харківську область вдалося врятувати від бойовиків гібридної армії адептів культу "руського міра".

12 квітня в Слов'янськ вторглась група бойовиків, під керівництвом колишнього співробітника ФСБ Росії Ігоря Гіркіна («Стрілкова»). Він проголосив себе "головнокомандуючим новоросії". Бойовикам вдалося захопити частину Донецької області.


Початок Антитерористичної операції (АТО)

Події на Сході України і в Криму поставили під питання державність Країни. "Руська весна" поширювалася, як рак, і загрожувала повним захопленням росіянами усієї України. Тому в ніч з 12 на 13 квітня було скликане на екстрене засідання РНБО. На ньому було обговорено дії українських сил у звязку з ситуацією на сході України. 13 квітня було призначено початок АТО.

Чому не був обявлений військовий стан по всій країні? У такому випадку неможливо було б проводити Вибори. А Україні був потрібен не "в.о. президента", а саме легітимний Президент, щоб з ним уже мала стосунки міжнародна спільнота. Тому ввели саме АТО, і не по всій країні, а лише на окремих територіях, які опинилися тимчасово окупованими.


Настрої громадян України, які проживали в зоні АТО

В Криму, як і на Сході України, зазвичай було дуже багато симпатизуючих до Росії. В тих регіонах, від розпаду СРСР, на виборах в Україні домінували більше про-російські сили. Тому у агітаторів-сепаратистів знайшлося багато симпатиків. Важко казати, у якому процентному співвідношенні про-російськи налаштованих людей було проти про-українськи налаштованих. Для цього потрібно було б провести якесь офіційне незалежне опитування. Але такого опитування ніхто не проводив. Слухаючи свідчення біженців, які вимушені були залишити свої оселі, рятуючись від "руського міру", я більш схиляюсь до думки, що анти-українських настроїв там було більше. Тому про-українські активісти не могли там почувати себе в безпеці. І коли бойовики "ДНР" схопили депутата Рибака за спробу захистити український прапор, за патріота України ніхто не заступився. Його потім закатували, разом з 19-річним юнаком, і ще живими, з розрізаними шлунками, кинули помирати у річку, де їх потім і виявили мертвими. Також на Сході України мала сильний вплив філія РПЦ - УПЦ МП. Саме священники з МП підбурювали своїх парафіян перекривати дороги ЗСУ, коли ті їхали на завдання. З іконами парафіяни МП лягали на шляху військових і не дозволяли їм проїжджати.

В той же час чоловіки з зони АТО не бажали воювати і вступати в так звану "армію новоросії". Вступили в ті бандформування "оплотівці", які завжди були радикально налаштовані проти України. Але вони дуже швидко почали закінчуватися, коли почалися бойові дії. Тому воювати доводилося вбільшості саме громадянам РФ. І вони самі у квітні-травні 2014 року багато про це говорили. Так "головнокомандувач новоросії" Гіркін-Стрєлков публічно заявляв, що чоловіки Донбасу не йдуть у його "армію". Були жінки, які хотіли воювати за "руській мір". А чоловіки не бажали. Також на мітингу у Краснодоні козачий отаман з Дону обурювався, що до них за місяць не приєднався жоден чоловік із місцевих! І було багато відео в Інтернеті, як росіяни жалілися, що "мужики Донбаса" не хочуть воювати, що все на плечах росіян. Є також відео, як громадянин РФ О.Мажаєв, відомий як "Бабай", привів з собою тисячі росіян. Відео довге, хвили на 7-8. І весь час на ньому рухається велика кількість людей. І сам "Бабай" також жалівся, що місцеві не хочуть воювати за "руській мір".

Також техніку, з "Градами", зброєю та боєприпасами, регулярно постачала РФ через не контрольований кордон. Мешканці прикордонних селищ регулярно бачили, як з Росії йдуть та йдуть колони.

Коли росіяни побачили, що місцеві не хочуть воювати, вони почали вивозити заводи, разом з обладнанням, і затоплювали шахти. Самі росіяни потім навіть по телебаченню показували, як у них запрацювали викрадені у українців заводи. Вони навіть не червоніли від своїх злочинів, хвалилися мародерством, як чеснотою. А інші заводи, які їх не дуже цікавили, "руські брати" просто розграбовували і вивозили на металолом. Таким чином місцеві залишалися безробітними. А кормити сім'ї якось треба було. Разом з тим почали діяти групи ДРГ, які обстрілювали будинки мирних мешканців, а російська пропаганда, яка наче зовсім випадково опинялася на місці обстрілу, знімали наслідки тих обстрілів і звинувачувала ЗСУ. Таким чином російська пропаганда намагалася пробудити ненависть до України. Є навіть відео, на якому російський пропагандист з кулеметником "апалчєнцєм" заходять у висотній жилий будинок, у якому в той час мирно спочивали люди, і з вікна того будинку роблять провокаційні постріли в бік позицій ЗСУ. А потім швидко залишають те помешкання, підставивши під удар мешканців, і пропагандист бігом починає знімати відео для картинки, про "звірства ЗСУ". Є й відео, яке виклали самі бойовики росіяни. На ньому вони виставили дві системи "Град" в протилежних напрямках. З однієї вони б'ють по позиціям ЗСУ, а з другої по місту з мирними мешканцями. Навіщо вони це робили? Щоб налаштовувати місцевих на думку, що українці їх ненавидять. І після того, як у когось загине хтось з близьких від таких обстріляв, ніби від рук ЗСУ, безробітні чоловіки почали йти воювати. Тепер в них була вже мета - помста. А після першого убитого військового ЗСУ такі чоловіки вже були "замарені" кров'ю. Вони розуміли, що тепер у них дороги назад вже немає... Так діяльність російських ДРГ виконувала свою провокаційну роботу по демонізації українців...