Певчий

Высота

Слова: Михаил Львов, 1944 год, поэт-фронтовик

Комбату приказали в этот день
Взять высоту и к сопке пристреляться.
Он может умереть на высоте,
Он может умереть на высоте,
Но раньше должен на нее подняться.
Но раньше должен на нее подняться.

И высота была взята,
И знают уцелевшие солдаты -
У каждого есть в жизни высота,
У каждого есть в жизни высота,
Которую он должен взять когда-то.
Которую он должен взять когда-то.

А если по дороге мы умрем,
Своею смертью разрывая доты,
То пусть нас похоронят на высотах,
То пусть нас похоронят на высотах,
Которые мы все-таки берем.
Которые мы все-таки берем.

Брат на брата пошел

Слова: Леонид Писарчук, Александр Певчий

Над окопами дым ватою, рваный яд…
Ловит в точный прицел брата кровный брат
Над травой в половину роста он, решено…
Промахнуться, да это просто исключено!

В сером небе кружат вороны, быть беде
Вы сегодня по разные стороны, во вражде
Не стесняйся, своди счеты, поторопись!
Только криком внутри что-то, остановись!

Припев:
Брат на брата пошел, на обоих кресты
Враг раздор положил, будто бы рок судьбы.
Солнце спрятало лик, тьма объяла умы
Нынче праздник в аду, торжество сатаны.

Опустилась рука вниз, от приклада щека
А над сопками пуль свист, да еще как свысока
И внезапно, наискосок, с другого конца
Как пощечина, пуля в висок, кусок свинца…

Припев

Над окопами дым ватою, рваный яд…
Виноватый, невиноватый ли, рядом лежат
А в глазах потускневших болью закат дрожит
Побежденный ушел с поля, победитель лежит…

Припев

Жили собі люди

Слова: Людмила Григоренко.

Жили собі люди.
Жили собі в мирі.
Хтось в свому будинку,
Хтось в своїй квартирі.
Хтось в місті своєму,
А хтось у містечку,
А хтось у селі
Від тих міст недалечко...

Хтось хліб випікав.
Хтось дітьми опікався.
Хтось дім будував.
Одружитись збирався.
Хтось мріяв про море,
Про подорож літом,
А хтось для окраси
Висаджував квіти...

Хтось вчився ходити,
А хтось на вітрини
Свої виставляв
Кольорові картини.
Хтось думав про вічне
Блукаючи парком,
А хтось все крутився
Знаходячи шпарку.

Хтось серце старе
Запускав по новому,
А хтось добирався
До рідного дому.
Хтось сіяв, а хтось
За порядком дивився.
Хтось щастя шукав,
А хтось щастям ділився.

Хтось щось купував
Й віддавав безкоштовно.
Хтось справи вирішував
Всі полюбовно.
Хтось палко кохав.
Хтось не знав ще кохання,
А хтось від невдачі
Приймав покарання.

Хтось вірив, хтось знав,
Бо надію мав зримо,
А хтось вже роки
Рахував за плечима.
Хтось бачив себе
У маленьких онуках,
А хтось тамувався
В сердечних розлуках.

Хтось мчав на авто
У незвідані далі,
А хтось залюбки
Напирав на педалі
Стежками рідненькими
Рідного краю
І тішився: «Кращого
В світі немає...»

І все обірвалось...
За мить. За хвилину.
Насунула чорна
Війна на країну.
То ворог піднявши
Себе величаво
Собі щось надумав,
Що має він право

На долі людські,
На людські почуття.
На землі чужі.
На безцінне життя...

Хтось дім залишав.
Переборював втому.
А хтось вже не мав
Ні квартири, ні дому.
Хтось хліб випікав,
Щоб життя не скінчилось.
Комусь народитись
На світ не судилось.

Хтось тихо сидів
У підвалах закритих,
А чобіт ворожий
Топтався по квітах...
Хтось Богу молився
За брата, за тата.
Хтось сина свого
Проводжав воювати.

Хтось слізно хрестив
Чоловіка у спину,
А хтось малював
В чорних фарбах картину.
Хтось все необхідне
Складав для потреби,
Тому, хто не бачив
Ні сонця, ні неба.

Хтось щиро ділив
Хліба краєць в долоні,
Свій краєць, чужому
Синочку і доні.
Хтось йшов на ворожі
Бляшанки відкрито,
А хтось в полі сіяв
Пшеницю і жито.

Хтось сіяв життя
На смертельнім плацдармі.
Хтось п’яту добу
На ногах у лікарні..
Витягував з пащі
Смертельної долю
Того, хто боровся
За віру і волю.

За нашу любов
до чарівного краю,
Бо кращого в цілому
світі немає..!
Прийде перемога
І згине навіки
Ворожий народ.
Безіменний, безликий.

Гонимий він світом
Буде звідусюди.
І з часом, такого
Народу не буде.
Бо хто йде з війною
На вільну країну
Той сам від ненависті
Своєї загине..!

Жили собі люди.
Жили собі в мирі.

Для тих, хто хоче свята на крові

Слова: Соломія Українець

Для тих, хто хоче свята на крові
і новий рік зібрався зустрічати.
Сказати хочу: - Люди, ми живі,
поки за нас життям платять солдати...

Вони не свята хочуть, а тепла.
Заснути і прокинутися вдома.
Щоб з берців не текла щодня вода
і не ламала від безсоння втома.

Кому там весело!!? В окопи зійти час,
бодай на тиждень в пеклі тім пожити.
Салютами зустріне ворог вас,
В аду тут кожен день, тут свято - жити!!!

Ви хочете ялинку на сльозах,
коли щодня синів ховають мами.
Діти батьків цілують на хрестах,
їх тисячі лежать під прапорами...

Свята, розваги - зараз їм не час,
коли Герої йдуть з війни до Бога.
Вони життя своє кладуть за нас
щоб святом стала наша Перемога.

Пробач, рідненька...

Слова: Соломія Українець

Чорні лелеки

Слова: Соломія Українець

На мелодию песни Газманова "Офицеры"


Посвящается русским офицерам, утратившим честь

Каиново племя


Русские офицеры, чести вовсе не знают.
Им карьера и деньги превыше всего.
Оккупантами стали, и людей убивают,
Кроме зверя отродья в душах нет ничего.


Города разрушая, людям судьбы ломая,
Бога вы не боитесь, распиная Христа.
Русский мир насаждая, и детей убивая,
Вы собою гордитесь. Слава та нечистА.


Офицеры, офицеры
Любовь Божья под прицелом
За рашизм готовы вы в нее стрелять.
Кровью руки обагряя,
в себе Бога убивая
Продолжаете Христа вы распинать.


Русские офицеры, подменили вам веру.
Вместо Авеля Каин отражается в вас.
Бесноватое племя ради мзды и карьеры
Зверствовали вы в Буче,
И сгубили Донбасс.


Убиенные вами пусть стоят пред глазами.
В снах приходят пусть дети. Душегубства парад.
Вас убийц, негодяев,
Не отмолит Гундяев
С орденов и медалей вы себе зажгли ад.


Офицеры, офицеры
Любовь Божья под прицелом
За рашизм готовы вы в нее стрелять.
Кровью руки обагряя,
в себе Бога убивая
Продолжаете Христа вы распинать.
Кровью руки обагряя,
в себе Бога убивая
Продолжаете Христа вы распинать.


Офицеры, офицеры
Любовь Божья под прицелом
За рашизм готовы вы в нее стрелять.
Кровью руки обагряя,
в себе Бога убивая
Продолжаете Христа вы распинать.


2024.01.31

Наткнулся сегодня на стихи в Фейсбуке. Даже не помню, при каких обстоятельствах мы друг у друга оказались в друзьях. Понравились стихи Лэси Николайчук. Спросил у нее: это песня? Она ответила, что хотела бы, чтобы это стало песней. А у меня уже мелодия звучала в ушах, как это должно выглядеть. Тогда спрашиваю: "А если я наберусь наглости и сделаю песню из Ваших стихов?")) Она аж от радости ко мне в личку обратилась... И я сразу сказал ей, что я слышу эту песню не как эстрадную, а как народную, застольную. Хотя сам никогда не делал таких песен. Но в этот раз рискнул. Хотя и понимаю, что тут нужен голос хорошо поставленный, которого у меня нет. Никакой аранжировки. В этой песне это лишнее. И у мне на память пришла история одного мужчины. Эта песня - как его история жизни. В один день русские отняли у него все! Жену, сына, дочь, двух внуков...
В общем пропел, как умею. Может кто лучше после меня пропоет ее... Но меня зацепили слова... очень зацепили... Не смог пройти мимо...

Дивлюсь на світлини і сльози рікою.
Їх більше не має в цім світі земнім.
Живуть вже на небі у райських покоях.
Лишив ворог клятий життя на землі.


Їх більше немає, й ніколи не буде.
Така була воля Творця і душі.
За правду і волю померти від кулі,
Героєм лишитись посмертно в житті.


А їм би ще жити на білому світі.
Дітей забавляти, онуків ростить.
Стоять серед площі світлини у квітах.
Шанують їх пам'ять чужі і близькі.


Дивлюсь на світлини і сльози рікою.
Такі гарні хлопці пішли в небуття.
Не вірю душею , лиш серце говорить:
"Заплатять, убогі, за вбиті життя ".

Наткнулся сегодня на стихи в Фейсбуке. Даже не помню, при каких обстоятельствах мы друг у друга оказались в друзьях. Понравились стихи Лэси Николайчук. Спросил у нее: это песня? Она ответила, что хотела бы, чтобы это стало песней. А у меня уже мелодия звучала в ушах, как это должно выглядеть. Тогда спрашиваю: "А если я наберусь наглости и сделаю песню из Ваших стихов?")) Она аж от радости ко мне в личку обратилась... И я сразу сказал ей, что я слышу эту песню не как эстрадную, а как народную, застольную. Хотя сам никогда не делал таких песен. Но в этот раз рискнул. Хотя и понимаю, что тут нужен голос хорошо поставленный, которого у меня нет. Никакой аранжировки. В этой песне это лишнее. И у мне на память пришла история одного мужчины. Эта песня - как его история жизни. В один день русские отняли у него все! Жену, сына, дочь, двух внуков...
В общем пропел, как умею. Может кто лучше после меня пропоет ее... Но меня зацепили слова... очень зацепили... Не смог пройти мимо...

Армейский друг прислал мне свою версию аранжировки на мою песню "Мамам загиблих".
Записал и такую версию