Певчий

Мемуари для нащадків.
3. Реакція друзів з Росії


У мене був армійський друг. Ми з ним разом служили ще при Союзі в ГСВГ. Разом створювали ансамбль. Він був творчою людиною. Після служби ми з ним списалися, спілкувалися по телефону. Він як і раніше пише пісні і записує їх на студії, після чого викладає в Ютуб. Незадовго перед повномасштабним вторгненням росіян, я йому подзвонив по Вацапу. Тоді саме розвідка американців та англійців почала бити тривогу, попереджаючи нашу владу, що ось-ось росіяни розпочнуть масштабний наступ. Уже і всі посли виїхали з Києва. А наша влада заспокоює українців, що то все неправда. Ну і вирішив я запитати друга, що він думає, буде наступ чи ні? Що у них там говорять? Ну і він почав категорично завіряти, що ніколи в житті Росія не нападе на Україну. А якщо таке трапиться, то це буде кінець для Путіна. Бо росіяни не хочуть воювати з українцями і такого Путіну не вибачать. Сам він по переконанням прихильник Навального. Ну і після 24 лютого я передзвонюю йому. "Ну і що ти скажеш тепер?" - питаю його. Він каже, що у шоці. Але все одно, то не Росія напала, а Путін! Я кажу йому: "Пробач, але стріляють в українців саме росіяни, а не сам Путін." Він став ображатися на мене за те, що я казав йому так. От не подобалося йому, що я звинувачував не одного Путіна, а і росіян, які виконують накази своєї влади, та підтримують агресію своєї країни проти України. Також пригадав йому слова Дудаєва, котрий колись сказав, що Україна ще буде воювати з Росією, і що Росія буде розвалена, коли зійде українське сонце. Почувши про Дудаєва він дуже негативно відреагував. Бо у тому інформаційному просторі, де перебувають росіяни, Дудаєв сприймається як абсолютне зло. Я почув це по його інтонації, що його роздратувало це ім'я. Ми ще трохи поговорили з ним. Він сказав, що ніяких протестів від росіян чекати не варто. Люди залякані. Багато вже сидять. Да і за ним можуть прийти, бо він за Навального. І сказав мені, що якщо я не зможу з ним вийти на зв'язок, то значить і його вже пов'язали... Через деякий час я зателефонував йому. Відповіді не було. Потім ще пізніше зателефонував. І також не бере слухавку. Я вже став турбуватися за нього. Може і справді вже і його заарештували. Написав просто СМС на Вацап. Бачу, СМС прочитана. А відповіді не дає. Ну, думаю, не хоче мій армійський друг зі мною спілкуватися. То й не стану більше йому нав'язувати себе. А через деякий час у мене на Ютубі з'являються нові його відео з піснями. Я ж підписаний на його сторінку. Цікаво стало, чим живе російський опозиціонер? Що турбує його? Про що пісні нові пише? В час, коли російські солдати вбивають українців на українській землі, ґвалтують жінок та дітей, мародерять... Зайшов, послухав... А друг мій армійський почав писати пісні на підтримку російської армії... про нелегку долю солдатиків... І так огидно стало мені. І я зрозумів, що немає більше у мене армійського друга. І видалив його номер. А навіщо мені номер того, хто ігнорую мої дзвінки та СМС, і прославляє вбивць, садистів, окупантів, насильників, мародерів? З тих пір ми з ним більше не спілкувалися.


Була подруга дитинства і у моєї дружини. Ще при Союзі поїхала в Новосибірськ навчатися в медінститут. Там і осіла. Приїжджала до Києва. А потім перевезла туди матір свою та братів. Але по Інтернету продовжували дружити. І моя дружина також перед 24 лютого запитала її, чи нападе Росія на Україну. Та також почала казати, що то американці брешуть на росіян, що ніколи не нападе Росія на нас... Ну і після 24 числа моя дружина написала їй, як же так сталося? І та просто перестала відповідати. За весь час навіть не поцікавилася, а живі мі всі, чи здорові, знаходячись під обстрілами їхньої армії...
Ось так ця війна розділила колишніх друзів...