Певчий

Мемуари для нащадків.
2. Перший день повномасштабного наступу росіян

24 лютого 2022 року я прокинувся від звуку чогось реактивного, що пролетіло досить близько з нашим будинком. Секунд за 30-40 пролунав перші два вибухи. Потім ще два.

Я виглянув у вікно. Там вже світало. Але куди прилетіло я не побачив.

"Невже розпочалося?" - сам у собі промовив я.

Включив комп'ютер та почав переглядати новини. Так, по всій Україні були нанесені ракетні удари. РФ розпочала повномасштабне вторгнення. Те, про що повідомляли союзники, а наша влада їм у відповідь відверто хамила і звинувачувала у брехні та залякуванні інвесторів, здійснилось. Ніяких травневих шашликів, як заспокоював президент країни Зеленський, не буде. Пропагандисти від Офісу Президента, Арестович та Жданов, виявилися брехунами, які призивали розпаковувати валізи і нікуди не їхати, бо ніякого наступу росіян не буде.

З самого ранку у Києві утворилися величезні черги біля банкоматів. Люди знімали гроші, хто скільки міг. І вже дуже скоро банкомати були пустими і ніхто їх не дозаправляв довгий час.

В продуктових магазинах, супермаркетах, в аптеках також утворилися величезні черги. Люди закупляли все, що могло стати у нагоді під час війни і можливої блокади міста. Ніхто не знав, чи будуть завтра працювати магазини та аптеки, чи ні. А якщо будуть, то буде там хоч якийсь товар, чи ні. Хоча наш мер Віталій Кличко і виступив, і запевнив киян, що у міста є запаси всього, та довіри вже ні місцева влада, ні центральна не мала у людей. Після тої брехні, що наступу не буде, люди перестали вірити всякій владі взагалі.

На автозаправках також утворився ажіотаж... В той день у мене був офіційний вихідний. Тому я з самого рання відправився за продуктами. І мені пощастило, я навіть дещо купив. І для сім'ї купив, і для тещі. І відразу поїхав завезти продуктів тещі, щоб вистачило на неділю. Під'їхав 90 автобус, я сів у нього. На Героїв Космосу, біля заправки я побачив величезну кількість автівок, що стояли у три ряди. На наступній заправці, що по Жмеринській, також було море машин. Захотів порахувати. Збився. Але на третій заправці, що розташована по Святошинській вулиці, я нарешті порахував. Було аж 80 автівок!

До зупинки метро Святошино ми так і не доїхали. Рух був повністю паралізовано. Зверху по Проспекту Перемоги від центру і на виїзд з міста на Житомирську трасу все стояло. Довелося далі йти пішки.

Я дійшов до метро Нивки. Коли бачу наш тролейбус, з мого депо. Він звертав на Щербаківську вулицю. Я до водія. Ві мене впізнав і підібрав до себе у кабіну. І розповідає, що виїхав з депо ще в 5.30. Зазвичай їхати від депо до метро Нивки біля 15 хвилин. Він їхав майже 6 годин! І до маршруту свого так і не доїхав. Подзвонила Центральна Диспетчер і сказала, якщо зможе, щоб з'їжджав у депо. Управа дала наказ громадському транспорту повертатися в депо та в парки до особливого розпорядження. І з того часу тролейбуси у Києві на довгий час перестали виходити на лінію.

Які були настрої у людей, з якими я спілкувався? Було хвилювання. Але паніки я не бачив. І що мене приємно вразило, так це готовність людей захищати Україну. І це були люди як ті, хто голосував за Зеленського, так і ті, хто голосував за Порошенко. Багато людей уже 24 числа, без зову від влади, самі відправилися до воєнкомів. А там, казали, людей прийшло море. Багатьом відмовили і сказали йти до дому. Якщо понадобляться, викличуть. Тоді люди відправилися по районним тероборонам. Но і там вільних місць вже не було. Люди записувалися в чергу на майбутнє. Потім з'явилися ще гуморески, скільки треба заплатити взятки, щоб тебе записали у тероборону. І ця самоорганізованність українців йшла знизу, а не зверху. Я взагалі не можу пригадати, щоб влада щось робила в той час. Може то просто тільки я того не бачив, не знаю. Але Єрмака, із Офісу Президента, я вперше побачив на ТВ тільки десь уже у березні. Де він був увесь цей час - невідомо. Але до 24 лютого він кожен день позував на камери і старався бути на очах...