Певчий

Мемуари для нащадків
1. Вступ
Я був російськомовним українцем. Думав на російській мові. Сни дивився на російській мові. Писав як прозою, так і поезію на російській мові. Співав російською. Але після 24 лютого 2022 року побачив, що більшість моїх знайомих перейшли на українську мову. На російській мові пісні більше не бажають слухати. Це стала мова катів, вбивць, садистів, ґвалтівників, мародерів... Я розумію, що це перебільшення і що не мова тому виною. Є багато добрих людей, що спілкується російською мовою. Але я розумію і тих людей, для кого російська мова сьогодні - то подразник. Може колись завтра, коли закінчиться війна нашою перемогою, коли загоються рани, які принесли українцям російські виродки, відношення до російської мови зміниться і люди не будуть сприймати її так хворобливо. Але сьогодні треба підлаштовуватися саме під тих, хто постраждав від росіян. Тому і я вирішив у соцмережах старатися писати більше українською мовою. Тільки на духовні теми ще пишу на російській мові. То пов'язано з термінологією. Треба час, щоб розшири словарний запас термінів. Бо не кожний синонім передає думку так, як хотілось би. Тут мені потрібен ще час.
Зараз же вирішив писати Мемуари для нащадків про те, що відбувалося і відбувається в моїй країні, як саме я це бачу. Мої нащадки онуки ще зовсім малі. Хочеться сподіватися, що коли вони підростуть, то будуть читати про війни тільки у книжках. Як ми у своєму дитинстві про війну дізнавалися тільки через книжки, та фільми. Щось розповідали очевидці війні 1941-45 років. І було цікаво слухати маму, її спогади про той жах, який вони пережили тоді. А так, як з часом багато чого забувається, то я вирішив письмово фіксувати особливі моменти цієї війни, що мені запали на серце.
І ще раз хочу виділити думку: ЦЕ МОЄ І ТІЛЬКИ МОЄ ЗПРИЙНЯТТЯ БАЧЕННОГО. Воно не притязає на істину в останній інстанції. В своїх виводах і оцінках я можу, як і усі люди, помилятися. Але я стараюсь бути чесним у першу чергу перед своєю совістю та Богом. І якщо я десь щось хибно бачу, то маю віру та надію, що Сам Господь мене може скоректувати, підказати, де я помилявся. А до тих пір, поки Він мене не поправлятиме, я буду писати тільки те, що бачу. І прошу вибачення за випадки, коли у мене буде проходити суржик від російських слів. Також вибачаюсь за орфографічні помилки. Я пишу на смартфоні. Маленька клавіатура і маленький екран призводять до тих помилок, які одразу просто не помічаєш.